Справа № 686/15237/18
Провадження № 22-ц/4820/160/19
23 жовтня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., (суддя доповідач), Грох Л. М., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Чебан О.М.,
з участю представника апелянта,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2018 року, суддя Стефанишин С.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди,
встановив :
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 34 889,25 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Позов мотивовано тим, що з вересня 2016 року вона, як суддя у відставці, отримувала в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щомісячне довічне грошове утримання. Відповідно до положення абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України зазначений орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з її щомісячного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб. За період з 17 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно розмір утриманого податку становить 34 889,25 грн. Однак, положення абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання їй було заподіяно майнову шкоду у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 17 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно у розмірі 34 889,25 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 34889 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
В апеляційній скарзі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області просило скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що, починаючи з 28.02.2018 року, утримання з щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 припинено. Механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними будь-яким Законом не врегульований. Вважає, що позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки саме в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що дана норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного Рішення. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладення відповідальності на органи Державної казначейської служби України за дії інших юридичних осіб та Держави України в цілому. Управлінням Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області не вчинено жодних протиправних дій, які б могли призвести до порушення прав та інтересів позивача.
В судому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору в суді апеляційну скаргу просив задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилася, в письмовій заяві просила суд провести розгляд справи без її участі.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що Конституційним Судом України встановлено неконституційність змін, внесених до Податкового кодексу України, а тому щомісячне відрахування податку з грошового утримання позивача призвело до заподіяння йому збитків, які підлягають відшкодуванню в порядку ст.152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, №1166-VІІ.
У зв'язку з внесенням вказаних змін до Податкового кодексу України при виплаті щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з довічного грошового утримання позивача було утримано 34 889,25 грн. податку з доходів фізичних осіб за період з 17 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 27.06.2018 року.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Хмельницькому майнової шкоди у сумі 34 889,25 грн., завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, чим останньому завдано майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб. Як на підставу позову позивач посилалась на положення статті 1175 ЦК України.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
За змістом пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Аналогічні положення містяться у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У преамбулі Закону № 2862-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII Закону № 2862-XII.
Відповідно до частини четвертої статті 44 (матеріальне і побутове забезпечення суддів) Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Згідно із Законом № 107-VI внесено зміни до частини четвертої № 2862-XII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
З урахуванням змін, внесених Законом №107-VI, частину четверту статті 44 Закону № 2862-XII викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Хмельницькому майнової шкоди у сумі 34 889,25 грн., завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останньому завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв'язку із прийняттям неконституційного акту.
Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Указане залишилося поза увагою суду першої інстанції, який, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У частинах першій і другій статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 374, 377, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2018 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, що не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 04.11.2019 року
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко