01 листопада 2019 року
Київ
справа №826/9535/16
адміністративне провадження №К/9901/29496/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Кашпур О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №826/9535/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про скасування наказу та поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 533 о/с від 10 червня 2016 року про його звільнення зі служби; визнати незаконним та скасувати наказ № 513 о/с від 3 червня 2016 року про переміщення позивача з однієї посади на іншу відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу Управління карного розшуку ГУ НП у м. Києві; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 513 о/с від 3 червня 2016 року про переміщення позивача з однієї посади на іншу відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 статті Закону України «Про Національну поліцію»; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 533 о/с від 10 червня 2016 року про звільнення позивача зі служби; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві з 10 червня 2016 року; стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 328 845, 00 грн; в іншій частині відмовлено повністю.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що призначення позивача на відповідну посаду згідно з наказом № 513 о/с від 3 червня 2016 року здійснено відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» (для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби), у той час, як питання щодо подальшої служби позивача виникло з інших підстав, а саме у зв'язку зі зміною в організаційній структурі поліції, структурних підрозділах ГУ НП у м. Києві (у зв'язку із скороченням штатів або переведенням організаційних заходів). Скорочення штатів або проведення організаційних заходів передбачає іншу законодавчо визначену процедуру переведення на іншу посаду, яку не було дотримано відповідачем, зокрема порушено положення статті 42 та частини другої - третьої статті 49-2 КЗпП, оскільки не було запропоновано позивачу іншої роботи (перелік посад) одночасно з попередженням про можливе наступне вивільнення у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з урахуванням критерії переважності його права на залишення на роботі. При цьому, доказів, які б підтверджували дійсні обставини скорочення штату або проведення організаційних заходів структурного підрозділу ГУ НП у м. Києві, в якому обіймав посаду позивач, як власне і самої посади начальника відділу (у складі управління кадрового розшуку) кримінальної поліції ГУ НП у м. Києві, відповідач не надав, тоді як саме по собі перетворення одного структурного підрозділу в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 вересня 2016 року №1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Однак, пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі дають підстави для висновку про те, що спір виник у відносинах з приводу поновлення позивача на публічній службі.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги позивача поновлено на посаді начальника відділу Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Отже, він не є особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище в розумінні Закону № 1700-VII, а відтак ця справа належить до справ незначної складності.
Посилання Верховного Суду на застосування критеріїв незначної складності, як зазначив ЄСПЛ у рішенні «Азюковська проти України», не є порушенням права особи на доступ до суду в контексті вимог статті 6 (1) Конвенції, оскільки умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства, можуть бути суворіші ніж для звичайної заяви.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №826/9535/16.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк
О.В. Кашпур,
Судді Верховного Суду