Справа № 823/1276/17 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
29 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Лисенко І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Міг» про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Міг» (далі - треті особи), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.06.2019, просили суд:
- визнати дії Міністерства юстиції України, вчинені наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2017 №2336/5 в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.06.2017 №35837007, №35832945, №35833315 та записів про реєстрацію прав №№21078925, 21078926 - протиправними;
- зобов'язати Міністерство юстиції України з метою відновлення речових прав на нерухоме майно позивачів скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерство юстиції України Аврамченко Сніжани Сергіївни від 24.07.2017 індексний номер рішення 36284240 про скасування державної реєстрації права власності, прийнятого на підставі скасованого наказу Міністерства юстиції України від 24.07.2017 №2336/5.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року закрито провадження у справі №823/1276/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів публічне акціонерне товариство «БМ Банк», приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Науменко Тетяна Миколаївна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Міг», про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати ухвалу від 21 червня 2019 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що дана справа була зупинена в Кіровоградському окружному адміністративному суді до вирішення іншої справи №826/9614/17 за аналогічним позовом ПАТ «БМ Банк» до Міністерства юстиції України, у якій судами було задоволено позовні вимоги та визнано протиправним Наказ Міністерства юстиції України від 24.07.2017 №2336/5, яким було скасовано реєстрацію права власності позивачів.
Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про існування спору про право, який повинен вирішуватись у приватно-правовому порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 23.06.2017 між позивачами та ПАТ «БМ Банк» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - торгового павільйону (приміщення №2-1, 2-2 в літ. А-1), загальною площею 18,7 м.2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т.М. за №873 та 23.06.2017 внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №№21078925, 21078926 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.06.2017 №35837007.
Однак, Наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2017 №2336/5 скасовано рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, зокрема рішення від 23.06.2017 №35837007, №35832945, №35833315, прийнятих приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Науменко Т.М. та наказано внести записи про скасування записів про державну реєстрацію прав, зокрема №№21078925, 21078926.
Не погоджуючись з таким наказом позивачі звернулись з позовом до суду.
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вказаний позов обґрунтований наявністю, станом на час прийняття оскаржуваних рішень, у них права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, та внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного наказу такий об'єкт перейшов у власність інших осіб, тому вказаний спір є спором про право цивільне, тобто має приватно-правовий характер.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС України, у редакції, чинній на час подання позову до суду).
Аналогічні правові норми викладено в пунктах 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України у редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України (у редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, позивачі звернулись до адміністративного суду з позовом, оскільки оскаржуваним Наказом від 24.07.2017 №2336/5 позбавлено їх права власності на частину не житлового приміщення - торгового павільйону (приміщення №2-1, 2-2 в літ. А-1), загальною площею 18,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивачів з наказом Мін'юсту «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 24.07.2017 №2336/5.
Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, тому, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, колегія суддів приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто, предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №822/3323/17.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, 28.11.2018 у справі №825/642/18, 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, та у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №815/3656/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвала суду від 21 червня 2019 року про закриття провадження у справі є законною та обґрунтованою.
Посилання апелянта на розгляд справи №826/9614/17 у порядку адміністративного судочинства та як наслідок скасування оскаржуваного Наказу у повному обсязі та поновлення реєстраційних дій, колегія суддів відхиляє, оскільки у даній справі підлягає захисту порушене право власності позивачів на об'єкт нерухомого майна, що свідчить про неможливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства.
При цьому, під час розгляду справи №826/9614/17 судом не було перевірено зазначений наказ по суті встановлених ним обставин, зважаючі на процедурні порушення.
Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 30.10.2019 року.