Справа № 240/7677/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
29 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 27 листопада 2017 року внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 березня 2019 року №32.
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом 01 січня 2017 року та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Крім того, позивач просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Міністерство оборони України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позову зазначив, що Міністерство оборони України, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що встановлено інвалідності понад 3-х місячний строк після звільнення із служби, зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін та те, що заявником не було подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено п. 11 Порядку № 975, порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Відповідачем до суду першої інстанції надіслано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що позовні вимоги ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 23.07.2019 року та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що суд безпідставно станом на 27.11.2017 року (дата встановлення 2 групи інвалідності) відніс ОСОБА_1 до військовослужбовця строкової служби, хоча на цю дату він мав окремий статус який передбачений законодавством, а саме: особа звільнена з військової служби. Також, позивач зазначив, що відмовляючи у позові суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 встановлено інвалідність не лише внаслідок захворювання, але внаслідок поранення.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 15.10.2019 року призначено до апеляційного розгляду, керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,
Відповідач, правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Республіці Афганістан у період з 02.11.1986 по 22.06.1988
В матеріалах адміністративної справи міститься витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №959 від 19.03.2015 відповідно до якого поранення, контузія та захворювання, ОСОБА_1 , так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААА №206250 від 29.04.2015 під час первинного огляду органами ОСОБА_2 з 09.04.2015 встановлено III групу інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 025367 від 16.01.2018, під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 , з 27.11.2017 встановлено інвалідність II групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У зв'язку із вказаним фактом ОСОБА_1 через Житомирський обласний військовий комісаріат звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Протоколом від 15.03.2019 №32 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги: ОСОБА_1 , з тих підстав що інвалідність встановлено пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби, зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, також заявником не було подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.
Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України протиправним, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд керувався тим, що оскільки, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 27.11.2017 в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та відсутності правових підстав для призначення позивачу такої допомоги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Необхідно зазначити, що позивач у позовній заяві самостійно вказує, що враховуючи приписи пункту 3 Порядку № 975, датою виникнення у нього права на отримання грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії є 27.11.2017.
До моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Однак, з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Таким чином, ані статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, ані Порядком №975, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18 .
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою первинного встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Враховуючи те, що позивач відноситься до категорії військовослужбовців строкової служби, то право на отримання одноразової грошової допомоги такій категорії осіб законодавцем обмежено, окрім іншого, встановленням інвалідності в період проходження ним військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення такої особи з військової служби.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що оскільки ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 27.11.2017 в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та відсутності правових підстав для призначення позивачу такої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, від 20 травня 2019 року у справі №332/1417/17.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення інвалідності позивачу відбулося за наступною хронологією: 29.04.2015-III група інвалідності, 27.11.2017-II група інвалідності.
За змістом ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Позивач звертався за вказаною допомогою у зв'язку із зміною групи інвалідності 27.11.2017 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 - VIII внесено зміни до пункту 4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ, доповнивши його абзацом другим наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Дана норма набула чинності з 01.01.2017.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.199 №1-рп/99 визначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно з положенням статті 16-3 Закону №2011-ХІІ юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги є факт встановлення військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту під час повторного огляду вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, яке відбулося 27.11.2017, отже до правовідносин з приводу визначення права позивача на одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності підлягають застосуванню ті нормативно-правові акти, які були чинними 27.11.2017.
В даному випадку, такими нормативно-правовими актами є Порядок №975 та Закон №2011-ХІІ в редакціях що були чинними на момент встановлення позивачу II групи інвалідності.
При цьому, згідно з положеннями статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку №975 обов'язковою умовою для отримання особою права на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення такій особі вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності протягом 2-х років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Таким чином, законодавством України передбачено право війсковослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, відбулось протягом 2-х років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постанові від 30.01.2019 по справі №810/1675/17, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме абзац другий пункту 4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ.
У вищевказаній постанові Верховним Судом зазначено, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, загальні норми можуть застосуватися субсидіарно ,тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарно застосування загальних правових норм до відносин публічної служби як правило закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Щодо обов'язку доведення причин та обставин поранення, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчить зміст п. 11 Порядку № 975, питання призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, носить заявницький характер, тобто розглядається виключно за ініціативою заявника. Цим же пунктом Порядку встановлено, що про необхідність додання до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, у тому числі, документа про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Згідно п. 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Разом з цим, п. 4. 7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 530) встановлено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.
У разі настання інвалідності подаються такі документи: висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний інвалідом (додаток 13); заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 12); копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного зв'язку інвалідності; копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва); витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби - копія військового квитка); копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я, по батькові та місце реєстрації; копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копія сторінки паспорта з такою відміткою); копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що за зверненням особи за призначенням одноразової грошової допомоги, уповноважений орган (обласний військовий комісар за місцем проживання цієї особи) оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України затверджений п. 11 Порядку № 975 перелік документів для призначення такої допомоги. Своєю чергою, розпорядник бюджетних коштів в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі зазначених документів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Водночас, відсутність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.
Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі відступає від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні п. 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 295/13892/16-а, від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/3005/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 740/1538/17, від 29 січня 2019 року у справі № 293/342/17, та вважає за необхідне, у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05 жовтня 2018 року у справі № 265/7930/16-а, сформулювати наступний правовий висновок.
Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
У контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що надана відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, копія витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії не містить інформацію про обставини поранення позивача, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження №494 від 11.03.2015 року та витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 19.03. 2015 року № 959, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Зокрема, як було встановлено судом першої інстанції, висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені в акті судово-медичного дослідження № 494 від 11.03. 2015 року, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на голові та обох руках, яке могло мати місце у 1987 році.
Водночас, як свідчить зміст витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 19.03. 2015 року № 959, він постановлений на підставі акту судово-медичного обстеження № 494 від 11.03.2015 року, у якому відомості про обставини поранення та контузії, встановлені зі слів позивача.
Таким чином, ОСОБА_1 не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, викладене у формі протоколу № 959 від 19.03. 2015 року, в обставинах цієї справи не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Між тим, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Колегія суддів, надаючи оцінку діям Міноборони щодо розгляду документів позивача для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності вважає, що суд обґрунтовано виходив з того, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформленим протоколом засідання комісії від 15 березня 2019 року № 32 прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.
Аналізуючи вищевикладені висновки, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, викладене у формі протоколу № 959 від 19 березня 2015 року, в обставинах цієї справи не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №822/220/18, від 15.05.2019 у справі №822/21/18.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду у справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної їх не спростовують.
З огляду на те, що у ході судового розгляду справи не встановлено підстав для задоволення позову, тому відсутні також підстави для встановлення судового контролю у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 жовтня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.