Справа № 755/9568/19
"02" вересня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Астахової О.О.,
при секретарі: Якименко Т.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 51321,53 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ТОВ «Веллфін» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності платності (розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27.10.2015 зареєстрованого в реєстрі фінансових установ за № 16103225).
27 травня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики № 41943 в електронній формі. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1201,00 грн., строком на 10 днів на умовах строковості, зворотності, платності. За п. 1.5 договору позики здійснюється нарахування відсотків за користування позикою за наступною ставкою: 1,9 % від суми позики але не менше 30,0 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; 3,8 % від суми позики, що не була повернута своєчасно. А позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування нею.
Грошові кошти в сумі 1201,00 грн. були перераховані позивачем на картковий рахунок відповідача, що підтверджується повідомленням ТОВ «Вей Фор Пей» від 30 травня 2019 року, яке в свою чергу надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів згідно Договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.206 року.
Таким чином, позивачем виконано свої зобов'язання за договором позики в повному обсязі. Натомість відповідач станом на день подання позову, взяті на себе зобов'язання по договору позики не виконав, у зв'язку з чим у останнього станом на 04.06.2019 року виникла заборгованість в сумі 51321,53 грн., яка складається: основний борг - 1 201,00 грн., заборгованість по відсотках- 25199,36 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 24921,17 грн. та підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 57).
Судом встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подачі відзиву відповідачем.
У встановлений судом строк відповідач відзив не подав.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, з урахуванням вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як убачається з матеріалів справи, у підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору позики, позивачем було надано суду заявку відповідача про укладення договору позики та договір позики № 41943 від 27 травня 2016 року, (а.с. 27-34).
Судом встановлено, що сторонами Договору позики № 41943 від 27 травня 2016 року визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) (а.с. 35-43).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. та 1.4. Договору позики № 41943 від 27 травня 2016 року, позикодавець зобов'язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 1201 гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у пункті 1.5. цього Договору. Строк дії договору становить 10 (десять ) днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором. Позика надається строком на 10 (десять) днів. Дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін», заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення (а.с. 14-26).
Згідно п. 5.1. Розділу 5 вказаних Правил, рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником.
У відповідності до пункту 6.3. цих Правил у разі прийняття позитивного рішення товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики.
Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
При цьому, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Також, частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Разом із тим, надана позивачем копія договору позики № 41943 від 27 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» та ОСОБА_1 в розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» містить лише зазначення інформації про позикодавця та прізвища, ім'я та по-батькові відповідача, а також надрукований запис «електронний підпис».
В той же час, подана до суду в якості доказу копія договору не може вважатися належним та достовірним доказом, оскільки не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».
З огляду на означене, надана позивачем паперова копія договору позики № 41943 від 27 травня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» та ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 79 та 80 Цивільного процесуального кодексу України щодо достовірності та достатності доказів, та не може бути доказом факту укладення договору.
При цьому, інших, зокрема письмових або електронних доказів, які б відповідали вимогам процесуального законодавства щодо належності, допустимості або достатності доказів, суду позивачем не надано.
На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором позивачем надано копію листа ТОВ «Вей Фор Пей» вих. № 137-ВП від 30 травня 2019 року, а також копію договору про організацію переказу грошових коштів № ВП -180516-3 від 18 травня 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ТОВ ФК «Вей Фор Пей» (а.с. 45, 46-50).
Згідно із вказаним листом, ТОВ «Вей Фор Пей» 27 травня 2016 року було здійснено перерахуванням коштів в сумі 1201 грн. 00 коп. на картку НОМЕР_2 (повний номер картки не вказано), власником якої є ОСОБА_1 (а.с. 45).
Разом із тим, відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження)
Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.
Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.
Згідно із частиною 2 статті 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно наданої позивачем довідки щодо заборгованості за Договором № 41943 від 27 травня 2016 року, станом на 04 червня 2019 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 51321,53 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою позики в розмірі 1201,00 грн., заборгованості по відсоткам в розмірі 25199,36 грн. та заборгованості по простроченим відсоткам в розмірі 249212,17 грн. (а.с. 44).
Разом із тим, належних та достовірних доказів перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача та отримання їх відповідачем суду не надано.
А відтак суд відхиляє доводи позивача, щодо наявної у ОСОБА_1 заборгованості перед ТОВ «Веллфін» з договором позики від 27.05.3016 року № 41943 у сумі 51321,53 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою позики в розмірі 1201,00 грн., заборгованості по відсоткам в розмірі 25199,36 грн. та заборгованості по простроченим відсоткам в розмірі 249212,17 грн. (а.с. 44).
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту укладання між сторонами договору позики від 27.05.3016 року № 41943 та факту передання грошових коштів за цим договором позики. А відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволенню не підлягають.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», відшкодування судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 205, 207, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити рішення суду до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.О. Астахова