29 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8182/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Кухтея Р.В., Попка Я.С.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 1340/6197/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції - Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення - 24.06.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 03.07.2019 року,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівської міської ради, у якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради у розгляді заяв ОСОБА_1 про надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_1 та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки; -зобов'язати Львівську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні та прийняти рішення з питань надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_1 та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки, у відповідності до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
03.06.2019 року представником позивача подано уточнення позовних вимог, у яких другий абзац позовних вимог позовної заяви просить викласти в такій редакції: зобов'язати Львівську міську раду на протязі одного місяця з дня проголошення рішення суду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення його земельної ділянки для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_1 гаражу НОМЕР_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.06.2016 року позивач звернувся до Львівської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу на АДРЕСА_1. Однак, Львівською міською радою не було прийнято жодного позитивного рішення або вмотивованої відмови, лише через півроку, 28.12.2016 року, після подання запиту була надіслана інформація директора Департаменту містобудування Львівської міської ради про те, що проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою даної ділянки розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів. Даним листом позивача було поінформовано про можливість повторного розгляду відхилених проектів рішень Львівської міської ради. ОСОБА_1 повторно звертався із заявою, щодо прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою даної ділянки, проте таке було залишено відповідачем без реагування. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проте, відповідач всупереч ст.118 Земельного кодексу України чинив протиправну бездіяльність. Позивач наголошує про повторність порушеного права, оскільки неодноразово звертався з заявою, щодо прийняття рішення по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою даної ділянки, а також подавав звернення та скарги на бездіяльність відповідача.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 1340/6197/18 позовні вимоги задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене із порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що департаментом містобудування листом від 28.12.2016 року було повідомлено позивача, що проект ухвали розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів. Згідно з ст. 62 Регламенту Львівської міської ради від 17.03.2016 року № 260 проект ухвали, який неотримав необхідну більшість голосів на підтримку, вважається відхиленим. Стосовно позовних вимог - зобов'язати Львівську міську раду розглянути та прийняти рішення по питаннях надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_1 , згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає компетенцію органів місцевого самоврядування в різних сферах суспільного життя, можна зробити висновок про наявність у цих органів цілої низки дискреційних повноважень.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 1340/6197/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
29 жовтня 2019 року на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача Ошеровича В .Г. про відвід колегії суддів, секретарю судового засідання та помічника судді-доповідача.
29 жовтня 2019 року в судовому засіданні на підставі пункту2 частини 3 статті 39 КАС України суд без виходу до нарадчої кімнати ухвалив залишити заяву представника позивача Ошеровича В.Г. в частині заявленого відводу колегії суддів без розгляду, в іншій частині заяви відмовив.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було прийнято рішення чи надано вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як того вимагає п.7 ст.118 Земельного кодексу України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, наслідком чого є недотримання вимог Конституції та законів України.
Відтак, суд вважає, що позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо неприйняття рішення з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_1 (гараж НОМЕР_2 належить задовольнити.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 08.06.2016 року позивач - ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 звернувся із заявою до Львівської міської ради, в якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 для обслуговування гаража.
До заяви позивачем подані наступні документи: технічний паспорт, реєстраційне посвідчення ОСОБА_1 , реєстраційне посвідчення ОСОБА_4 , копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом № АЕЕ 167536, акт прийомки- передачі межових знаків від 29.09.2015 року, акт обстеження та показу меж земельної ділянки від 29.09.2015 року, експлікація земельних угідь, експлікація ЛКП «Центр земельного кадастру та земельного паю, довідка управління архітектури, довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 13.08.2015 року П-2456/0-2547/6-15 видана ОСОБА_1 , довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 05.05.2016 року 31-1323-0.2-3717/9-16АП видана Петровій Т.О.
Директор Департаменту містобудування Львівської міської ради 28.12.2016 року за вих. № 2403-8257, надав лист-відповідь позивачу про те, що проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою даної ділянки розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та його представником повторно подавались заяви аналогічного змісту щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 для обслуговування гаража. Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача звернувся із даним позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. б ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано апелянтом, 08.06.2016 року позивач - ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 звернувся із заявою до Львівської міської ради, в якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 для обслуговування гаража.
До заяви позивачем подані наступні документи: технічний паспорт, реєстраційне посвідчення ОСОБА_1 , реєстраційне посвідчення ОСОБА_4 , копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом № АЕЕ 167536, акт прийомки- передачі межових знаків від 29.09.2015 року, акт обстеження та показу меж земельної ділянки від 29.09.2015 року, експлікація земельних угідь, експлікація ЛКП «Центр земельного кадастру та земельного паю, довідка управління архітектури, довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 13.08.2015 року П-2456/0-2547/6-15 видана ОСОБА_1 , довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 05.05.2016 року 31-1323-0.2-3717/9-16АП видана ОСОБА_4 .
Відповідно до ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, за результатами розгляду відповідної заяви громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.
Разом з цим, така відмова повинна бути вмотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Постійною комісією з питань землекористування Львівської міської ради від 20.12.2016 року було прийнято рішення про затвердження проекту ухвали «Про надання громадянці ОСОБА_4 та громадянину ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1) (а.с.200 том І).
На пленарному засіданні 5-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання 22.12.2016 року - 22.12.2016 року даний проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1) відхилено, як вбачається з протоколу пленарного засідання 5-ї сесії Львівської міської ради проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (а.с. 227 том І).
На пленарному засіданні 12-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання від 15.02.2018 року проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1) повторно відхилено, як вбачається з протоколу пленарного засідання 12-ї сесії Львівської міської ради проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (а.с. 237 том І).
Втретє на пленарному засіданні 18-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання від 04.04.2019 року проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_2 ) відхилено, ) проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (протокол пленарного засідання 18-ї сесії Львівської міської ради (а.с.6 том ІІ).
Колегія суддів прийшла до висновку, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.
Однак, в даному випадку вимоги Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Львівською міською радою дотримано не було, оскільки відповідачем не було прийнято рішення чи надано вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як того вимагає п.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 1340/6197/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Р. В. Кухтей
Я. С. Попко
Повне судове рішення складено 01.11.2019 року