Справа № 440/1141/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1026/19 Доповідач: ОСОБА_2
01 листопада 2019 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду
під головуванням судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області ОСОБА_6 на вирок Буського районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК України, -
з участю прокурора ОСОБА_8
цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України без призначення покарання.
ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України, призначивши їй покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у вигляді двох років позбавлення волі з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк тривалістю один рік.
На підставі ст. 76 КК України, у зв'язку зі звільненням обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням, покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Іспитовий строк обвинуваченій ОСОБА_7 рахувати з моменту проголошення даного вироку. Скасувати арешт, накладений на мобільний телефон марки «Нокіа RM 1172», три відрізки липкої стрічки (скотчу), два леза від канцелярського ножа, один моток клейкої стрічки (скотчу), одну пачку сигарет марки «L&M» та одну запальничку. Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно оскаржуваного вироку, 19 червня 2019 року, ОСОБА_7 , маючи протиправний умисел, спрямований на завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення, перебуваючи у приміщенні Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області, що на вул. Київська, 3 в місті Буськ Львівської області, будучи у встановленому законом порядку попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, достовірно знаючи, що будь-якого кримінального правопорушення відносно неї не вчинялося, умисно подала до органу, уповноваженого розпочинати досудове розслідування кримінальних правопорушень - Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області письмову заяву завідомо неправдивого змісту про незаконне позбавлення волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб, після чого 19.06.2019 року слідчим відділенням Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області відомості за вказаним у заяві ОСОБА_7 фактом незаконного позбавлення її волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140170000186 від 19.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України та розпочато досудове розслідування.
Крім того, 19 червня 2019 року, ОСОБА_7 , будучи залученою в якості потерпілої у кримінальному провадженні № 12019140170000186 від 19.06.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України та відповідно до вимог КПК України, будучи ознайомленою з процесуальними правами та обов'язками, продовжуючи реалізовувати свої протиправні дії, спрямовані на надання завідомо неправдивих показань, перебуваючи у приміщенні службового кабінету за № 22 Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області, що на вул. Київська, 3 в місті Буськ Львівської області, під час допиту у якості потерпілої 19.06.2019 року в період часу із 20 год. 29 хв. по 21 год. 01 хв., будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань органу, що здійснює досудове розслідування, достовірно знаючи, що будь-якого кримінального правопорушення відносно неї не вчинялося, надала органу, що здійснює досудове розслідування завідомо неправдиві показання про незаконне позбавлення її волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Відтак, ОСОБА_7 вищевказаними своїми діями вчинила завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, а також завідомо неправдиве показання потерпілого, надані органу, що здійснює досудове розслідування, тобто ОСОБА_7 скоїла кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 383 та ч. 1 ст. 384 КК України.
На згаданий вирок заступник прокурора Львівської області ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу. Просить вирок Буського районного суду Львівської області від 20 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На підставі ст. 69-1 КК України зменшити призначене ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.383 КК України до 1 (одного) року 3 (трьох) місяців позбавлення волі. Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.1 ст.383 КК України до 1 (одного) року 3 (трьох) місяців позбавлення волі та звільненою, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання з випробуванням із призначенням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.
В решті вирок залишити без змін.
Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, апелянт вважає, що зазначене судове рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає зміні у зв'язку з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Посилаючись на положення ст. 69-1 КК України та п.6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», стверджує, що суд першої інстанції таких вимог кримінального Закону не дотримався. Безпідставно призначив ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.383 КК України у виді 2 років позбавлення волі, тобто у розмірі, який перевищує дві третини максимального строку, передбаченого санкцією статті.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора в підтримку поданої апеляції, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги. Згідно із ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив одержані у передбаченому КПК України порядку докази у цьому кримінальному провадженні у їх сукупності, прийшов до вірного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, що повністю та об'єктивно стверджується зібраними та перевіреними в ході судового розгляду доказами. І таке в апеляційній скарзі прокурора не оскаржується.
Разом з тим, відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» - суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно із положеннями ст. 69-1 КК України - за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до п.6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» - рішення про призначення покарання із застосуванням статті 69-1 КК України у вироку має бути вмотивовано, а таке покарання не повинно перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. Однак визначення покарання з дотриманням правил цієї норми закону можливе лише за наявності обставин, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 КК (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування або усунення заподіяної шкоди), а також при визнанні підсудним своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання.
Цих положень суд першої інстанції не дотримався, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.1 ч.1 ст.413 - КПК України має наслідком зміну судового рішення.
Так, оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК України. Санкція ч.1 ст. 383 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.
У вказаному вироку зазначено, що ОСОБА_7 у суді свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнала повністю та щиро розкаялась у скоєному. При обранні міри покарання обвинуваченій судом враховано пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття, а також те, що ОСОБА_7 раніше не судима, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітніх дітей, за якими здійснює догляд. Обтяжуючі покарання обставини судом не встановлені.
Крім того, як вірно зазначає апелянт, діяннями ОСОБА_7 не завдано збитків, що не є перешкодою для застосування ст.69-1 КК України, відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року у справі №5-23кс16, на підставі якого при призначенні покарання із застосуванням статті 69-1 КК добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.
Отже, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 повинен був застосувати вимоги ст.69-1 КК України та призначити покарання, строк якого не перевищує двох третин строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті.
Натомість, суд першої інстанції не зважаючи на згадані законодавчі положення призначив обвинуваченій ОСОБА_7 максимальну міру покарання, передбачену санкцією ч.1 ст. 383 КК України.
Згідно із п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню та незастосування закону, який підлягає застосуванню. Що і було апеляційним судом встановлено.
Таким чином, апеляційна скарга заступника прокурора Львівської області в частині зміни вироку щодо ОСОБА_7 , у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Інших істотних порушень, які б тягнули за собою безумовне скасування вироку суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 69-1, 75 КК України, 376, 405, 407, 409, 413, 419, 426 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області ОСОБА_6 задоволити.
Вирок Буського районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у кримінальному провадженні №№ 12019140170000188 від 20 червня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК України змінити.
На підставі ст. 69-1 КК України вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.1 ст.383 КК України до покарання у виді 1 (одного) року 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4