Справа № 560/2747/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
01 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року (суддя Салюк П.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якій просять суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 14 серпня 2019 року за №413370000 та № 412920000 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Шахриханського району Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 13 серпня 2014 року та гр. ОСОБА_2 , уродженці м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_2 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 24 лютого 2019 року прийняті Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 37864148, вул. Миколи Мазура, буд. 4, м. Хмельницький, 29000;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 37864148, вул. Миколи Мазура, буд. 4, м. Хмельницький, 29000, надати дозволи на міграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Шахриханського району Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 13 серпня 2014 року та гр. ОСОБА_2 , уродженці м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_2 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 24 лютого 2019 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 37864148, вул. Миколи Мазура, буд. 4, м. Хмельницький, 29000 на користь гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Шахриханського району Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 13 серпня 2014 року та гр. ОСОБА_2 , уродженки м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_2 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 24 лютого 2019 року здійснені ними судові витрати на оплату судового збору та витрати на надання правової допомоги, шляхом безспірного списання.
12 вересня 2019 року представник позивачів подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення та продовження позивачу строку перебування на території України. Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом якого вони звернулись, а також очевидними є ознаки протиправності рішення відповідача та порушення прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, таким рішенням що в подальшому ускладнить відновлення порушених прав та інтересів позивачів, що виразиться у відмові та/або не продовженні відповідачем строку перебування позивачів на території України із послідуючим їх примусовим видворенням з України.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення відмовлено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову. Так, апелянти зазначають, що обставини справи вказують на очевидну протиправність оскаржуваного рішення і відмова від забезпечення позову призведе до необхідності долання позивачу наслідків цього рішення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду обґрунтованих доводів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Положеннями ч. 1 ст.151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме: 1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 16 жовтня 2018 року по справі №826/5629/18 співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Також, при розгляді питання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Так, судом першої інстанції встановлено, що апелянти обґрунтовують необхідність вжиття заходів забезпечення позову з огляду на очевидність протиправності спірного рашення, оскільки наявне порушення прав, свобод або інтересів осіб, які звернулись до суду таким рішенням, а також те, що в подальшому невжиття таких заходів ускладнить відновлення порушених прав та інтересів позивачів, що виразиться у відмові та/або не продовженні відповідачем строку перебування позивачів на території України із послідуючим їх примусовим видворенням з України.
Колегія суддів зауважує, що вказані апелянтами підстави є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивачів без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивачів.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Разом з тим, заявниками у поданій заяві не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Всупереч статті 77 КАС України, позивач належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову, не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що заявником до заяви про забезпечення позову долучено лише квитанцію про сплату судового збору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що зупинення дії оскаржуваного рішення ускладнить ефективний захист прав в разі задоволення позовних вимог.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Хмельницького окружного адміністративного суду що викладені позивачами у заяві про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позиція апелянтів щодо наявності обставин, які можуть істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивачів в повній мірі спростовується наявність вищенаведених правових механізмів відновлення порушених прав.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що апеляційна скарга позивачів обґрунтована тими ж доводами, що і заява про забезпечення позову, при цьому, позивачами не наведено належних підстав, які б вказували на помилковість висновків суду першої інстанції при наданні оцінці доводів, викладених у заяві про забезпечення позову.
Отже, колегія суддів, переглянувши ухвалу суду першої інстанції, вважає, що при її прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а тому, ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.