Справа № 709/1185/19
2/709/441/19
(заочне)
29 жовтня 2019 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Чубая В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
АТ КБ "Приватбанк" (далі - позивач) через представника за довіреністю (а.с. 34) Гребенюка О.С . звернулося до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що між позивачем і відповідачем укладено договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5124,48 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором у останнього утворилася заборгованість перед позивачем, розрахунок якої додано до позову.
Враховуючи викладене та посилаючись на приписи діючого законодавства, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 118722,74 гривень та судові витрати.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 29 липня
2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Сторони у судове засідання не з'явилися. Представник позивача одночасно з позовною заявою подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та проти заочного розгляду справи і винесення судом заочного рішення не заперечував. Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав, жодних заяв чи клопотань не надіслав. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до укладеного договору № б/н від 20 грудня 2012 року (далі - договір) відповідач отримав кредит у розмірі 5124,48 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між ним та позивачем договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на
28 травня 2019 року заборгованість становить 118722,74 гривень та складається з наступного:
-4116,20 гривень - заборгованість за кредитом;
-104289,95 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом;
-4186,94 гривень - заборгованість за пенею та комісією;
а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-500,00 гривень - штраф (фіксована частина);
-5629,65 гривень - штраф (процентна складова).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку позивач.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення визначаються сторонами у самому договорі).
У Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у від 20 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, тобто позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник, тобто відповідач), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості станом на
28 травня 2019 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Зазначеними документами визначені, в тому числі пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення щодо дії договору, строку повернення кредиту (кредитного ліміту, кредитної лінії) та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту банку (позивача) належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим позивачем, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, порядку повернення кредиту, надані банком (позивачем) Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому
ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливого розгляду справи судом.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, яка діяла на момент укладеня договору).
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки останній є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач виконав вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, яка діяла на момент укладення договору), зокрема щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
З вказаних підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення процентів, пені та штрафів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх порушених прав і законних інтересів судом шляхом зобов'язання відповідача виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
За таких обставин стягненню підлягає лише заборгованість за кредитом у розмірі 4116,20 гривень.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, а саме у розмірі 4116,20 гривень, що становить 3,47% (4116,20 / 118722,74 х 100) від заявлених позовних вимог, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі
66,66 гривень (1921,00 / 100 х 3,47).
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 4, 141, 259, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором
№ б/н від 20 грудня 2012 року у розмірі 4116,20 гривень, а також судовий збір у розмірі 66,66 гривень.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя В.В. Чубай