справа №1.380.2019.004572
01 листопада 2019 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» (далі - ПАТ «Прикарпатпромарматура», позивач) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач), в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 0041215213 від 27.05.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.05.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято рішення про застосування до приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі № 5015/1763/12 в порядку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що передбачало зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство. Протягом дії мораторію, як зазначено в ухвалі, забороняються стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а також не нараховується неустойка (штраф), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Відтак, позивач стверджує, що в період з 04.05.2012 штраф (пеня) та інші фінансові санкції не могли застосовуватись (нараховуватись) до ВАТ «Прикарпатпромарматура», та ВАТ «Прикарпатпромарматура» не мало права виконувати грошові зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) в силу прямої заборонної норми п. 3 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також в силу дії ухвали Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі № 5015/1763/12.
Відповідач позов не визнає, позиція відповідача щодо предмета спору викладена у відзиві на позовну заяву від 02.10.2019 за № 35460. За твердженням відповідача, порушення щодо підприємства справи про банкрутство зовсім не означає, що воно позбувається обов'язку сплачувати встановлені законодавством платежі (податки та збори). Мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником поточних зобов'язань та зобов'язань зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення та розповсюджується лише на ті зобов'язання, що виникли до уведення мораторію. В обґрунтування зазначеного представник відповідача покликається на положення ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якого дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Отже, на переконання представника відповідача, є дві підстави, за яких дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується: штрафні санкції та пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску нараховані за період з 21.11.2012 до 18.11.2014, тобто поточні вимоги, та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати. Відтак, представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
У свою чергу, представник позивача подав відповідь на відзив (вх. № 38064 від 21.10.2019), де на спростування заперечень відповідача зазначає, що оскільки провадження у справі про визнання ВАТ «Прикарпатпромарматура» банкрутом порушено до набрання чинності Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ, яким Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII викладено у новій редакції, то до даних правовідносин слід застосовувати положення Закону, без врахування зазначених змін. Зокрема, представник позивача покликається на те, що у редакції, чинній на час введення мораторію, частина 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховуються безвідносно до часу їх виникнення.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 13.09.2019 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
21.10.2019 протокольною ухвалою суду допущено процесуальне правонаступництво відповідача - з Головного управління ДФС у Львівській області на Головне управління ДПС у Львівській області.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно з протоколом судового засідання від 21.10.2019, суд повідомив сторін, що рішення у справі буде прийняте у строк, передбачений щодо даної категорії справ.
Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заяви по суті спору, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі № 5015/1763/12 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Прикарпатпромарматура» (у подальшому - ПАТ «Прикарпатпромарматура»), якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 затверджено мирову угоду від 03.05.2019 у справі № 5015/1763/12, укладену між комітетом кредиторів та боржником - ВАТ «Прикарпатпромарматура», та припинено провадження у справі № 5015/1763/12 про банкрутство ВАТ «Прикарпатпромарматура».
27.05.2019 ГУ ДФС у Львівській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 00412154213, згідно з яким ВАТ «Прикарпатпромарматура» нараховано штраф у розмірі 6796,99 грн за період з 21.12.2012 до 18.11.2014 та пеню у розмірі 33026,60 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ДФС у Львівській області, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийняте відповідачем всупереч дії мораторію на задоволення майнових вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі № 5015/1763/12.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 цього Закону.
Абзац 1 ч. 7 цієї статті передбачає, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Статтею 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Варто зауважити, що предметом спору у даній справі є застосування саме штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску, а не сплата поточних платежів з єдиного внеску.
При цьому, протиправність оскаржуваного рішення податкового органу позивач доводить тією обставиною, що ВАТ «Прикарпатпромарматура» перебувало у процесі банкрутства.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України, цей кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року та на час введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ВАТ «Прикарпатпромарматура»), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
З аналізу положень ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, чинній до 19 січня 2013 року та на час введення мораторію, вбачається, що ця норма визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 внесені відповідно зміни до зазначеного Закону, в тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції чинній з 19 січня 2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (ч. 3 ст. 19).
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (ч. 5 ст.19).
Вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №823/2240/17, згідно з якою має бути врахована норма пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом, тобто з 19 січня 2013 року.
Справа про банкрутство ВАТ «Прикарпатпромарматура» порушена до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в новій редакції, а відтак цей закон належить застосувати у редакції до 19.01.2013. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №823/2240/17.
Поряд з цим, у рішеннях від 30.05.2018 у справі № 26/48/09-910/2433/16 та від 11.09.2018 у справі №820/10403/15 Верховний Суд зазначив, що виходячи зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, що можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, проаналізувавши приписи законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи та враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, суд доходить висновку про протиправність застосування оскаржуваним рішенням до позивача штрафних санкцій та пені під час дії мораторію, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Щодо правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 21.08.2018 у справі № 819/2484/13-а та від 29.01.2019 у справі № 0670/4698/12, на котру покликається представник відповідача, суд зазначає, що така не підлягає застосуванню при вирішенні даних спірних правовідносин, оскільки стосується стягнення податкового боргу з боржника, який є його поточною заборгованістю, що виникла після порушення справи про банкрутство, тоді як предметом спору у даній справі є застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У свою чергу, суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення не довів, а відтак позов належить задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 134, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» (місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176; код ЄДРПОУ 00218319) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 34; код ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0041215213 від 27.05.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» сплачений судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Суддя Сидор Н.Т.