Дата документу 30.10.2019 Справа№ 329/188/19
Єдиний унікальний № 329/188/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1141/19 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 126 КК України
30 жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області ОСОБА_8 на вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2019 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Чернігівка Чернігівського району Запорізької області, українець, громадянин України, маючий середню освіту, не одружений, не працюючий, неповнолітній дітей на утриманні не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , судимий 25 жовтня 2018 року Чернігівським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 246 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та йому призначеного покарання у вигляді 100 годин громадських робіт.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, з урахуванням вироку Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року призначено остаточне покарання у вигляді 1 року позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, за наступних обставин.
9 жовтня 2018 року приблизно о 13 годині ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов додому до ОСОБА_9 , проживаючого по АДРЕСА_3 , де між ним та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка. Після цього ОСОБА_7 , діючи умисно, наніс ОСОБА_9 три удари кулаками по голові, спричинивши останньому фізичний біль.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції недостатньо врахував те, що ОСОБА_7 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, за висновком органу пробації ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, а рівень небезпеки для суспільства та окремих осіб - як середній, до того ж, у відношенні нього є невиконаний вирок, що в сукупності свідчить про його підвищену суспільну небезпеку для суспільства та необхідність призначення більш суворого реального покарання.
Також зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання за вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року більш суворим за цим вироком та призначив остаточне покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком.
Вважає, що попередній вирок у відношенні ОСОБА_7 підлягає самостійному виконанню у відповідності до приписів п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді 200 годин громадських робіт, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року виконувати самостійно.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 126 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, яке на думку прокурора є м'яким і не відповідає вимогам закону, колегія суддів дійшла наступного.
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання, визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння за обставину, що обтяжує покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, який судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває на обліку у нарколога з приводу алкогольної залежності, на обліку у психіатра не перебуває.
Проте, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_7 вчинив інкримінований йому злочин та злочин за попереднім вироком через досить короткий проміжок часу, за вчинення якого був звільнений з випробуванням з іспитовим строком, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 апеляційний суд враховує, що він вчинив умисний злочин невеликої тяжкості, судимий за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, а також дані про особу обвинуваченого, який не працює, суспільно-корисною працею не займається, стійких соціальних зв'язків не має, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває на обліку у нарколога з приводу алкогольної залежності, на обліку у психіатра не перебуває.
Крім того, колегія суддів враховує досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої, виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства та окремих осіб, а ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий (а.с. 27-28).
Зазначене свідчить про те, що покарання у виді 100 годин громадських робіт не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає, що покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді 200 годин громадських робіт, з його реальним відбуванням, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність в частині того, що призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків, суд першої інстанції необґрунтовано застосував принцип поглинення менш суворого покарання у виді громадських робіт, яке належить відбувати реально, більш суворим, призначеного за попереднім вироком, з огляду на наступне.
Так, вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року ОСОБА_7 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України був звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
По даному кримінальному провадженню злочин, передбачений ч. 1 ст. 126 КК України ОСОБА_7 вчинив 9 жовтня 2018 року, тобто до постановлення попереднього вироку Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року, у зв'язку з чим, суд першої інстанції повинен був призначати остаточне покарання за сукупністю злочинів за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.
Разом з тим, з огляду на абз. 2 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Таким чином, суд першої інстанції повинен був застосовувати правила ч. 4 ст. 70 КК України з урахуванням вищевказаної правової позиції та призначати ОСОБА_7 остаточне покарання із самостійним виконанням вироку Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області ОСОБА_8 на вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2019 року задовольнити.
Вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 10 квітня 2019 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді 200 (двохсот) годин громадських робіт
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 246 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 1 рік - виконувати самостійно.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4