24 жовтня 2019 року Справа № 280/4296/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Кордупа М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Радісна, буд. 44, с. Григорівка, Запорізький район, Запорізька область, 70452, код ЄДРПОУ 25218533)
про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку за період з 03.05.2019 по 25.02.2019 у розмірі 42084,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він в період з 10.11.2010 по 09.11.2015 обіймав посаду голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
09.11.2015 на посаду голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області було обрано ОСОБА_3 , що затверджено рішенням Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, та позивача звільнено з посади у звязку з припиненням повноважень. Оскільки при звільненні фактичний розрахунок проведено не було, то 10 листопада 2015 року на імя голови Григорівської сільської ради ОСОБА_3 було направлено листа з проханням провести остаточний розрахунок. Однак подана заява була залишена без належного розгляду. У звязку з цим позивач звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області та 03.05.2018 останній частково задовольнив позовну заяву до Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за листопад 2015 року та суми, що належать працівникові від підприємства, установи, організації при звільненні: невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 5931,72 грн.; стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 10.11.2015 по 02.05.2018 у розмірі 125646,93 грн.; зобовязав Григорівську сільську раду видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.
25.02.2019, на виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області, на пенсійну картку позивача були зачислені стягнуті кошти. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що оскільки розрахунок був проведений несвоєчасно, із затримкою, відтак сума середнього заробітку за час затримки за період з 03.05.2018 по 25.02.2019 підлягає стягненню на його користь. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2019 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 07 жовтня 2019 року.
Ухвалою суду від 07.10.2019 розгляд справи було відкладено та призначено судове засідання на 24.10.2019.
16.10.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якій відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки кваліфікуючою ознакою застосування ст. 117 КЗпП є наявність вини власника або уповноваженого ним органу. Постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів саме стягувач, яким в даному випадку є позивач, подає органові казначейства встановлений перелік документів, а тому рішення про стягнення коштів з відповідача повинно бути виконане Управлінням державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області виключно за заявою позивача.
Крім того, виконавчий лист позивачу Запорізьким районним судом на стягнення коштів було видано 01.02.2019. Відповідачем, в свою чергу, повідомленням від 19.02.2019 за № 01-17/71 надано дозвіл на списання коштів у сумі 131578,65 грн., а тому на думку відповідача його вини у затримці виконання рішення суду немає.
21.10.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не згодний з позицією відповідача, оскільки останній намагається перекласти обовязок з виконання рішення суду на нього. Просить позов задовольнити.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову вимог заперечив та просив у їх задоволенні відмовити.
На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що рішенням № 1 першої сесії шостого скликання Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 10.11.2010 ОСОБА_1 був обраний на посаду Григорівського сільського голови.
Згідно із рішенням № 1 першої сесії сьомого скликання Григорівської сільської Запорізького району Запорізької області від 09.11.2015 на посаду голови Григорівської сільської ради був обраний ОСОБА_3 .
У звязку із заборгованістю по невиплаті заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку, а також середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільнені і до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 10.11.2015 по 02.05.2018, ОСОБА_1 звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03.05.2018 у справі №317/658/17, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27.11.2018, серед іншого:
стягнуто з Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за листопад 2015 року та суми, що належать працівникові від підприємства, установи, організації при звільненні: невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 5931,72 грн.;
стягнуто з Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 10.11.2015 по 02.05.2018, що складає 125646,93 грн.;
зобов'язано Григорівську сільську раду Запорізького району Запорізької області видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, у рішенні Запорізького районного суду Запорізької області від 03.05.2018 у справі №317/658/17 суд дійшов висновку, що "… Таким чином середня заробітна плата на момент звільнення ОСОБА_1 обраховується таким чином: (4856,00+1618,54):32р.д. = 202,33 грн. за 1 робочий день. Виходячи з цієї суми за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , тобто за період з 10.11.2015 по 02.05.2018р., тобто за 621 робочий день, Відповідач має сплатити 125 646,93 грн. (621 день * 202,33 грн.). Однак суд не може погодитись з формулюванням позивача ОСОБА_1 позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача «...середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку», оскільки днем фактичного розрахунку буде вважатись день виконання вказаного рішення суду. Суд не може визначити конкретну дату в такому випадку, а тому вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні по дату, яка зазначена в уточненій позовній заяві по 02.05.2018 року …".
Отже, рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03.05.2018 у справі №317/658/17, яке набрало законної сили 27.11.2018, встановлено що не нарахування та невиплата ОСОБА_1 заробітної плати за листопад 2015 року на посаді голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області є протиправною бездіяльністю відповідача, а сума заробітної плати за зазначений період часу має бути нарахована та сплачена позивачу, як і середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні.
25.02.2019 на рахунок позивача надійшли безготівкові кошти у сумі 131578,65 грн. з призначенням «безготівкове зарахування коштів між власними рахунками - заробітна плата за листопад 2015 року у сумі 5931,72 грн. та середній заробіток за 10.11.2015-02.05.2018 - 125646,93 грн. на користь ОСОБА_1 згідно виконавчого листа № 317/658/17», що підтверджується випискою по картковому рахунку, сформованої на 23.04.2019.
Статтею 116 Кодексу Законів про працю України встановлено беззастережний обов'язок відповідача провести виплату всіх належних до сплати сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з позицією позивача про обгрунтованість позовних вимог.
Крім того, обгрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає про те, що Постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів саме стягувач, яким в даному випадку є позивач, подає органові казначейства встановлений перелік документів, а тому рішення про стягнення коштів з відповідача повинно бути виконане Управлінням державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області виключно за заявою позивача.
Проте, такі доводи відповідача не можуть бути взяті до уваги виходячи з наступного.
Згідно Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року (Справа N 1-2/2002 N 15-рп/2002, що є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, шо виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключне судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами, та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може буди обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України , не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України , норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку.
Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
При цьому, відповідно до положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 2018 року № 13, стягнення судом з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку згідно ст. 117 КЗпП відбувається за недоведеності роботодавцем відсутності в цьому своєї вини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач жодним чином не довів відсутність своєї вини у затримці виплати позивачу заробітної плати та інших належних до виплати сум.
Навпаки, рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03.05.2018 у справі №317/658/17, яке набрало законної сили 27.11.2018, встановлено право позивача на стягнення невиплаченої заробітної плати за листопад 2015 року на посаді голови Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, як і середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.
Отже, посилання відповідача на відсутність його вини за умови встановлення судовим рішенням, що набрали законної сили права на стягнення невиплаченої позивачу заробітної плати, не можуть бути прийняті до уваги.
Крім того суд також зазначає наступне.
Згідно ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України «Про оплату праці») передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 №108/95- ВР передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми, (частина третя статті 2 цього Закону).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013, які стосуються офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, суд зазначає, що усі наведені аргументи відповідача, є такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду.
Будь-яких зауважень щодо здійснення розрахунків належної до виплати суми компенсації сторони по справі не висловили.
Як було встановлено рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03.05.2018 у справі №317/658/17 середня заробітна плата на момент звільнення ОСОБА_1 обраховується становила 202,33 грн. за 1 робочий день. Виходячи з цієї суми за період затримки за час проведення остаточного розрахунку ОСОБА_1 , тобто за період з 02.05.2018 по 25.02.2019, тобто за 208 робочих днів, відповідач має сплатити 42084,64 грн. (208 день * 202,33 грн.).
Разом з тим суд вважає за необхідне скористатись ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, позовні вимоги ОСОБА_1 викладено таким чином, що позивач просить суд стягнути середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку за період 03.05.2019 по 25.02.2019, що є фактично зворотнім періодом.
В судовому засіданні позивач підтвердив суду помилку при визначенні ним періоду, за який повинно відбутись стягнення, а саме вірним періодом вважати з 03.05.2018 по 25.02.2019. Вказане підтверджується і матеріалами справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області ((вул. Радісна, буд. 44, с. Григорівка, Запорізький район, Запорізька область, 70452, код ЄДРПОУ 25218533) середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, за період з 03.05.2018 по 25.02.2019 у розмірі 42084 (сорок дві тисячі вісімдесят чотири гривні) 64 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.10.2019.
Суддя А.В. Сіпака