ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 листопада 2019 року № 640/2571/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомОСОБА_1
ДоГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2018 р. № 0121114002, № 0121124202 та № 0121104202.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, встановив, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 22.10.2018 р. № 4168/26-15-42-02-30/2538221055 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб, військового збору та застосовано відповідні штрафні санкції.
Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.
Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань правильності та повноти визначення доходу за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р.
Перевіркою встановлено порушення позивачем:
пп. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, а саме заниження доходу у вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за 2016 рік, що призвело до заниження та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік;
п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Податкового кодексу України, а саме не нарахування та не утримання та не перерахування до бюджету військового збору за 2016 рік.
За результатами перевірки складено акт від 22.10.2018 р. № 4168/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 та винесено податкові повідомлення-рішення:
від 23.11.2018 р. № 0121124020, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на суму 4 928,79 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 3 940,63 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 985,16 грн.;
від 23.11.2018 р. № 0121104202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 59 109,39 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 47 287,51 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 11 821,88 грн.;
від 23.11.2018 р. № 0121114202, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження спірних рішень, ДФС України прийнято рішення від 30.01.2019 № 4690/6/99-99-11-05-01-25, яким рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.
Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з п. п. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абз. 2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Так, п. п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Згідно п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до п. п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України є вичерпним.
Згідно з п. п. «б» п. п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.
Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Згідно з п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.06.2018 р. по справі № 814/574/16.
Разом з тим, у зв'язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, було доповнено підрозділ 1 розділу XX, пунктом 8 згідно із Законом № 321-УПІ від 09 квітня 2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», яким, зокрема, встановлено, що: «Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.»
Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов'язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.
Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми, прошеної (анульованої) кредитором курсової різниці.
Курсова різниця обчислюється серед іншого, як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу. визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Так, зазначені преференції застосовуються до всіх фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року, операції з прощення (анулювання) заборгованості за якими здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.
Отже, з вищенаведеної норми слідує, що до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу не включається курсова різниця між сумою основного (прощеного) боргу в іноземній валюті за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов'язання з іноземної валюти у гривню (тобто, при визначенні розміру оподатковуваного доходу у національній валюті України в еквіваленті сумі прощеного боргу в іноземній валюті на дату такого прощення), та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року. Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощенного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловленої у постанові від 09 січня 2019 року по справі №821/707/17 «.. пункт 8 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України стосується регулювання правовідносин, які складаються щодо прощення (анулювання) кредитором суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті відносно якого відбулась зміна валюти зобов'язання з іноземної у гривню. Проте судами не було встановлено, а матеріали справи не містять будь - яких доказів зміни умов кредитного договору від 25.05.2006 № Ф060511К щодо валюти зобов'язання, а відтак пункт 8 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України не може бути застосовано до спірних правовідносин».
В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2018 року по справі №821/1294/17 вказано, що «…у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що позивачем протягом перевіряємого періоду отримано дохід, який згідно з Податковим кодексом України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи.
Так, судом встановлено, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем у укладено кредитні договори від 11.08.2004 № 014/9407/74/42750 та від 11.06.2006 р. № 014/9407/74/42750.
У 2016 році між сторонами досягнуто згоду про часткове прощення боргу по вказаним договорам, згідно Договору від 24.06.2016 р. про часткове прощення боргу за кредитним договором від 11.08.2004 № 014/9407/74/42750 - сума прощеного боргу складає 144 355,96 грн. та згідно Договору від 29.02.2016 р. про часткове прощення боргу за кредитним договором від 11.06.2006 № 014/9407/74/42750 - сума прощеного боргу складає 13 782,23 дол. США (372 869,81 грн. за курсом НБУ на момент укладання договору прощення).
29.03.2017 р. позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік за № 1700057492, якою задекларовано податкові зобов'язання на суму 49 630,89 грн., у тому числі: 45 813,13 грн. - податок на доходи фізичних осіб та 3 817,76 грн. - військовий збір.
Як зазначено позивачем, при визначення суми прощеного боргу за Договором від 29.02.2016 р. про часткове прощення боргу за кредитним договором від 11.06.2006 р. № 014/9407/74/42750 для визначення оподаткованого доходу позивачем враховано пункт 8 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України.
Разом з цим, суд звертає увагу на відсутність доказів зміни валютного зобов'язання за кредитом з іноземної валюти у гривню, що свідчить, що анулювання (прощення) боргу (кредиту) стосувалось основної суми боргу, а не розміру різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті.
Доказів звернення позивача до Банку з метою зменшити анульовану (прощенну) суми боргу з урахуванням п. 8 підр. 1 розд. ХХ Податкового кодексу України матеріали справи не містять, у зв'язку із чим суд доходить висновку про правомірність збільшення позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
Так, Законом України від 28.12.2014 р. №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015 р., внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, відповідно до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу (підпункти 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З урахуванням вищевикладеного, за встановлених обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, відповідачем було правомірно визначено грошові зобов'язання зі сплати військового збору, обраховані з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту), в порядку, передбаченому підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.11.2018 р. № 0121114202, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн. за неподання на перевірку Книгу обліку доходів та витрат, суд зазначає наступне.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. ( п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України)
Відповідно до п. п. «а» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, наказом Міністерства доходів і зборів України № 794 від 11.12.2013 (був чинний у 2016 році на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Платники податку на доходи фізичних осіб, які відповідно до Податкового кодексу України зобов'язані подавати декларацію або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, ведуть облік у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу за формою, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 11 грудня 2013 року № 794. (п. 1 Порядку № 794)
Книга та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податку та повинні надаватись контролюючим органам на їх вимогу та у межах компетенції, визначеної Кодексом. (п. 5 Порядку № 794)
Таким чином, застосування до позивача штрафу за ненадання до перевірки книги обліку доходів витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про правомірність встановлених контролюючим органом порушень та відсутності правових підстав для визнання дій відповідача протиправними та скасування спірних рішень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відмовити.
Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П.Васильченко