Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 636/3404/16-ц
провадження № 61-34191св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина польова пошта НОМЕР_2 ,
третя особа - Військова прокуратура Харківського гарнізону військової прокуратури сил антитерористичної операції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року у складі судді Пономаренко Ю. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини польова пошта НОМЕР_2 , третя особа - Військова прокуратура Харківського гарнізону військової прокуратури сил антитерористичної операції, про захист честі та гідності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 05 жовтня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог статей 119, 120 ЦПК України 2004 року, надано строк для усунення недоліків до 14 жовтня 2016 року, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання заявником копії ухвали.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 05 жовтня 2016 року.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області від 05 жовтня 2016 року повернуто до суду першої інстанції для виконання судом вимог, передбачених частиною другою статті 293 ЦПК України.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 275,60 грн, надано строк для усунення зазначених недоліків - протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга
ОСОБА_1 подана в порушення вимог статті 297 ЦПК України 2004 року та Закону України «Про судовий збір», оскільки заявник не сплатив судовий збір у встановленому законом порядку за подання апеляційної скарги, та не надав доказів щодо його майнового стану, які б свідчили про неможливість сплати ним судового збору, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, у зв'язку з чим залишив його апеляційну скаргу без руху для усунення зазначених недоліків.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконанням вимог ухвали Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2016 року щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У січні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що при розгляді клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд не надав належної оцінки наданим доказам, зокрема довідці про проходження військової служби, копії трудової книжки, копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, довідці Західної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про доходи за період з 01 жовтня 2015 року до 31 грудня 2015 року, довідкам Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про доходи за період з 10 січня 2016 року до 30 вересня 2016 року, довідці Харківського міського центру зайнятості від 24 жовтня 2016 року № 8810, банківським та іншим документам, якими підтверджується відсутність у нього будь-якого доходу, а отже неможливість сплатити судовий збір у визначеному законодавством України розмірі. Суд не урахував зазначеного, а також практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року вказав, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі в частині оскарження ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада
2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року, витребувано справу з суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
05 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
За змістом частини другої статті 297, статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статей 119 і 120 цього Кодексу або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали. Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає її вимоги, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається заявникові.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконанням вимог ухвали Апеляційного суду Харківської області
від 04 листопада 2016 року щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Ураховуючи зазначене, суд повинен вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір», у редакцій чинній на момент подання апеляційної скарги, передбачено, що суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи, закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року).
Звертаючись до апеляційного суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заявник на підтвердження свого скрутного матеріального становища надав письмові докази, зокрема довідку про проходження військової служби, копію трудової книжки, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, довідку Західної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про доходи за період з 01 жовтня 2015 року до 31 грудня 2015 року, довідку Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про доходи за період з 10 січня
2016 року до 30 вересня 2016 року, довідку Харківського міського центру зайнятості від 24 жовтня 2016 року № 8810, банківські документи та інші документи.
Суд апеляційної інстанцій наведеного не урахував, залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв'язку з несплатою судового збору та відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, не надав належної правової оцінки наданим ОСОБА_1 доказам скрутного матеріального становища, зокрема доказам на підтвердження того, що він офіційно непрацевлаштований та в нього відсутній будь-який дохід.
Ураховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та приймаючи до уваги, що при вирішенні питання щодо сплати судового збору майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент, висновок апеляційного суду про те, що наведені заявником доводи не свідчать про необхідність звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, не може бути визнаний достатньо аргументованим, а оскаржувана ухвала не є законною та обгрунтованою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 постановлена з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд відповідно до повноважень визначених статтею 411 ЦПК України, в межах вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. В. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко