ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2019Справа № 910/5010/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунального закладу Київської обласної Ради "Київська обласна клінічна лікарня"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київцентртепло"
про стягнення 283 651,51 грн.
без виклику учасників справи.
Комунальний заклад Київської обласної Ради "Київська обласна клінічна лікарня", звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київцентртепло" про стягнення 283 651,51 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 27.10.2014 №20/14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, у разі їх наявності).
Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 0103050588193 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 18/24.
Разом з цим, 02.07.2019 конверт з відправленням за № 0103050588193 повернувся до суду без вручення з відміткою: «повернення за терміном зберігання».
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У зв'язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 29.10.2019.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
27.10.2014 між Комунальним закладом Київської обласної Ради "Київська обласна клінічна лікарня" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київцентртепло" (відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області № 20/14 (далі - договір), умовами якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (далі - майно), площею 190 кв.м., які розташовані в окремій будівлі (котельні) за адресою: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1. Майно знаходиться на балансі Комунального закладу Київської обласної Ради "Київська обласна клінічна лікарня", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 16.09.2014 і становить 757 220 грн. без ПДВ.
Майно передається в оренду з метою іншого використання майна (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, орендна плата визначається за результатами конкурсу (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеного на підставі чинного законодавства України у сфері орендних відносин), і становить за перший місяць 9 500 грн. без ПДВ з урахуванням індексу інфляції за серпень 2014 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно п. 3.2. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
За умовами п. 5.8. договору, орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та відшкодовувати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.
Даний договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 27.10.2014 року до 26.09.2017 року включно (п. 10.1. договору).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що всупереч умовам договору відповідач не виконав зобов'язання щодо сплати грошових коштів за фактичне користування орендованим приміщенням, що призвело до виникнення заборгованості за період з 01.01.2017 по 01.10.2018, залишок якої складає 283 651,51 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 27.10.2014, орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 27.10.2014 №20/14 нежитлові приміщення площею 190 кв.м., які розташовані в окремій будівлі (котельні) за адресою: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1. Приміщення передані в належному стані, зауважень до якості приміщень орендар не має.
Відповідно до п. 10.4 договору для продовження терміну дії договору після його закінчення орендар за 1 місяць до закінчення строку договору подає письмове звернення для отримання погодження у встановленому порядку.
Пропозиції щодо продовження терміну дії договору від відповідача матеріали справи не містять. Так само у матеріалах справи відсутній акт повернення спірних приміщень, який мав бути складений орендарем та підписаний сторонами на виконання п 2.3. договору не пізніше семи календарних днів у випадку припинення договору. У зв'язку з наведеним суд приймає в якості обґрунтованих доводи позивача про те, що відповідач фактично користувався спірними приміщеннями станом на 01.10.2018 (кінцева дата обчислення заборгованості позивачем).
Стаття 764 Цивільного кодексу України передбачає, що Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 3.5. договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Так, висновком Північного офісу Державної аудиторської служби України, викладеним в Акті ревізії фінансово-господарської діяльності Комунального закладу Київської обласної Ради "Київська обласна клінічна лікарня" від 21.04.2017 було визначено, що фактична площа, яку займає ТОВ «Київцентртепло» становить 325,5 кв.м., тоді як відповідно до п.1.1. Договору оренди від 27.10.2014 №20/14 зазначеному орендарю надано в користування 190 кв.м.
За результатами ревізії орендарю донараховано орендну плату за 135,5 кв.м. різниці між орендованою площею та площею, яку він фактично займає. Заперечень відповідача з приводу зазначеного акту матеріали справи не містять. Висновків Північного офісу Державної аудиторської служби України з приводу площі приміщення, яку фактично займає орендар, відповідачем не спростовано.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що протягом 2017 року між сторонами тривало листування з приводу погашення спірної заборгованості, а також складався графік погашення заборгованості по орендній платі.
Листом № 2501 від 02.11.2018 позивач звернувся до відповідача з пропозицією підписати двосторонній акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2017 - 01.10.2018.
Так, матеріалами справи підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками обох підприємств акт звіряння взаєморозрахунків за період 01.01.2017 - 01.10.2018, в якому зазначена початкова сума заборгованості відповідача, відображені акти здачі-прийому виконаних робіт за період січень 2017 - вересень 2018 на загальну суму 427 558,63 грн., часткові погашення боргу відповідачем, а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 283 651,51 грн.
Копії актів здачі-прийому виконаних робіт за період січень 2017 - вересень 2018 наявні в матеріалах справи. Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без заперечень та зауважень.
Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.
При цьому судом враховано, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим, як було встановлено судом, сума загальної заборгованості відповідача підтверджується первинними документами (актами здачі - прийому виконаних робіт, акти виконаних послуг, виписками з банківського особового рахунку позивача, в яких відображені часткові оплати відповідача), а відтак заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 283 651,51 грн. є обґрунтованою, доведеною та фактично визнаною відповідачем шляхом підписання акту звіряння взаєморозрахунків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 283 651,51 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київцентртепло» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24; ідентифікаційний код 39391808) на користь Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1; ідентифікаційний код 01993701) заборгованість у розмірі 283 651,51 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 254,77 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2019.
Суддя І.В. Приходько