Справа № 580/2092/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
31 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
01.07.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білозірської сільської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 28.03.2019 № 86-3/VІІ «Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 » яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району, Черкаської області та зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району, Черкаської області.
Разом із позовною заявою позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову (а.с. 17) в якій просив забезпечити адміністративний позов шляхом заборони Білозірській сільській раді приймати рішення щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради та надавати в оренду третім особам.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що у поданій позивачем заяві наведено обставини та мотиви незаконності та безпідставності рішення відповідача, однак судом першої інстанції проігноровано доводи позивача щодо очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, не враховано ризики та наслідки прийнятого відповідачем рішення, а не вжиття такого тимчасового заходу як забезпечення позову, потягне за собою більшу шкоду для належного виконання рішення суду в даній справі, аніж його застосування.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву проти позову не подав, хоча копію позовної заяви з додатками отримав 09.07.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1803103238411 (а.с. 15).
В силу положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку письмового провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З моменту призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження до початку розгляду справи по суті жодних заяв щодо переходу розгляду справи у відкрите судове засідання до суду не надходило.
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову, дійшов висновку про необґрунтованість заяви та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки позивач не обґрунтував в чому полягають порушення, зокрема, в частині відсутності передбаченого законом права вчиняти відповідачу дії відносно земельної ділянки для третіх осіб, при наявності у позивача розробленої технічної документації. Більше того, питання передачі у користування земельної ділянки третій особі не є предметом спору у даній справі.
З урахуванням зазначеного, необхідною умовою забезпечення позову є доведення обставин, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі в розрізі вчинення відповідачем дій, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.
Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 02.01.2019 направлена заява (а.с. 4) до відповідача про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12, 0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району, Черкаської області.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 у справі № 580/194/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019, визнано протиправною бездіяльність Білозірської сільської ради з розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.01.2019 щодо прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою на сесії Білозірської сільської ради, а Білозірську сільську раду Зобов'язано на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2019 про затвердження або про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адміністративних Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), Черкаського району, Черкаської області
Рішенням Білозірської сільської ради від 28.03.2019 № 86-3/VІІ (а.с. 10) відмовлено позивачеві у затвердженні поданої технічної документації із землеустрою, у зв'язку з тим, що зазначена земельна ділянка знаходиться в ТОВ «Білозірське-Агро», разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач своїм рішенням 89-48/VII від 26.06.2019 (а.с. 19) надав дозвіл ТОВ «Білозірське-Агро» на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, за межами населеного пункту, тобто, на ту ж земельну ділянку, на яку позивачем виготовлена технічна документація із землеустрою та подана разом із заявою до Білозірської сільської ради на затвердження 02.01.2019 (а.с. 4)
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що до вирішення даної судової справи, та набрання в ній судового рішення законної сили сплине деякий час, а тому у позивача виникли підозри, що в цей період відповідачем може бути прийняте рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради та надано в оренду третім особам, що може унеможливити виконання рішення суду у справі 580/2092/19 у разі задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що доки буде розглядатися справа 580/2092/19 Черкаським окружним адміністративним судом щодо оскарження незаконного рішення відповідача про відмову у затвердженні поданої документації із землеустрою та час який необхідний для вступу в законну силу рішення суду, третя особа в цей час звернеться до відповідача подавши свою документацію із землеустрою (якій надано дозвіл на складення документації із землеустрою рішенням № 89-48 від 26.06.2019 ТОВ «Білозірське-Агро»), що зробить неможливим виконання рішення суду в даній справі. При цьому, позивач переконаний, що при надходженні технічної документації із землеустрою від третьої особи відповідачем буде прийнято рішення про затвердження такої документації із землеустрою та укладено відповідний договір оренди землі. Такі дії відповідача, на думку позивача, не дадуть йому змоги на поновлення його порушених прав відповідно до приписів ст. 151 КАС України, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення в даній справі за наявності вже на той час прийнятого рішення відповідачем на користь третьої особи.
Як зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 31.07.2019 необхідною умовою забезпечення позову є доведення обставин, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі в розрізі вчинення відповідачем дій, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду № 826/10936/18 від 25.04.2019 (№ К/9901/728/19) надано правову оцінку інституту забезпечення адміністративного позову як гарантії захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, та як механізму, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Зокрема, Верховний Суд зазначає, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції постановляючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову, дійшов висновку про необґрунтованість заяви та про відсутність підстав для її задоволення, оскільки позивач не обґрунтував в чому полягають порушення стосовно позивача в частині прийняття відповідачем рішення № 89-48 від 26.02.2019, яким надано дозвіл ТОВ «Білозірське-Агро» на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, при наявності у позивача технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на ту ж саму земельну ділянку. При цьому, як зазначено судом першої інстанції, питання передачі у користування земельної ділянки третій особі не є предметом спору у даній справі.
Апелянт зазначає, що небезпека виникнення подій, що стануть на заваді відновлення порушених прав реально та фактично існує за наявності рішення відповідача № 89-48 від 26.06.2019, однак скаржником жодним чином не обґрунтовано неправомірності прийняття вказаного рішення в апеляційній скарзі. Доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях, внутрішньому переконанні та підозрі щодо волевиявлення суб'єкта владних повноважень стосовно прийняття рішення на користь третьої особи, однак, доказів того, що таке рішення відповідачем буде прийнято в майбутньому, позивач не надає.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Однак, доказів наявності обставин, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, що можуть бути підставою для життя судом заходів забезпечення позову, заявником надано не було.
В той же час, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, на які посилається заявник у своїй заяві про забезпечення позову, може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Білозірській сільській раді приймати рішення щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельну ділянку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради та надавати в оренду третім особам, враховуючи відсутність обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що можуть бути підставою для їх застосування.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року про відмову в забезпеченні адміністративного позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови складено 31 жовтня 2019 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
Л.В.Бєлова