Постанова
Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 235/6657/16-ц
провадження № 61-29778 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Покровська міська радаДонецької області,
третя особа - Управління Держземагентства у Красноармійському районі Донецької області (правонаступник - Головне управління Держгеокадастру
у Донецькій області),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який
у подальшому було уточнено, до ОСОБА_2 , Покровської міської ради Донецької області, третя особа - Управління Держземагентства
у Красноармійському районі Донецької області, про визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову посилалася на те, що 30 квітня 2013 року її чоловік - ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів їй житловий будинок
з господарськими спорудами та земельною ділянкою, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.
Після смерті чоловіка вона звернулась до нотаріальної контори для оформлення спадщини, однак нотаріус їй повідомила, що ОСОБА_3 заповідав лише житловий будинок, а про земельну ділянку у заповіті нічого не зазначив.
На спадщину ОСОБА_3 стала претендувати його дочка від першого шлюбу - ОСОБА_2
13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку, а 17 жовтня 2016 року приватний нотаріус видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою аргументовано відмовила в отриманні ОСОБА_1
у спадщину земельної ділянки після померлого чоловіка, оскільки земельна ділянка не охоплена заповітом і між спадкоємцями є спір.
Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, що належала ОСОБА_3 відповідно до державного акту серії ЯИ № 393390 від 29 січня 2010 року, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, право власності на який вона набула на підставі заповіту, який склав її покійний чоловік - ОСОБА_3 .
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Покровської міської ради Донецької області, третя особа - Управління Держземагенства у Красноармійському районі Донецької області, про визнання права власності та витребування майна.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що вона має право на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки та на інше майно як спадкоємець першої черги, оскільки подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_3
Зазначала, що у заповіті батька чітко визначено, що від належного йому майна він заповів ОСОБА_1 лише житловий будинок.
Вказувала на те, що батько приватизував земельну ділянку ще в грудні
2009 року, а заповіт складено 30 квітня 2013 року, тобто на момент складення заповіту батько знав, що земельна ділянка під житловим будинком
є приватизована і знаходиться у його власності, але ніякого розпорядження щодо неї в заповіті не зробив.
Вважала, що положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України на цю земельну ділянку не можна застосувати, а потрібно застосовувати положення статей 1245, 1261, 1267 ЦК України щодо визначення кола спадкоємців та розміру часток кожного зі спадкоємців при розподілі спадщини.
Ураховуючи наведене, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, просила зобов'язати ОСОБА_1 повернути їй майно, яке залишилося у будинку, в якому мешкав ОСОБА_3 до смерті і яке є її особистою власністю, а саме: ікону Божої Матері, вартістю приблизно 2 000,00 грн, архів сімейних та особистих фотографій, батьків армійський альбом і додатково фотографії про його службу в армії, усі батькові особисті фотографії до одруження з ОСОБА_1 , свідоцтва про народження
ОСОБА_3 , бабусі - ОСОБА_4 і дідуся - ОСОБА_5 , свідоцтва про шлюб бабусі і дідуся, батька та матері, свідоцтво про розірвання шлюбу її батьків, атестат про закінчення середньої школи, диплом про освіту ОСОБА_3 , нагородні документи і медаль її дідуся і інші документи бабусі, дідуся і батька, усі листівки і листи бабусі і батька, її дитячі малюнки, дві старі газети сталінського часу, складний столик для пікніка, вартістю 100 грн, репродукції картин «Три багатирі» і «Ранок в лісі», вартістю 100 грн, стіл-тумбу радянського виробництва, вартістю 500 грн.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 16 грудня 2016 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та об'єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 24 січня 2017 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_3 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
у порядку спадкування після смерті її батька - ОСОБА_3 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 ікону Божої Матері, вартістю 2 000,00 грн, армійський фотоальбом ОСОБА_3 , сімейний фотоальбом зеленого кольору ОСОБА_3 , картини «Ранок в лісі» та «Три богатиря», вартістю 100,00 грн.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із тих підстав, що на момент складення заповіту ОСОБА_3 достеменно знав, що земельна ділянка під житловим будинком
є приватизованою і знаходиться у його власності, однак жодного розпорядження щодо неї в заповіті не зробив. Положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України не можуть бути застосовані до цих правовідносин, оскільки вказані норми регулюють перехід права власності на земельну ділянку лише в тому випадку, коли особа придбала житловий будинок. Водночас норми статті 377 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, які виникли в порядку спадкування за заповітом або за законом.
Зазначив, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом
є рівними, тому позивач та відповідач, як спадкоємці першої черги, мають однакове право на спадкове майно, що не охоплено заповітом, у рівних частках. Такої ж позицій суд першої інстанції дотримувався й при частковому задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодовизнання за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки її покійного батька - ОСОБА_3 .
Щодо часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в іншій його частині, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не заперечувала проти повернення ОСОБА_2 частини наявного у будинку майна. При цьому ОСОБА_2 не довела наявність у будинку її покійного батька іншого заявленого нею у позові майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 24 січня 2017 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, суд апеляційної інстанції виходив із тих підстав, що земельна ділянка, на якій розташований успадкований будинок, інші будівлі та споруди за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження такою ділянкою, належною йому на праві власності, визначається частинами другою та третьою статті 1225 ЦК України.
Апеляційний суд, встановивши цільове призначення земельної ділянки, яка призначена саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, виходив з принципу ЦК України - «земля слідує долі розташованій на ній будівлі». У силу цього принципу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить одночасно право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право власності або право користування тією частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування, якщо інше не передбачено заповітом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 235/6657/16-ц та витребувано її матеріали з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2017 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 235/6657/16-ц передано судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій повно та всебічно не з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив належним чином наявні
у справі докази, а тому дійшов до помилкових висновків про відмову
у задоволенні її зустрічного позову в частині визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки в порядку спадкування.
Зазначила, що ОСОБА_1 змінила підстави позову в апеляційній скарзі,
а саме у позовній заяві вона просила визнати право власності на земельну ділянку на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, але
у апеляційній скарзі змінила свою правову позицію та просила скасувати рішення на підставі статті 1225 ЦК України.
Вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати статтю 1245 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 приватизував земельну ділянку у грудні
2009 року, а заповіт склав 30 квітні 2013 року, тобто на момент складення заповіту батько знав, що земельна ділянка під житловим будинком
є приватизована і знаходиться у його власності, але ніякого розпорядження щодо неї в цьому заповіті не зробив.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У травні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 ,в якій вказує на те, що доводи касаційної скарги
є безпідставними, не спростовують правильності рішення апеляційного суду. Зазначила, що посилаючись у позовній заяві на статтю 377 ЦК України та статті 120 ЗК України мала на меті довести те, що при переході права власності або права користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, відбувається без зміни її цільового призначення.
У судових засіданнях її представник неодноразово посилався за статтю 1225 ЦК України.
У заповіті її чоловіка не вказаний розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування житлового будинку, отже, у такому випадку вважається,
що для обслуговування житлового будинку необхідна вся земельна ділянка, площею 0,0838 га.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19 серпня 1997 року державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори, та земельну ділянку, площею 0,0838 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за цією самою адресою, що належала померлому на підставі державного акта про право власності на землю.
Згідно заповіту, складеного 13 квітня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-19, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповів своїй дружині - ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 жовтня
2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області за реєстровим номером 2780,
ОСОБА_1 належить житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
11 травня 2016 року ОСОБА_1 зверталась до приватного нотаріуса Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , однак постановою приватного нотаріуса Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області від 17 жовтня 2016 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зазначена земельна ділянка не була охоплена заповітом.
26 липня 2016 року ОСОБА_2 зверталась до приватного нотаріуса Покровського міського нотаріального округу Донецької області із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_3
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й убачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Спірна земельна ділянка була приватизована ОСОБА_3 у 2009 році та належала йому на праві власності відповідно до державного акту серії ЯИ
№ 393390 від 29 січня 2010 року.
За змістом заповіту, складеного 13 квітня 2013 року та посвідченого державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-19, ОСОБА_3 не визначено розмір земельної ділянки, необхідної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (а. с. 6).
Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня
2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив судам, що положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши цільове призначення спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини другої та третьої статті 1225 ЦК України, у зв'язку із чим визнав за ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, на якій розташований успадкований будинок, інші будівлі та споруди, оскільки вона призначена саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 . змінила правове обґрунтування під час розгляду справи в апеляційному порядку та просила скасувати рішення на підставі статті 1225 ЦК України, є безпідставними, оскільки норму права застосовує суд, незалежно від посилання на неї сторони, і це залежить від підстави позову, а саме того, на що посилається позивач в обґрунтування позову.
При цьому, на виконання вимог статті 214 ЦПК України 2004 року, суд під час ухвалення рішення повинен вирішити питання щодо того, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовано права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення є таким, що ухвалене
з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова