Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 279/4955/16-ц
провадження № 61-36345 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня
2017 року у складі судді Волкової Н. Я. та рішення апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2017 року у складі судді: Шевчук А. М., Микитюк О. Ю., Талько О. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 про зміну порядку користування житловим приміщенням, виділення в натурі житлової площі, зобов'язання не чинити перешкод
у переплануванні та переобладнанні житлових кімнат.
Позов мотивовано тим, що вона разом із ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 06 листопада 2008 року (справа №2-2655/08) за відповідачем визнано право власності на 32/100 частин зазначеної квартири.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 29 квітня 2009 року (справа №2-483/09) їй виділено у користування житлове приміщення розміром 8,9 кв. м, у спільному користуванні залишено коридор, кухню, санвузол.
02 серпня 2010 року вона отримала свідоцтво про право власності на
36/100 частин зазначеної квартири, відповідно до розпорядження виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 30 липня
2010 року №10023.
Додатковим рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 травня 2012 року (справа №2-483/09) відповідачеві виділено
у користування кімнату площею 17,8 м. кв.
Після демонтажу пічного опалення площа кімнат у квартирі збільшилась.
На даний час їй належить 68/100 частин спірної квартири,
а відповідачеві - 32/100 частини. Вона користується кімнатами площею
9,2 кв. м та 15,2 кв. м, що становить 24,4 кв. м та є меншим на 4,64 кв. м, ніж зазначено у свідоцтві про право власності на частину житла. 68/100 частин житлової площі спірної квартири становить 29,04 кв. м, 32/100 частин -
13,66 кв. м, однак відповідач користується кімнатою площею 18,3 кв. м.
За житлову площу розміром 4,64 кв. м, якою користується відповідач, вона сплачує комунальні послуги. Відповідач відмовляється надати дозвіл на перепланування та переобладнання кімнати площею 18,3 кв. м шляхом її зменшення до 13,65 кв. м. Оскільки належна їй частка у квартирі збільшилась до 68/100 частин та у вищезазначеному судовому рішенні зазначені невірні дані щодо дійсного розміру площ спірних кімнат, тому виникла необхідність змінити встановлений раніше порядок користування спірною квартирою.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй кімнату № 4 площею 15,2 кв. м; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у переплануванні та переобладнанні кімнат № 3 площею 18,3 кв. м та № 2 площею 9,2 кв. м у кімнати площею по 13,65 кв. м; виділити їй кімнату № 2 площею 13,65 кв. м, а відповідачеві виділити кімнату № 3 площею 13,65 кв. м, у загальному користуванні залишити кухню площею
6,8 кв. м, ванну кімнату площею, 3,5 кв. м, туалет площею, 1,7 кв. м, коридори площею 4,7 кв. м та 1,4 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 20 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порядок користування частиною житлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, та підсобними приміщеннями встановлено преюдиційним рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 квітня
2009 року (справа №2-483/09). Такими приміщеннями є коридор, кухня, санвузол. Незначна зміна розмірів приміщень не є підставою для зміни порядку користування ними. Крім того, прийняття судового рішення щодо неіснуючих на час постановлення судового рішення приміщень, якими є дві кімнати розмірами 13,56 кв. м, неможливо.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня
2017 року змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання
на статтю 100 ЖК України. У решті рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підстави для зміни попереднього порядку користування 64/100 частиною квартири, встановлених судовими рішеннями у інших справах, відсутні. Право користування іншою частиною квартири (36/100 частки) є одноособовим правом позивача і відповідачем не порушується та не оспорюється. Надання у користування неіснуючих у квартирі приміщень безпідставне. Відповідно до статті 309 ЦПК України (2004 року) суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції та виключив із його мотивувальної частини посилання на положення статті 100 ЖК України, як помилкове.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року касаційне провадження
у вказаній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України
у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що 4,64 кв. м житлової площі, яка належить їй, перебувають у користуванні відповідача, за які вона сплачує комунальні послуги, та не має можливості вільно розпоряджатися ними. Вважає, що кількісний склад майна повинен визначатися виходячи з розміру часток у спільній частковій власності кожного з співвласників, а не на підставі договору про користування майном. Позивачеві повинна бути виділена та частка у спільній частковій власності, яка відповідає її частці у праві власності на спільне майно, а саме 64/100, а якщо цю частку майна, без заподіяння шкоди загальному майну та/або правам інших співвласників виділити неможливо, ті з співвласників, яким дісталася частина майна, вартість якої менше їх частки, згідно частини другої статті 364 ЦК України мають право на отримання компенсації, на що суди не звернули увагу.
Заперечення на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_4 належить 68/100 частин квартири
АДРЕСА_1 (32 / 100 на підставі договору довічного утримання від 29 квітня 2008 року та 36/100 на підставі свідоцтва про право власності №13983 від 02 серпня 2010 року).
ОСОБА_3 належить 32/100 частин квартири (відповідно до рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 листопада 2008 року (справа №2-2655/08).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 29 квітня 2009 року у справі №2-483/09 за позовом ОСОБА_4 до
ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житлом, вселення встановлено порядок користування 64/100 частинами приміщень квартири
АДРЕСА_1 , які на час постановлення вказаного рішення перебували у спільній частковій власності та спільному користуванні сторін. Допоміжні (нежитлові) приміщення всієї квартири були залишені у спільному користуванні.
Спір щодо перепланування та переобладнання кімнат площею 17,8 кв. м
та 8,9 кв. м у житлові кімнати площами 13,66 кв. м був предметом судового розгляду у справі № 279/4485/13-ц за позовом ОСОБА_4 до
ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння, надання дозволу на перепланування та переобладнання кімнат, зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні власністю. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 10 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Судове рішення набрало законної сили.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із вимогами частини першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.
Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин та застосував норми права, які їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_4 , оскільки підстави для зміни попереднього порядку користування 64/100 частин квартири, раніше встановленого судовими рішеннями у інших справах, відсутні. Крім того, надання
у користування неіснуючих у квартирі приміщень безпідставне.
Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 сплачує комунальні послуги за частину житлової площі, яка їй належить і якою користується відповідач, не позбавляють її право вимоги повернення сплачених послуг.
Доводи ОСОБА_4 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, спростовуються вищенаведеним і не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 20 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова
Д. Д. Луспеник