Справа №265/10738/18
Провадження №2/265/565/19
30 жовтня 2019 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі
головуючого судді Шиян В. В.,
за участю секретаря судового засідання Себко Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» про зобов'язання встановити газовий лічильник,
за участю:
представника позивача - адвоката Романової Л.М.,
представників відповідача - Фісінчук С.О., Масюта М.С. Сивоконь О В., Сінькова В.Г.
28 грудня 2018 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» про зобов'язання встановити за їх рахунок газовий лічильник у належній їй на підставі права власності квартирі АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 та побутовим споживачем послуг з газопостачання. 21 грудня 2017 року, посилаючись на Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», вона звернувся до відповідача із заявою, у якій просила встановити в її квартирі безоплатно газовий лічильник, але отримала відмову. Вважає вказану відмову неправомірною, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача за свій рахунок встановити газовий лічильник в квартирі АДРЕСА_1 . Судові витрати по справі покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 29 грудня 2018 року було відкрито провадження по справі, та призначене підготовче судове засідання.
29 січня 2019 року представником відповідача ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності, наданий відзив на позовну заяву, де зазначено наступне. В діючому тарифі на послуги з розподілу природного газу у 2016 році для ПАТ «Маріупольгаз» та в Інвестиційній програмі для підприємств, затвердженої Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики і комунальних послуг Постановою від 24.03.2016 року № 401 передбачено встановлення загально будинкових газових лічильників, зокрема у будинку АДРЕСА_2 . У зв'язку з чим ПАТ «Маріупольгаз» за договором з ККП «КК «Східна» було проведено монтажні роботи зі встановлення загально будинкового лічильника газу, та було укладено договір щодо його обслуговування та порядку проведення робіт з контрольного зняття показників загально будинкового лічильника газу та лічильників, встановлених індивідуально в квартирах споживачів. Отже, всі дії ПАТ «Маріупольгаз» по встановленню, введенню в комерційний облік та експлуатацію загально будинкового лічильника газу в будинку АДРЕСА_2 , здійснювались виключно в порядку визначеному законодавством. Крім того, позивачу повідомлено, що він має право встановити квартирний (індивідуальний) лічильник газу за власні кошти. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У зв'язку з першою групою інвалідності позивача та не можливістю фізично приймати участь в судовому засіданні, ухвалою суду від 3 квітня 2019 року було доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецький та Запорізькій областях призначити адвоката позивачці ОСОБА_1 , для здійснення захисту прав та інтересів у цивільній справі.
Ухвалою суду від 5 червня 2019 року підготовче судове засідання було закрито, справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача - адвокат Романова Л.М. в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , надала пояснення аналогічні викладеним в позові. Просила позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача - Сивоконь О.В, діюча на підставі довіреності, у судовому засіданні підтримала пояснення, надані у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , проживає у квартирі АДРЕСА_1 , є її власником та споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою.
Відповідач постачає природний газ позивачу, який регулярно оплачує рахунки за надані послуги з газопостачання. Дані обставини не заперечувались у судовому засіданні представником відповідача.
21 грудня 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідача з приводу безкоштовного встановлення індивідуального лічильника газу до 1 січня 2018 року, за її адресою проживання в квартирі АДРЕСА_1 , на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу».
19 січня 2018 року за № 08-99/25, ОСОБА_1 надано відповідь про відмову у встановленні індивідуального лічильника газу за її адресою з посиланням на те, що ПАТ «Маріупольгаз» на виконання Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» та Інвестиційної програми виконало роботи по встановленню загально будинкового вузлу природного газу в будинку АДРЕСА_2 та з 01 листопада 2016 року ввело його в комерційний облік, а тому розрахунки за вживаний газ проводяться відповідно до показів загально будинкового лічильника. Також звертають увагу, що 19 січня 2018 вступив в силу Закон України «Про внесення змін в закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», який не містить зобов'язання ПАТ «Маріупольгаз» проводити встановлення особистих газових лічильників в квартирах споживачів, які проживають в багатоквартирних будинках та використовують природний газ тільки для приготування їжі, за рахунок підприємства.
Взаємовідносини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів»,Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Як передбачено ст. 21 цього ж Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до п.п.3,4,7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги навязує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.
Згідно ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Як передбачено ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Як вбачається зі ст. 6 вказаного Закону виконавцями послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Згідно глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494 (далі Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Як встановлено у судовому засіданні позивач є споживачем природного газу, а відповідач ПАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до ст.. 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Як вбачається зі ст.. 19 вказаного Закону постачання та розподіл природного газу споживачу здійснюються відповідно до типового договору, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Договір про постачання природного газу укладається лише в разі наявності у споживача або його постачальника договору про розподіл природного газу з відповідним оператором газорозподільної системи.
Відповідно до п. 1.3. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Судом встановлено, що позивач приєднався до цього типового договору розподілу природного газу, так як щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ. Цей факт визнається відповідачем.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу споживачам, а саме Розділом IV. «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», Розділом V. «Права та обов'язки споживача» та Розділом VІ. «Права і обов'язки постачальника». Зміст типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2500, констатує, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними.
Згідно п. 2.1. даного договору, ПАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам, в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Нормою ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язків для виконання сторонами. Згідно із вимогами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд приходе до висновку, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.
Посилання представника відповідача на те, що на виконання Інвестиційної програми для підприємств, затвердженої Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики і комунальних послуг Постановою від 24.03.2016 року ПАТ «Маріупольгаз» встановлено загально будинковий лічильник на будинок АДРЕСА_2 , суд вважає таким, що не звільняє його від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачу. При цьому, суд виходить з того, що позивачка сумлінно виконувала обов'язок щодо сплати отриманих послуг, а ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», який має вищу юридичну силу, чим рішення НКРЕКП, зобов'язує відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Також суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення та ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якої державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Встановлення позивачу індивідуального лічильника буде забезпечувати оплату ним саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства як справедливість.
Тому відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу, яка вбачається у відповіді відповідача № 08-99/25 від 19 січня 2018 року, суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.
Обговорюючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильником газу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Отже, саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому саме відповідач повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт. Як встановлено судом, відповідач не вживав будь яких заходів для фінансування вказаних робіт за рахунок будь-якого бюджету.
У відзиві відповідача останній запропонував позивачу встановити лічильник за власні кошти. На переконання суду ця пропозиція не ґрунтується на вимогах закону, оскільки ч.2 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачає право, а не обов'язок споживача на самостійне встановлення індивідуальних лічильників з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
При цьому, суд враховує, що позивач, звертаючись до відповідача, висловив волевиявлення про те, щоб індивідуальний лічильник був встановлений за рахунок відповідача. Як передбачено ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Судом встановлено, що позивач проводив оплату послуг з газопостачання згідно тарифу, до якого були включені витрати на встановлення лічильників газу, а відповідач на умовах оплати такого тарифу надавав послуги з газопостачання. Таким чином, між позивачем та відповідачем вже вкладений договір стосовно встановлення лічильника та оплати цих робіт і додаткового врегулювання це питання не потребує.
Викладена позиція узгоджується з позицією ВП ВС викладеної в рішенні від 7 листопада 2018 року по справі № 214/2435/17 провадження № 14-347цс18.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України ).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№20372/11).
Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).
Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02).
Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.
На підставі викладеного суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо зобов'язання встановлення за свій рахунок газового лічильника у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , є обґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» про зобов'язання встановити газовий лічильник, - задовольнити.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» за свій рахунок встановити газовий лічильник у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,
Відповідач: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» ( 87515 м. Маріуполь вулиця Миколаївська, 16) ЄРДПОУ 03361135, МФО 334851, р/р № НОМЕР_2 в ПАТ «ПУМБ».
Суддя: