Справа № 640/19199/18 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
30 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОФАСТ УКРАЇНА» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОФАСТ УКРАЇНА» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗОФАСТ УКРАЇНА» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просило суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ1300/73/НД/СПТД/ФС-562 від 06 листопада 2018 року на ТОВ «ІЗОФАСТ УКРАЇНА».
Ухвалою суду від 15.01.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У подальшому, у червні 2019 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив: зупинити дію оскаржуваної постанови №КВ1300/73/НД/СПТД/ФС-562 від 06 листопада 2018 року та зупинити стягнення на підставі постанови в межах виконавчого провадження №58544134 від 06.03.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати ухвалу від 25 червня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що 06.03.2019 Деснянським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження №58544134 на виконання постанови ГУ Держпраці у Київській області №КВ1300/73/НД/СПТД/ФС-562 від 06 листопада 2018 року та винесено постанову про арешт майна боржника та 19.04.2019 винесено постанову про арешт коштів.
Оскільки станом на 03.06.2019 арештовано майно та кошти позивача у розмірі 409799 грн, що є значною сумою для позивача, враховуючи, що прибуток позивача згідно звіту про фінансові результати склав за 2018 рік - 450900 грн, вказане негативно вплине на господарську діяльність апелянта та спричинить її зупинення на невизначений період.
Крім того, після надходження грошових коштів на рахунок позивача буде звернуто стягнення в рахунок погашення штрафу у розмірі 372300 грн та 37230 грн виконавчого збору в примусовому порядку протягом розгляду даної справи, що спричинить підприємству значних матеріальних збитків.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заявником не надано до суду доказів вжиття ним заходів, спрямованих на виконання рішення, вказане свідчить про те, що єдиною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є незгода позивача з оскаржуваним рішення, тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як свідчать матеріали справи, позивачем неодноразово у січні та у квітні 2019 року подавались заяви про забезпечення позову та ухвалами від 15.01.2019 та від 24.04.2019 судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вказаних заяв.
Відмовляючи у задоволенні таких заяв суд першої інстанції виходив з того, що сплата позивачем чи стягнення з нього суми штрафу і виконавчого збору істотно не ускладнить виконання даного судового рішення, а тим більше не унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача, у разі задоволення його позову. У випадку сплати позивачем спірного штрафу і подальшого скасування судом оскаржуваної постанови, позивач зможе повернути сплачені кошти з Державного бюджету України, можливість чого передбачена чинним законодавством, й вчинення позивачем таких дій суд не вважає істотним ускладненням чи унеможливленням виконання судового рішення або неефективним захистом прав позивача
При цьому, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, що свідчили про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду заявником не надані.
Посилання апелянта на постанову державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ від 19.04.2019 №58544134 про арешт коштів боржника у сумі 409 799 грн та фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2018 рік, згідно з яким чистий прибуток позивача за вказаний період склав лише 450 900 тис. грн., як на підставу завдання оскаржуваною постановою значних матеріальних збитків по господарській діяльності позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не позбавлений права ініціювати питання, а державний виконавець має право прийняти рішення про відстрочення чи розстрочення виконання рішення у порядку ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, єдиною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є незгода позивача з оскаржуваним рішенням.
У той же час, у разі вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб шляхом зупинення оскаржуваного рішення судом буде фактично ухвалене рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, дослідивши встановленні обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що ним не доведено наявності будь-яких фактів, які б могли слугувати правовими підставами для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОФАСТ УКРАЇНА» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: