31 жовтня 2019 року м. Київ
Справа № 757/65483/17-ц
Провадження: № 22-ц/824/14485/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,
секретар Гулієв М.Д.о,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Підпалого В.В., у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Саприкін Володимир Михайлович, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,
В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною заявою, обґрунтовуючи її тим, що за життя його мати ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє належне майно йому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, у зв'язку з чим він звернувся до нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіна В.М. із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, оскільки він не входить до числа спадкоємців. В заповіті, на його думку, помилково зазначено розташування імені та по-батькові спадкоємця, а саме : « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_2 ». Вважав себе належним спадкоємцем, що підтверджується копією паспорту, свідоцтвом про народження. Під час складання заповіту присутнім не був, але знав від матері про його існування. За таких підстав просив суд встановити факт належності йому правовстановлюючого документу - заповіту ОСОБА_4 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року заяву ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт належності ОСОБА_2 заповіту ОСОБА_4 , який зареєстрований в реєстрі за № 10-3819 від 20 жовтня 2006 року.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, одночасно порушивши питання про поновлення процесуального строку на оскарження, посилаючись на те, що про існування оскаржуваного рішення він дізнався лише 12.09.2019 року від адвоката, до кого звернувся за допомогою при оформленні спадщини. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішеннясуду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржуваним судовим рішенням фактично порушено його право як спадкоємця першої черги на спадкування після смерті матері ОСОБА_4 . На його думку, суд першої інстанції незаконно розглянув заяву ОСОБА_2 про встановлення факту належності йому заповіту ОСОБА_4 , не залучивши до участі у справі заінтересованих осіб: ОСОБА_1 (брата) та ОСОБА_3 (їхнього батька). Також, вказував, що суд першої інстанції не досліджував оригінал заповіту.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що його брат ОСОБА_1 був присутнім при заведенні спадкової справи та проінформований про зміст заповіту. Дана обставина підтверджується і його заявою, поданою приватному нотаріусу, про не згоду із змістом заповіту. Його батько ОСОБА_3 знав про судовий розгляд з приводу встановлення факту належності заповіту, з'являвся на судові засідання та повністю підтримував його вимоги. ОСОБА_1 також було відомо про існування даної цивільної справи, тим паче його і батька судом було залучено до участі у справі у якості заінтересованих осіб.
25 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення, в яких підтримав заяву ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, засвідчив, що він, заявник, є належним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 , та вказав, що на майно дружини не претендує.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Ісаєнко О.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, наведених у ній, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
ОСОБА_2 та його адвокат Кушнір О.С. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заінтересована особа ОСОБА_3 щодо вирішення апеляційної скарги поклався на розсуд суду.
В ході апеляційного перегляду справи учасниками справи зазначено, що приватний нотаріус Київського нотаріального округу Саприкін В.М. помер.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів спадкової справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (а.с. 7).
ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Саприкіна В.М. із заявою про прийняття спадщини 30 червня 2017 року, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину оскільки він не входить до числа спадкоємців.
Зі змісту заповіту ОСОБА_4 від 20 жовтня 2006 року убачається, що вона все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті заповідає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2.
ОСОБА_2 , вважаючи себе належним спадкоємцем, вказував, що в заповіті помилково зазначене неправильне розташування імені та по-батькові спадкоємця, а саме, « ОСОБА_3 », а повинно бути « ОСОБА_2 » (а.с.96).
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту, який має юридичне значення, пов'язане з подальшою реалізацією права на спадкування, а тому вважав вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими та законними, в зв'язку з чим задовольнив заяву.
Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Разом з цим для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови в задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення, заінтересована особа має право звернутись до суду з відповідним позовом.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок висловлений упостанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18.
Згідно приписів ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку про те, що наявність спору про право в контексті даної справи слід розуміти як наявність спору щодо прав на спадкове майно у заявника з іншою особою.
Обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без його участі, чим фактично порушив його процесуальне право на надання пояснень та висловлення своєї правової позиції. Окрім того, суд першої інстанції в порушення процесуального закону розглянув заяву ОСОБА_2 в порядку окремого провадження, не зважаючи на той факт, що порушене заявником питання є фактично спором про право на спадщину.
Згідно наявних в матеріалах справи документів, ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з відповідною заявою 07 липня 2017 року (а.с.91).
29 липня 2017 року ОСОБА_1 також була подана заява про зупинення вчинення нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину у зв'язку із його незгодою із заповітом ОСОБА_4 . В цій заяві він також зазначив про намір звернутися до суду щодо оспорення заповіту (а.с. 102).
При цьому, нотаріусом Гуріну М.В. було роз'яснено, що відповідно до вимог ст. 42 ЗУ «Про нотаріат» вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа.
У такий спосіб ОСОБА_1 заперечував щодо змісту заповіту, і вказані заперечення мотивовані тим, що він також є спадкоємцем першої черги після померлої ОСОБА_4 , який не визнає даний заповіт.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність у заявника ОСОБА_2 спору про право з іншою особою, яка претендує на спадщину, і має намір отримати її.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було залучено до розгляду справи, колегія суддів відмічає наступне.
12 грудня 2018 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва, яка міститься в протоколі судового засідання, клопотання адвоката Кушніра О.С. в інтересах ОСОБА_2 про залучення до участі у справі заінтересованих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено.
Судові повістки про виклик до суду направлялись судом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Отже, суд першої інстанції, залучивши до участі у розгляді у справі заінтересованих осіб, в тому числі ОСОБА_1 , розглянув справу у відсутність заінтересованої особи, тим самим не з'ясував, чи не будуть даним рішенням порушуватися права та інтереси інших осіб.
Суд першої інстанції не дотримавсяпорядку розгляду справи про встановлення факту, що має юридичне значення, визначеного ЦПК України, не перевірив чи наявний спір про право, і як наслідок дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та257 цього Кодексу.
За таких підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення заяви ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу без розгляду.
Колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити заявникові, що він не позбавлений права звернутися до суду в порядку позовного провадження з вимогою про встановлення даного факту одночасно з вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 право подати позов на загальних підставах.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 листопада 2019 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль