31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 127/19535/18
провадження № 61-19044ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
У серпні 2018 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та стягнути компенсації частки у подружньому майні у розмірі 544 293 грн.
Позовна заява, з урахуванням уточнених позовних вимог мотивована тим, що 20 березня 2007 року сторони уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області за актовим записом № 467. 14 жовтня 2007 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_3 .
Зазначала, що під час шлюбу, а саме 16 вересня 2016 року, ОСОБА_1 уклав в інтересах сім'ї з товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» (далі - ТОВ «Будмонтажпроект») інвестиційний договір № 102 на будівництво житла та сплатив за нього 1 088 586,00 грн. Проте, 8 лютого 2017 року вказаний договір було розірвано на підставі його заяви та відповідно до видаткового касового ордеру від 17 березня 2017 року всі кошти в розмірі 1 088 586,00 грн були повернуті ОСОБА_1 .
Оскільки сторони не досягнули домовленості щодо поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, позивач просила суд визнати об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя грошові кошти, які були внесені відповідачем за інвестиційним договором № 102 до ТОВ «Будмонтажпроект» в сумі 1 088 586 грн; грошові кошти, які були повернуті відповідачу внаслідок розірвання інвестиційного договору за видатковим касовим ордером від 17 березня 2017 року у розмірі 1088586 грн та здійснити поділ спільного майна сторін наступним чином: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 544 293 грн в якості 50% грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 внаслідок розірвання інвестиційного договору № 102 від 16 вересня 2016 року за видатковим касовим ордером від 17 березня 2017 року у розмірі 1 088 586 грн і стягнути судовий збір.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2019 року позов задоволено. Визнано об'єктами права спільної сумісної власності колишнього - грошові кошти, які були внесені ОСОБА_1 за інвестиційним договором № 102 до ТОВ «Будмонтажпроект» в сумі 1 088 586 грн; - грошові кошти, які були повернуті ОСОБА_1 внаслідок розірвання інвестиційного договору № 102 від 16 вересня 2016 року за видатковим касовим ордером від 17 березня 2017 року у розмірі 1088586 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 544 293 грн в якості 50% грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 внаслідок розірвання інвестиційного договору №102 від 16 вересня 2016 року за видатковим касовим ордером від 17 березня 2017 року у розмірі 1 088 586 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним наявність правових підстав для визнання грошових коштів об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки інвестиційний договір № 102 від 16 вересня 2016 року на будівництва житла укладено під час шлюбу та ОСОБА_1 не доведено, що кошти на придбання такого житла, належали йому особисто.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2019 року без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 належними та допустимими доказами факту отримання 15 вересня 2016 року в позику грошових коштів в сумі 41500,00 дол. США, що було еквівалентно 1 092 280 грн, з метою придбання житла (квартири), і не доведено придбання житла відповідно до інвестиційного договору № 102 від 16 вересня 2016 року за кошти, які належали йому особисто, тому він не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а саме на грошові кошти, які були внесені ним за інвестиційним договором в сумі 1088586 грн та повернуті за видатковим касовим ордером від 17 березня 2017 року у розмірі 1 088 586 грн.
22 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року, у якій скаржник просить скасувати ці судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи оскаржувані судові рішення порушили норми процесуального та матеріального права.
Вважає, що суди зробили хибний висновок з приводу того, що Інвестиційний договорі №102 від 16 вересня 2016 року був укладений між відповідачем та ТОВ «Будмонтажпроект» в інтересах сім'ї та за спільні сімейні кошти, оскільки позивачка ОСОБА_2 жодної участі в придбанні житла не приймала та взагалі їй не було відомо про даний договір.
Зазначає, що суди не взяли до уваги його пояснення, що квартира в будинку АДРЕСА_1 не придбавалась за спільні кошти подружжя та право власності на неї не виникало та належним чином не реєструвалось, оскільки будівництво будинку на момент розірвання інвестиційного договору не було завершено, та грошові кошти в сумі 1 088 586 грн також не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки не були набуті спільною працею, веденням спільного господарства, побуту, тощо.
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржуване судове рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких не можливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову в даній справі є вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, щодо поділу спільного майна подружжя, правове регулювання, яких не представляє складності у зв'язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відтак, справа є малозначною в силу правовідносин та їх регулювання, яких не представляє складності.
Крім того, відповідно до частини першої статі 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
У цій справі обставин, передбачених частиною першою статті 411, частиною четвертою статті 274 або пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню або обставин, за яких судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню не встановлено.
Керуючись пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: В. М. Сімоненко