Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №820/2356/17
адміністративне провадження №К/9901/34840/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової Олени Миколаївни, Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій та скасування державної реєстрації за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у складі судді Мороко А.С. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Калитки О.М., Бондара В.О. та Калиновського В.А.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової Олени Миколаївни (далі також - відповідач 1, реєстратор), Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (далі також - відповідач 2, Держгеокадастр), треті особи: ОСОБА_2 (далі - третя особа 1, ОСОБА_2 ), фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі також - третя особа 2, ФОП ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі також - третя особа 3, ОСОБА_4 ), в якому просила:
- визнати неправомірними дії державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової О.М. щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєння кадастрового номеру - 6325157000 : 00:016: 0025;
- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової О.М. є неправомірними, а внесені дані до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 підлягають скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи невідповідність технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 вимогам чинного законодавства України, що регулює земельні правовідносини, державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025 підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга подана 25 жовтня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/2356/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 820/2356/17 та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням IV сесії VII скликання Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, із земель житлової та громадської забудови орієнтованою площею 0,15400 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2 вищезазначеного рішення рекомендовано ОСОБА_2 розроблену та погоджену, згідно з вимогами чинного законодавства технічну документацію із землеустрою, подати для розгляду до Коротичанської селищної ради.
ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Рішенням державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидовою О.М. внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєно кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025.
ОСОБА_1 є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та є суміжним землекористувачем з ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із діями державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової О.М. та внесеними даними до Державного земельного кадастру щодо зазначеної земельної ділянки позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
У касаційній скарзі скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що жодних документів чи інших доказів про існування у попереднього власника будь-яких прав на земельну ділянку позивачем або іншими сторонами не надано. Крім того, скаржник зазначає, що спір виник через попередню неправомірну поведінку позивача, яка полягає у тому, що у 2012 році ним було здійснено незаконне будівництво - добудову до будинку АДРЕСА_2 з порушенням чинних ДБН.
21 листопада 2017 року від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу, з якого вбачається, що твердження касаційної скарги є необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій є законними.
09 серпня 2019 року від ФОП ОСОБА_3 надійшла заява про долучення документів до справи, які підтверджують будівництво без дозвільних документів.
12 серпня 2019 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, з яких вбачається, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку із незгодою позивача із рішенням державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової О.М. щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення прав ОСОБА_1 , як власника (користувача) суміжних земельних ділянок. Тобто між сторонами виник майновий спір, пов'язаний із захистом права власності на земельні ділянки.
Відносини, пов'язані з набуттям та припиненням права власності на земельні ділянки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У справі, що розглядається, фактично спір стосується правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на землю. Відтак, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку безпосередньо органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання неправомірним набуття права власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.
Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_6 (Нідерланди), ОСОБА_7 ( Швейцарія ), ОСОБА_8 ( Сполучене Королівство ), ОСОБА_10 (Фінляндія); п. 44-50).
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової Олени Миколаївни, Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, треті особи: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій та скасування державної реєстрації закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін