справа №1.380.2019.002575
29 жовтня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Максимова А.О.,
представника відповідача та третьої особи Бути Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом громадянина Ємену ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
22.05.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов громадянина Ємену ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №130-19 від 12.04.2019 про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Ємену ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Державної міграційної служби України від 12.04.2019 № 130-19, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та необґрунтованим. Так, позивач зазначив, що не може повернутися до Республіки Ємен через постійні бойові дії в Ємені та його рідному місті; через діяльність різних терористичних організацій та щоденну ескалацію внутрішнього збройного конфлікту, а також його сім'я знаходиться у тяжкому матеріальному становищі, відсутнє саме необхідне для життя, як вода, електрика та газ. За словами заявника, при поверненні в рідне місто Таїз , він може бути відправлений в перших рядах воювати з різними терористичними угрупуваннями, та може померти не знаючи хто на якій стороні за що бореться.
Відповідач - Державна міграційна служба України позов не визнав, 28.06.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявник не повідомляє про переслідування у країні громадянської приналежності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства) та приналежності до певної соціальної групи, в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування з політичних причин. Оскільки, відношення заявника до політики не прослідковується, а саме, заявник не є членом політичної партії (арк. 149), ніколи не приймав участь у політичній чи релігійній діяльності у країні походження, не був членом жодних організацій (політичних, релігійних, військових, громадських, тощо) та не приймав участь у зборах чи мітингах проти президента та уряду Республіки Ємен. Його рідні також не мають відношення до політики. Серед тверджень, які надав заявник, він не навів фактів свого особистого переслідування в країні громадянської приналежності. До виїзду із Ємену він не зазнавав переслідувань з боку державних чи недержавних агентів. Об'єктивна інформація по справі свідчить, що метою приїзду заявника в Україну було навчання та можливість виїхати з країни походження (арк. 149). Після відсутності коштів для подальшої оплати за своє навчання заявника було відраховано з вищого навчального закладу. Тобто основною метою заявника було саме здобуття освіти, а не звернення за захистом в Україні. Зазначене дає підстави вважати, що заявник вбачає в отриманні притулку в Україні надійний спосіб легалізації та можливість ухилитися від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, що ставить під сумніви наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності за однією з перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ознак. Тому, серед фактів, повідомлених заявником, у нього немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З урахуванням вказаного, відповідач вважає оскаржене рішення законним, та просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою судді від 27.05.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
Ухвалою суду від 03.09.2019 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Громадянин Ємену ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 28.08.2017 до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів особової справи позивача 2017LV0027 встановлено, що позивач народився у м. Таїз, Республіки Ємен, за національністю - араб, за релігійними переконаннями - мусульманин, освіта - вища: навчався протягом 2003-2007 р.р. при Міністерстві технічної освіти та професійної підготовки та отримав диплом економіста .
Сімейний стан - одружений, дружина - ОСОБА_2 проживає разом із мамою заявника ОСОБА_3 , у місті Таїз , Республіка Ємен. Дружина і мати не працюють. Зі слів заявника, в Ємені разом з дружиною знаходяться троє його неповнолітніх дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дві дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3
Рідна мова - арабська, вільно володіє англійською мовою, розуміє українську мову.
Дані про особу заявника встановлено на підставі національного паспорта громадянина Республіки Ємен № НОМЕР_1 , виданого 09.04.2014 SANA'A (дійсний до 09.04.2020), а також на підставі копії свідоцтва про шлюб, в якому вказано місце народження - Таїз , район - Шмайна, область - Таїз.
До виїзду із країни походження, за словами заявника, він проживав у Республіці Ємен у різних містах: м. Таіз, м. Аль-Мурур, м. Нурі Іса .
Позивач вказав, що в країні походження він працював в ресторані "Альмабад" та магазині "Золоте взуття". В Україні на сьогоднішній день працює м. Києві (заклад харчування).
Країну постійного проживання ОСОБА_1. покинув 22.11.2016. Затримувався в транзитних пунктах: м. Каїр, Арабська Республіка Єгипет терміном на 2 місяці, про що свідчить віза в його паспорті. Востаннє в'їхав на територію України 30.01.2017 літаком з Єгипту до Львова. Після цього територію України не покидав.
Приїхав в Україну по студентській візі з метою навчання та був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 , виданою ГУ ДМС у Львівській області, на підставі п.12 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", терміном дії до 30.10.2017 року.
03.07.2017 ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Раніше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС в областях та місті Києві не звертався, у зв'язку з тим, що був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні. До міграційної служби у Львівській області звернувся для отримання статусу біженця через тяжке становище у країні походження.
На момент звернення до міграційної служби позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
У своїй заяві про надання притулку в Україні позивач зазначає, що не може повернутися до Республіки Ємен через постійні бойові дії в Ємені та його рідному місті; через діяльність різних терористичних організацій та щоденну ескалацію внутрішнього збройного конфлікту, а також його сім'я знаходиться у тяжкому матеріальному становищі, відсутнє найнеобхідніше для життя, як вода, електрика та газ. За словами заявника, при поверненні в рідне місто Таїз , він може бути відправлений в перших рядах воювати з різними терористичними угрупуваннями, та може померти не знаючи хто на якій стороні за що бореться.
18.09.2017 ГУ ДМС України у Львівській області розпочата процедура оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно наказу ГУ ДМС України у Львівській області від 18.09.2017 року №207 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
Позивач документований довідкою ГУ ДМС України у Львівській області про звернення за захистом в Україні №007766 від 28.08.2017.
06.03.2018 Державною міграційною службою України було прийнято рішення №86-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ємену ОСОБА_1 . На підставі вказаного рішення, 30.03.2018 ГУ ДМС України у Львівській області надано позивачу повідомлення №113 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із рішенням ДМС № 86-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі № 813/1266/18 частково задоволено позов громадянина Ємену ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Державної міграційної служби України, про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії: позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №86-18 від 06.03.2018 про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Державну-міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету громадянина Ємену ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 166/27 від 28.08.2017 року. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі №813/1266/18 без змін.
19.12.2018 Державною міграційною службою України на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року у справі № 813/1266/18 прийнято рішення № 57-18, яким зобов'язано Головне управління ДМС у Львівській області повторно розглянути заяву громадянина Ємену ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Наказу ГУ ДМС у Львівській області від 09.01.2019 № 4, розпочато повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За результатами повторного розгляду особової справи № 2017LV0027 громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням постанови Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі №813/1266/18 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 у справі №857/2413/18, ГУ ДМС у Львівській області встановлено, що об'єктивна інформація по справі свідчить, що метою приїзду заявника в Україну було навчання та можливість виїхати з країни походження (арк. 149). Після відсутності коштів для подальшої оплати за своє навчання заявника було відраховано з вищого навчального закладу. Тобто основною метою заявника було саме здобуття освіти, а не звернення за захистом в Україні. Зазначене дає підстави вважати, що заявник вбачає в отриманні притулку в Україні надійний спосіб легалізації та можливість ухилитися від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, що ставить під сумніви наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності за однією з перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ознак. Тому серед фактів, повідомлених заявником, у нього немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Отже, в результаті повторного аналізу матеріалів особової справи №2017LV0027, з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 у справі №813/1266/18 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 у справі 857/2413/18, ГУ ДМС у Львівській області дійшло висновку, що в обставинах справи заявника відсутні підстави для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Окрім того, судом з матеріалів справи встановлено, що ГУ ДМС у Львівській області в ході розгляду заяви встановлено, що громадянин Республіки Ємен ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 станом на 11.10.2017 не значиться серед осіб, оголошених в розшук каналами Генерального Секретаріату Інтерполу (відповідь начальника сектору Міжнародного поліцейського співробітництва ГУ Національної поліції у Львівській області від 12.10.2017).
Також, Управління СБУ у Львівській області у відповідь на запит ГУ ДМС України у Львівській області та за наслідками проведеної перевірки не встановило жодних обставин, за наявності яких громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
06.03.2019 Головним управлінням ДМС у Львівській області складено висновок про відмову у визнанні громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , , яка потребує додаткового захисту.
20.05.2019 позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 13 від 22.04.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 130-19 від 12.04.2019. Підставою відмови є те, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Позивач, не погодившись із таким рішенням ДМС України звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з п.п.1, 13 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У ст.5 Закону України №3671-VI визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ч.5 якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з ч.ч.1, 7 ст.7 цього Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України №3671-VI, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.6 ст.8 цього ж Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п.п.45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво), яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до п.195 цього ж Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
За правилами ч.2 ст.13 Закону України №3671-VI, особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, серед іншого: подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця або особи,яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Разом з тим, суд враховує, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту, є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Перш за все, суд виходить із того, що при розгляді даного публічно-правового спору суд враховує, що до обставини, визнаних судом загальновідомими, які не потрібно доказувати, слід віднести інформацію про країну походження, яка належить до загальновідомої інформації. До такої інформації слід віднести ту, яка стосується ситуації військового конфлікту у Ємені та масових порушень прав людини, що підтверджені міжнародною спільнотою, що не заперечується відповідачем. На підставі наявної загальновідомої інформації про ситуацію, що склалася на даний час у Ємені через триваючий там внутрішній військовий конфлікт, гуманітарну кризу.
Суд також зауважує, що УВКБ ООН висловлено нову позицію ситуації в Ємені (12 лютого 2018 року), згідно з якою на даний час в Ємені відбувається тривалий внутрішній конфлікт, який охоплює фактично усю територію держави. ( http://www.refworld.org.ru/docid5a8305394.htmI UNHCR).
Таким чином, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є наразі загальновідомим фактом.
З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає, що проведений відповідачем аналіз інформації щодо країни походження позивача є неповний та необ'єктивний, а тому висновок відповідача про відмову у визнанні позивача особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає дійсним обставинам справи, та є помилковим.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди мають проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питання правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (CASE OF DRUZSTEVNI ZALOZNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21.07.2011 у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS).
Із наведеного вище випливає, що орган міграційної служби повинен мотивувати своє рішення (висновок) і суд має право контролювати обґрунтованість такого рішення, тобто наведення органом міграційної служби доказів на підтвердження обставин, які вважає встановленими. Ненадання таких доказів є підставою для визнання рішення органу міграційної служби необґрунтованим, а, відтак, - протиправним.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що інформація по країні походження підтверджує наявність в позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою загальнопоширеного насилля в умовах громадянської війни, зазнати нелюдського поводження чи бути підданим тортурам, а тому рішення Державної міграційної служби України від 12.04.2019 № 130-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить скасувати.
Щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Державної міграційної служби України визнати громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.
Стаття 6 Конституції України передбачає поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.
Згідно з п. 25 Постанови Пленуму ВАС України від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями) відповідно до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З викладених у мотивувальній частині постанови мотивів суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання громадянина Ємену ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особою, яка потребує додаткового захисту, за таких обставин суд вважає за можливе зобов'язати відповідача визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту, задовольнивши позовні вимоги в цій частині як обґрунтовані.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази щодо понесення інших видів судових витрат, керуючись ч. 5 ст. 139 КАС України, жодні судові витрати не стягуються з іншої сторони.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов громадянина Ємену ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Руданського, 3), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №130-19 від 12.04.2019 про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Ємену ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін не стягувати.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.11.2019.