Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2019 р. Справа№200/11385/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (далі - УСЗН) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що знаходячись у м. Горлівка його дружина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дітей ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . В липні 2019 року він звернувся до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради із заявою про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини. Однак у зв'язку із пропуском встановленого 12 місячного строку звернення за цією допомогою отримала відмову в її призначенні.
Вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у виплаті державної допомоги при народженні дитини, у зв'язку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні їй допомоги при народженні дитини та зобов'язати відповідача призначити та виплатити таку допомогу за її заявою.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
07 жовтня 2019 року від представника УСЗН надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості своєчасно звернутися до УСЗН із заявою про призначенні допомоги при народженні дитини.
Окрім того, 19.07.2019 перевіркою фактичного місця проживання, було з'ясовано що позивач разом з дітьми за вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи адресою не проживає (акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 19.07.2019 р.). В зв'язку з цим комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Лиманській міській раді (протокол № 30 від 26.07.2019 року) в призначені допомоги при народженні дитини відмовлено.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_4 в позивача народилася дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серія НОМЕР_1 , виданим Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 06 вересня 2016 року (а.с. 35).
ІНФОРМАЦІЯ_5 в позивача народилася дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серія НОМЕР_2 , виданим Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 04 вересня 2018 року (а.с. 38).
Позивач та його діти - є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України (м. Горлівка), фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.05.2019 року №1442-5000131755, №1442-5000131712,№1442-5000131730 (а.с. 15-16).
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 35,38).
30 липня 2019 року Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради прийнято розпорядження, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народжені дитини на підставі рішення комісії №30 від 26.07.2019 року у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
Спірним питанням даної справи є правомірність відмови у виплаті допомоги при народженні дитини у зв'язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).
Разом з тим, суд дійшов висновку, що звернення позивача із заявою про призначення державної допомоги при народження дитини понад 12 місяців після народження, не залежав від волі позивача та зумовлений обставинами, які об'єктивно завадили звернутися за допомогою раніше. Такими обставинами на думку суду є проведення у Донецькій області антитерористичної операції.
Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Окрім визначеного суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Проте, Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми2 не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для відмови у призначенні допомоги в розумінні вказаного Закону.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та докласти значних зусиль для отримання відповідної соціальної допомоги (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення УСЗН від 30 липня 2019 року про відмову у призначені допомоги при народженні, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Щодо позовних вимог про визнання відмови відповідача протиправною, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність розпорядження відповідача від 30 липня 2019 року про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення, а також зобов'язання відповідача до вчинення певних дій.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправної відмови у призначенні допомоги суд вважає такими, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною 1 статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даної справи суд врахував висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних віднодонькух, викладені у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (провадження № К/9901/30130/18).
З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних відповідача на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 30 липня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 20а, м. Лиман, Донецька область, 84401, ідентифікаційний код юридичної особи 25953557) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за заявою від 25.06.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (вул. Лесі Українки, буд. 20а, м. Лиман, Донецька область, 84401, ідентифікаційний код юридичної особи 25953557) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - UA798999980000031211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106), судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв