Постанова
Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 754/10714/18
провадження № 61-1670св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року у складі головуючого-судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М., про визнання договору дарування, укладеного 17 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 недійсним з підстав його фіктивності та скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності від 17 квітня 2018 року № 25758050 та № 25758477 на квартиру АДРЕСА_1 .
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування від 17 квітня 2018 року.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що існує загроза відчуження спірної квартири відповідачами, що може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування від 17 квітня 2018 року.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що у випадку задоволення позову для відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, необхідно буде докласти значних зусиль.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що заява про забезпечення позову не відповідає за формою та змістом вимогам статті 151 ЦПК України, зокрема у ній відсутня пропозиція щодо зустрічного забезпечення, й таке питання судами не вирішено. Не перевірено судами наявність спору між сторонами та не з'ясовано питання співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, з урахуванням того, що борг відповідачів за кредитним договором не є предметом даного спору. Крім того, при накладенні арешту на квартиру були порушені права співвласника ОСОБА_3 щодо вільного володіння, розпорядження та користування належним йому майном.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали суду - без змін.
Відзив мотивовано тим відсутність підстав для скасування оскаржуваних ухвал суду, оскільки суди дійшли вірного висновку про існування спору між сторонами щодо оскаржуваного договору дарування, предметом якого є спірна квартира, на яку тимчасово накладено арешт, що є співмірним із заявленими позовними вимогами. Наявні у матеріалах справі докази свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 травня 2019 року справу № 754/10714/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М., про визнання договору дарування недійсним надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») заборгованість за кредитним договором № 49.28/26/07-Zn від 11 жовтня 2007 року в розмірі 1 147 841 грн 82 коп.
На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, на підставі якого 05 квітня 2016 року Деснянським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 50266751 з примусового виконання виконавчого листа.
17 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 1/10 частку , а на користь ОСОБА_6 - 9/10 часток квартири АДРЕСА_1 .
18 квітня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 387К, згідно якого позивач набула статусу нового кредитора за кредитним договором № 49.28/26/07-Zn від 11 жовтня 2007 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
З урахуванням викладеного, висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є обґрунтованими, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним із заявленими позовними вимогами. У разі невжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, матиме місце виконання виконавчого напису нотаріуса, який може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню у судовому порядку.
Доводи ОСОБА_3 , наведені на обґрунтування касаційної скарги, зокрема щодо не вирішення питання зустрічного забезпечення є безпідставними й висновків судів не спростовують. В силу вимог статей 153, 154 ЦПК України суд має право, однак, він не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача. Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України. Крім того, відповідач не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції з клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які на його думку підтверджують наявність обставин для такого забезпечення.
Інші доводи касаційної скарги, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко