Справа № 759/1821/15-а Суддя (судді) першої інстанції:Шум Л.М.
31 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 23 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про зобов'язання призначити виплату пенсії особі, яка проживає за межами України,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Святошинського районного суду м.Києва із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просила:
- визнати за нею право на пенсійне забезпечення в Україні;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині незабезпечення її права на пенсію;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині непризначення, ненарахування та невиплати їй пенсії за віком та протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача провести їй нарахування та виплату пенсії з проведенням її індексації та здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою та допустити негайне виконання виплати пенсії за 1 місяць.
Постановою Святошинського районного суду м.Києва від 17 червня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 р., постанову Святошинського районного суду м. Києва від 17.06.2015 р. у вказаній справі № 759/1821/15-а та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою суду від 14.05.2018 р. розпочато, проведено та закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду по суті. Одночасно, в порядку ст. 52 КАС України, здійснено заміну відповідача Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва його правонаступником - Правобережне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києві.
Ухвалою суду від 29.10.2018 р., в порядку ст. 52 КАС України, здійснено заміну відповідача Правобережне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києві його правонаступником - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 23 травня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 23 травня 2019 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 1971 р. по 1991 р. перебувала у трудових відносинах та займала різні посади на підприємствах УРСР, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою ДП «Київський Промбудпроект», які містяться в матеріалах справи.
З вказаних документів слідує, що загальний трудовий стаж позивача складає понад 20 років.
У травні 1992 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в державі Ізраїль.
Перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, уповноважений представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 13.05.2014 р. звернувся до УПФУ в Святошинському районі м. Києві із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, разом з додатками.
За результатом розгяду вказаної заяви УПФУ в Святошинському районі м. Києві листом від 14.05.2014 р., вих.№259/09/Р-224, відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у заявника права на призначення пенсії, оскільки питання виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за її межі потребує врегулюванню.
Також, листом Пенсійного фонду України Департаменту пенсійного забезпечення від 29.05.2014 р. за № 5846/М-4 представника позивачки ОСОБА_2 повідомлено, що питання призначення пенсій буде вирішуватись у разі прийняття Верховною Радою України Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення.
Також, листом Правобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві № 71031/03 представника позивачки ОСОБА_2 повідомлено, що для можливості призначення пенсії відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідно надати наступні документи: оригінал та копія паспорту; оригінал та копія ідентифікаційного коду; оригінал та копія трудової книжки; оригінал та копія військового квитка; оригінал та копія диплому про навчання (денна форма навчання). У листі вказано, що оскільки питання виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за її межі потребує врегулювання, підстав для первинного призначення пенсії ОСОБА_1 на території України немає.
Відповідно до листа Правобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 13.06.2017 р. № 33238/06 представника позивачки ОСОБА_2 повідомлено, що для можливості призначення пенсії ОСОБА_1 останній необхідно особисто звернутись із заявою встановленого зразка до Управління пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) та надати документи, необхідні для призначення пенсії.
Листом Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 11.06.2018 р. за № 16717/03 представника позивачки ОСОБА_2 повідомлено, що оскільки заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 до управління не надходило, підстав для направлення запитів на витребування довідок про стаж та заробітну плату немає.
Також, листом Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 27.07.2018 р. за № 47876/03 представника позивачки ОСОБА_2 повідомлено, що в призначені пенсії за віком, згідно заяви від 18.06.2018 р. та додаткових документів надісланих поштою ОСОБА_1 відмовлено. Після попереднього перерахунку встановлено, що загальний стаж складає 1 рік 7 місяців 3 дні. Оскільки не було дотримано порядку подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України, документів про місце проживання, а також за відсутністю страхового стажу, у призначені пенсії за віком немає законних підстав.
Вважаючи дану відмову незаконною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У ст. 51 Закону № 1058-IV визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 Конституційним Судом України було встановлено, що громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, мають рівні права з іншими громадянами України на пенсійне забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Згідно зі ст. 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
У ст. 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У п.п. 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п. 1.7 даного Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.
Відтак, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
При цьому, заява про поновлення виплати пенсії може бути подана особою через її законного представника.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 127/20588/17.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. та у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, викладена правова позиція, відповідно до якої позбавлення громадянина, який виїхав на постійне місце проживання за кордон права на пенсійне забезпечення в Україні, де він набув відповідний стаж і сплачував страхові внески, та/або обмеження такого права є порушенням принципу недискримінації, визначеного у ст. 14 Конвенції, та порушенням права особи мирно володіти своїм майном, визначеним у Протоколі першому до Конвенції.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні вказаної пенсії на тій підставі, що нею не дотримано порядок подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України, документів про місце проживання, а також за відсутністю страхового стажу.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Матеріали справи свідчать по те, що до заяви про призначення пенсії за віком представником позивача було долучено копію посвідчення ОСОБА_1 , як того вимагає 2.9 Порядку.
Згідно п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 постійно проживала на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991 року і до 1992 року включно.
Перед виїздом за кордон позивачка мешкала у м.Києві в Україні.
Згідно п.п.2 п.6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління ПФУ №28-2 від 22.12.2014 Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Системний аналіз викладених норм дає підстави зробити висновки про те, що у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії, зокрема, документів, які підтверджують громадянство України, відповідач мав можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб), або ж письмово повідомити заявника про необхідність подання додаткових документів.
Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
На підтвердження громадянства України позивачем було подано паспорт НОМЕР_1 , виданий органом 2ISR, копія якого міститься у матеріалах справи.
Відсутність страхового стажу, на який вказує відповідач як на підставу для відмови у призначенні пенсії особі за віком, спростовується матеріалами справи, та як вже було встановлено судом першої інстанції становить понад 20 років.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неправомірність відмови органу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні позивачу пенсії за віком.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач не аналізував наявність чи відсутність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії; наявність чи відсутність документів, які такий стаж підтверджують. Тобто, відповідачем не вирішувались питання, які віднесенні до якого компетенції та які підлягають з'ясуванню при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.
З огляду на вказане, та враховуючи відсутність доказів встановлення відповідачем усіх обставин, для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї справи.
З огляду на це, оцінивши відповідні докази та проаналізувавши вищенаведені правові норми, висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що таке рішення відповідача є протиправним та порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення, яке підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення її пенсії за віком з дня її звернення до відповідача з відповідною заявою, тобто з 13.05.2014 р.
Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 752/10522/16-а.
При цьому, колегія суддів вважає, що в даному випадку саме такий спосіб захисту буде ефективним і призведе до реального відновлення порушеного права позивача.
Разом з тим, апеляційний суд враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 6 КАС України, ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, зокрема не доведено перед судом відсутності у позивача необхідного віку та/або страхового стажу для призначення даного виду пенсії.
Втім, у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування в адміністративних справах покладено саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними заявлені позивачем у цій справі вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати їй пенсію за віком з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не прзначеної, не нарахованої і не виплаченої пенсії, допустивши негайне виконання виплати пенсії за 1 місяць, оскільки подальші дії відповідача після призначення позивачу пенсії, визначення відповідного розміру пенсії позивача та її складових, а також вирішення питання щодо компенсації втрати частини доходів належать до його повноважень, які наразі ним не реалізовані, так як пенсія ще не призначена.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову в призначенні позивачу пенсії та вважає за необхідне його скасувати.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що ухвалюючи судове рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 316 КАС України в цій частині воно підлягає залишенню без змін.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції викладені в рішенні, прийнятому за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 23 травня 2019 року скасувати, та прийняти нову постанову якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: