справа № 758/10710/17 Головуючий у 1 інстанції: Савицький О.А.
провадження №22-ц/824/11114/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
30 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулікової С.В.,
при секретарі Бондаренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у складі судді Савицького О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального комерційного унітарного підприємства «Фінансова компанія «Житло-інвест» про визнання договору в частині недійсним, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Комунального комерційного унітарного підприємства «Фінансова компанія «Житло-інвест» про визнання договору в частині недійсним, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 09.03.2010 року ОСОБА_1 та ККУП «ФК «Житло-інвест» уклали договір №КНТР-000148/кв про участь у фонді фінансування будівництва, за умовами п.1.1. якого Довіритель на підставі повного визнання ним Правил фонду фінансування будівництва (виду А) житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , затверджених уповноваженим органом Фінансової компанії (Наказ №9 від 02.03.2010 року) (іменуються в цьому Договорі - Правила ФФБ) дає згоду на участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ), бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ, передає Фінансовій компанії в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкту інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій Фінансової компанії з управління цими коштами, а Фінансова компанія зобов'язується здійснити за винагороду управління залученими грошовими коштами в інтересах Довірителя на умовах, визначених Правилами ФФБ та цим Договором. Строком введення новобудови в експлуатацію було зазначено 31.12.2010 року.
Зазначав, що внаслідок бездіяльності відповідача в обумовлений договором термін будівництво не було завершено. При цьому, позивач зауважує, що ретельно ознайомившись з текстом договору, виявив умови договору, які є несправедливими та порушують його права, як споживача, зокрема п.п.5.2, 5,5 договору. Розмір пені, встановлений п.5.2 договору, є мізерним та таким, що передбачений за порушення, які споживач не може проконтролювати, а п.5.5. взагалі звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання умов договору у разі неналежного виконання споживачем власних зобов'язань.
Разом з тим, на думку позивача, оскільки строком виконання договору було визначено 4 квартал 2010 року, то відповідно 01.01.2011 року договір мав бути виконаний, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача перед позивачем прострочені. Крім того, через бездіяльність відповідача, позивачу завдано моральну шкоду.
Тому позивач просив суд визнати недійсними пункти 5.2 та 5.5 договору про участь у фонді фінансування будівництва від 09.03.2010 року, стягнути з відповідача на свою користь 64 854 835 грн. 20 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання, а також стягнути з відповідача на свою користь 21 618 278 грн. 40 коп. моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та не підтвердив завдання йому моральної шкоди.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 09 березня 2010 року ОСОБА_1 та ККУП «ФК «Житло-інвест» уклали договір №КНТР-000148/кв про участь у фонді фінансування будівництва, за умовами п.1.1. якого Довіритель, на підставі повного визнання ним Правил фонду фінансування будівництва (виду А) житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , затверджених уповноваженим органом Фінансової компанії (Наказ №9 від 02.03.2010 року) (іменуються в цьому Договорі - Правила ФФБ) дає згоду на участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ), бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ, передає Фінансовій компанії в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій Фінансової компанії з управління цими коштами, а Фінансова компанія зобов'язується здійснити за винагороду управління залученими грошовими коштами в інтересах Довірителя на умовах, визначених Правилами ФФБ та цим Договором.
Згідно з п.1.3 Договору №КНТР-000148/кв об'єктом інвестування є квартира №87 житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 .
На даний час ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» є управителем ФФБ житлового будинку на АДРЕСА_1 , а забудовником об'єкту будівництва виступає ТОВ «Алекс Буд», взаємовідносини між сторонами врегульовано Договором №69/А-22 від 02.03.2010 року, про організацію спорудження об'єкту будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач, як на одну з підстав для його задоволення, посилається на те, що умови договору, зокрема п.п.5.2, 5,5 договору, є несправедливими та порушують його права, як споживача.
Так, положеннями п.5.2 Договору №КНТР-000148/кв, у разі використання фінансовою компанією коштів, переданих довірителем в управління не за цільовим призначенням, фінансова компанія сплачує довірителю пеню в розмірі 0,1% від суми коштів, використаних не за призначенням, за кожен день прострочення.
Відповідно п.5.5 Договору №КНТР-000148/кв фінансова компанія не несе відповідальності за неналежне виконання умов договору у разі неналежного виконання довірителем власних зобов'язань та інших умов, передбачених цим договором.
На думку позивача, зазначені пункти 5.2. та 5.5. Договору №КНТР-000148/кв є несправедливими та підлягають визнанню недійсними відповідно до частини 6 статті 14 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зміст договору відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ст.ст.6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно зі ст.628 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, за ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В Постанові Верховного суду України від 11.05.2016 у справі №6-3020цс15 зазначено, що аналізуючи частину другу статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Проте, позивачем не вказано в чому, на його думку, полягає порушення принципу добросовісності та чим пункти 5.2 та 5.5 Договору № КНТР-000148/кв завдають йому шкоди.
Згідно з умовами п.6.1. договору №КНТР-000148/кв цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором або до моменту припинення управління коштами довірителя на умовах, передбачених Правилами ФФБ та цим договором.
Судом встановлено, що позивачу достовірно відомо, що обов'язок ввести об'єкт будівництва в експлуатацію - це обов'язок Забудовника, а не відповідача. Це підтверджується п.1.1. Договору № КНТР-000148/кв., відповідно до якого позивач у повному обсязі визнав правила ФФБ, у яких про це зазначено і зобов'язався їх виконувати, про що ним було засвідчено власним підписом у Договорі № КНТР-000148/кв.
Отже, перед тим як визнати себе стороною Договору № КНТР- 000148/кв., позивач, визнав Правила ФФБ та погодився з умовами Договору № КНТР-000148/кв.
За таких обставин, суд вірно вважав, що ще до моменту підписання Договору №КНТР-000148/кв. позивач мав можливість виразити свою незгоду з положеннями Договору №КНТР-000148/кв., які на його думку, є несправедливими.
Але навіть після ознайомлення з Договором №КНТР-000148/кв позивач не одноразово підтверджував, що визнає взяті на себе зобов'язання шляхом оплати вартості об'єкта інвестування 09 квітня 2010 року, 10 травня 2010 року, 09 липня 2010 року, 09 серпня 2010 року, 09 вересня 2010 року та остаточно розрахувавшись за об'єкт інвестування 30 вересня 2010 року.
Отже, на підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач на момент сплати належних з нього грошових коштів визнавав умови Договору №КНТР-000148/кв, в тому числі і п.5.2 та п.5.5. і не заявляв відповідачеві жодних претензій, а тому позовні вимоги в частині визнання п.п.5.2, 5,5 недійсними не підлягали до задоволення.
Крім того, внаслідок бездіяльності відповідача в обумовлений договором час будівництво завершено не було та враховуючи, що обов'язок Управителя (Фінансової компанії) прострочено на 2415 днів, позивач просив суд стягнути пеню за прострочення виконання зобов'язання відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Проте, такі вимоги є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4.1 Правил ФФБ (які відповідно до пункту 1.1. Договору №КНТР-000148/кв повністю визнані позивачем), фінансова компанія укладає з забудовником договір про організацію спорудження об'єкта будівництва, відповідно до якого забудовник бере на себе зобов'язання організувати спорудження об'єкта будівництва відповідно до затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації та висновку Держекспертизи, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування Довірителям у строки та на умовах, визначених Правилами ФФБ та договором про участь у ФФБ, а фінансова компанія зобов'язується своєчасно здійснити фінансування обсягу підтвердженого замовлення на будівництво за рахунок залучених до ФФБ коштів довірителів (за винятком коштів оперативного резерву) на умовах, визначених договором про організацію спорудження об'єкта будівництва.
Згідно з пунктом 4.18 та 5.5.1 Правил ФФБ забудовник зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором щодо організації спорудження об'єкту будівництва та своєчасного введення його в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого Фінансовою компанією.
Інформація про строки введення об'єкта будівництва в експлуатацію, що міститься у п.1. 4. Договору №КНТР-000/148/кв має інформативний характер, так як строки введення об'єкта будівництва в експлуатацію визначаються Забудовником (TOB «Алекс Буд»), до того ж вони можуть бути змінені, про що вказано у абзаці другому зазначеної норми.
Отже, договором №KHTP-000148/кв відповідач проінформував позивача про запланований забудовником строк введення будинку в експлуатацію, але жодним чином не взяв на себе зобов'язань щодо введення його в експлуатацію в зазначений строк, оскільки відповідно до п.4.1. Правил ФФБ саме Забудовник бере на себе зобов'язання організувати спорудження об'єкта будівництва відповідно до затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителям у строки та на умовах, визначених Правилами ФФБ.
Зазначене в сукупності підтверджує відсутність обов'язку щодо введення в експлуатацію будинку у відповідача, та як наслідок, відсутність вини відповідача у перенесенні терміну введення будинку в експлуатацію, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені не підлягали до задоволення.
Також у позовній заяві позивач зазначав, що внаслідок бездіяльності відповідача, в обумовлений договором час будівництво не було завершено, і тому йому було завдано моральну шкоду, проте, суд також вірно не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Так, відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Враховуючи пояснення та надані у справі докази, суд дійшов правильного висновку, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не підтвердив завдання йому моральної шкоди, і тому вірно відмовив у виплаті моральної шкоди відповідачем.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: