Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/6860/16
адміністративне провадження №К/9901/25817/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., секретар судового засідання - Титенко М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2016 (суддя Аблов Є.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 (колегія у складі суддів: Губська Л.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі № 826/6860/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект Капітал» (далі - позивач або Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток фінансових установ, розташованих на території України.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 6 вересня 2016 року позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0001561306 від 5 лютого 2016 року.
Суд першої інстанції, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001561306 від 5 лютого 2016 року на суму 15 368 грн, в тому числі за основним платежем - 12 294 грн та штрафними санкціями - 3 074 грн. В задоволенні позову в цій частині відмовив. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до підпункту 139.1.1 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків.
Таким чином, отримані послуги по взаємовідносинах позивача з ТОВ «ІБК «Оберіг» не підлягають включенню до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в який зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У запереченні на касаційну скаргу позивач наводить доводи, аналогічні викладенім у позові, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Суди попередніх інстанцій встановили, що податковим органом відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року. За результатами перевірки складено акт № 6/26-15-13-06-02/36676934 від 14 січня 2016 року.
Висновками акта встановлено наступні порушення:
- підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 2 218 625,00 грн, в тому числі по періодах:
- 2013 рік на суму 2 101 042,00 грн,
- 2014 рік на суму 117 583,00 грн;
- пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 15 202 374,00 грн;
- пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за І-ІV квартали 2013 року, І-ІV квартали 2014 року.
На підставі акта перевірки податковим органом 5 лютого 2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0001561306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток фінансових установ на загальну суму 2 773 281 грн, в тому числі за основним платежем 2 218 625 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 554 656 грн;
- №00015711306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб по виплатах доходу у вигляді дивідендів на загальну суму 19 002 968 грн.
Вказані рішення оскарженні позивачем в адміністративного порядку, внаслідок чого, ДФС України прийнято рішення № 7993/6/99-99-10-01-01-25 від 11 квітня 2016 року, яким частково скасовано податкове повідомлення-рішення №0001571306, а податкове повідомлення-рішення № 0001561306 залишено без змін.
Як вже було зазначено, предметом спору в даній справі є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0001561306 від 5 лютого 2016 року.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що в ході перевірки встановлено, що відповідно до обігово-сальдової відомості по рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» станом на початок перевіряємого періоду на балансі товариства обліковувались векселі на загальну суму 7 775 131,00 грн, емітентом яких є АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат», а придбання векселів відбулось на загальну суму 9 977 940,00 грн.
В подальшому, на підставі наказу від 31 грудня 2013 року «Про уцінку векселів» Товариством проведено уцінку векселів на 100% від їхньої балансової вартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» згідно наказу МФУ № 91 від 26 квітня 2000 року, та відображено списання векселів станом на 31 грудня 2013 року в бухгалтерському обліку по рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції».
При цьому, в акті перевірки зазначено, що товариству надано запит щодо надання пояснення та підтверджуючих документів стосовно вжитих заходів по пред'явленню векселів до погашення, а саме: АТ «Львівський хлібзавод №1» - 2 серпня 2010 року та АТ «Львівський хлібокомбінат» - 12 квітня 2010 року.
У відповідь на вказаний запит позивач зазначив, що товариством проводився моніторинг фінансової звітності векселедавців із загальнодоступних інформативних джерел, який підтвердив факт їх недієвості та неможливості звернення у відповідні судові інстанції у зв'язку із відсутністю процесуальних підстав.
Крім того, у відповідь на запит щодо надання до перевірки оригіналів векселів, які обліковувались на початок перевіряємого періоду отримано відповідь про відсутність бланків векселів, емітентом яких є АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат», відповідальність з зберігання яких ніс попередній директор товариства, проведено комплекс заходів з метою виявлення причин нестачі векселів.
З урахуванням відсутності вказаних вище векселів, а також доказів пред'явлення їх до погашення та в судові інстанції щодо погашення заборгованості, договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі векселів, документів, що підтверджують факт розрахунків або за яку заборгованість виписано зазначені векселі, податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Товариством до матеріалів справи долучено лист від 12 лютого 2013 року від ПАТ «Львівський Хлібзавод №1», в якому повідомлялось про визнання заборгованості у розмірі 7 000 000,00 грн, що виникла за простими векселями: № АА1284670, АА1284669, АА1284127, що були видані 8 вересня 2009 року. При цьому, в даному листі зазначено, що з огляду на складне матеріальне становище, ПАТ «Львівський Хлібзавод №1» гарантує повне погашення заборгованості до 15 грудня 2013 року. Та лист ПАТ «Львівський Хлібокомбінат» від 12 лютого 2013 року, яким останнє визнає заборгованість у розмірі 3 000 000,00 грн, що виникла за простими векселями №АА1284252, АА1284251, АА1284123, що були видані 8 вересня 2009 року. Вказаним листом ПАТ «Львівський Хлібокомбінат» гарантувало повне погашення заборгованості до 1 грудня 2013 року.
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанції дійшли висновку щодо економічної доцільності уцінки векселів, виданих АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат». Водночас, на думку судів, заборгованість за вищенаведеними векселями не є простроченою (безнадійною заборгованістю), оскільки строк позовної давності за ними переривався внаслідок вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції керувався листом Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, в якому зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Проте, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в цій частині, не дослідили жодного первинного документу.
Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулює Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23 лютого 2006 року.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Отже, вексель згідно із визначенням чинного законодавства має подвійну природу: боргове зобов'язання і цінний папір.
Судами першої та апеляційної інстанції не досліджено, як саме Товариство отримало векселі - як товар, за договором купівлі-продажу цінних паперів, або як оплату по договору поставки товару/надання послуг. Не встановлено строк платежу за векселями. Судами не встановлено навіть факту існування векселів.
Товариство зазначає, що втратило векселі та всі документи, пов'язані з їх набуттям, але не скористалось можливістю отримати необхідні копії у емітентів - АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат», та в інших установах - банках, брокерських конторах тощо. Перелік установ, які можуть надати необхідні свідчення можливо встановити лише після з'ясування обставин набуття векселів.
Судами попередніх інстанцій також не витребувано необхідних доказів. Крім того, суди не встановили на підставі належних доказів, чи зверталось Товариство до правоохоронних органів у зв'язку із втратою документів, та, якщо так, наслідки такого звернення.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанції керувались лише поясненнями сторін.
Надані до матеріалів справи листи АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат» (том 1 арк. с. 180, 181) не засвідчені належним чином, та не є належним та допустимим доказом, оскільки містять відомості лише про сумарний номінал векселів, але не підтверджують суму, за якою вони рахувались у Товариства.
Також, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи виконали АТ «Львівський хлібзавод №1» та АТ «Львівський хлібокомбінат» свої зобов'язання станом на час перевірки та станом на час розгляду справи. Судами не встановлена дійсна ділова мета отримання векселів, оскільки не встановлено, чи здійснив позивач заходи, спрямовані на отримання боргу, та якщо так, яку саме суму боргу очікував отримати позивач, враховуючи 100% уцінку векселів.
Щодо висновків акта перевірки про завищення витрат, які не підтверджені первинним документами.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 1 квітня 2013 року, 20 березня 2013 року, 14 січня 2014 року між Товариством та ОСОБА_1 укладено договори про надання консультаційних послуг. Відповідно до умов Договору, ОСОБА_1 зобов'язався надати Замовнику консультаційні послуги у сфері навчання персоналу на тему «Ефективний керівник», «Підвищення управлінських компетенцій», «Ефективні кроскультурні комунікації».
Загальна сума наданих послуг становить 72 250 грн, на підтвердження надані акти здачі-прийняття робіт за 2013-2014 р, інформаційні матеріали, які підтверджують надання послуг в т.ч. на тему «Корпоративний тренінг своїми силами» (2013-2014 рр), коротким звітом за результатами навчання проведеного 13-14 квітня 2013 року а також іншими супутніми документами.
Проте, судами попередніх інстанцій вказані документи не досліджувались, суди обмежились переліком документів та не встановили наявність (чи відсутність) взаємозв'язку між наданими документами та господарською діяльністю позивача. Зокрема, не встановлено, хто саме і коли із працівників Товариства проходив навчання, чи відповідають копії сертифікатів, наданих до справи, періоду навчання, яке відношення має компанія «ТВТ-Україна» (яка видавала сертифікати) до ФОП ОСОБА_1 .
Враховуючи низьку якість копії звіту тренера (том 1 арк. с. 220) неможливо встановити коли та якій компанії він наданий.
Крім того, судами не встановлено на підставі належних та допустимих доказів факт оплати за вказаними договорами.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що надані копії документів дуже низької якості, що позбавляє Суд можливості перевірити висновки судів попередніх інстанцій щодо всебічного встановлення всіх обставин по справі. (том 2 арк. с. 36).
Аналогічно щодо інших договорів, укладених Товариством, копії яких долучено до матеріалів справи. Судами попередніх інстанцій не проаналізовано документи у повному обсязі із встановленням взаємозв'язку договорів із документами, які підтверджують його виконання. Не встановлено, чи можливо із наданих документів встановити обсяг наданих послуг та осіб, яким ці послуги надавались. Не встановлено факт оплати за договорами. Наявні в матеріалах копії документів не засвідчені належним чином.
Судами попередніх інстанцій взагалі не надано оцінку доводам податкового органу.
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про неправомірність висновків податкового органу передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 у справі № 826/6860/16 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2016 скасувати в частині , в якій задоволено позовні вимоги та в цій частині справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду