Справа № 640/7146/16-ц Головуючий суддя І інстанції Шмадченко С.І.
Провадження № 22-ц/818/2742/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів
24 жовтня 2019 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Кіся П.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е., Мухатаєва Б .А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року, ухвалене у складі судді Шмадченко С.І., по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки припиненим,
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» посилалося на те, що 30 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 841/27/41-17/7-014, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 30 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2014 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 30 травня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 841/27/41-18/7-021, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_2 не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 08 лютого 2016 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 10 621,37 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України (далі -НБУ) еквівалентно 277 735,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6 563,42 швейцарських франків, що еквівалентно 171 625,28 грн; за процентами за користування кредитом - 1 038,28 швейцарських франків, що еквівалентно 27 149,73 грн; пеня за неповернення кредиту - 2 733,05 швейцарських франків, що еквівалентно 71 465,91 грн; пеня за неповернення процентів - 286,62 швейцарських франків, що еквівалентно 7 494,76 грн. Враховуючи наведене, ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що строк дії укладеного між нею та банком договору поруки сплив, а також на те, що банк не повідомляв її про невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених порукою, як це передбачено умовами договору. Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просила визнати припиненим договір поруки від 30 травня 2007 року № 841/27/41-18/7-021.
ОСОБА_2 не визнав первісний позов, посилаючись на те, що банком пропущено позовну давність, так як 27 вересня 2010 року ним здійснено останній платіж на виконання зобов'язань за договором кредиту. У зв'язку з цим він заявив про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні первісного позову.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту № 841/27/41-17/7-014 в сумі 10 621,37 швейцарських франків, що за курсом НБУ еквівалентно 277 735,68 грн. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 30 травня 2007 року № 841/27/41-18/7-021, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 30 травня 2007 року № 841/27/41-17/7-014. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивоване тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» довело факт наявності заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 . Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання кредитор не пред'явив вимоги до поручителя, а тому порука є припиненою.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2016 року змінено. Позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 30 травня 2007 року № 841/27/41-17/7-014 у розмірі 6 563,42 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08 лютого 2016 року еквівалентно 171 625,28 грн, заборгованість за процентами - 1038,28 швейцарських франків, що за курсом НБУ, станом на 08 лютого 2016 року еквівалентно 27 149,73 грн, пеню в сумі 10 000 грн, а всього 208775,01 грн, та судовий збір в сумі 4166,04 грн. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання щодо позовної давності, а саме: «з вимогою про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору позивач мав право звернутись до 10 травня 2015 року. Звернувшись з такою вимогою до суду 04 травня 2016 року, ПАТ «Укрсоцбанк» пропустило позовну давність, тому вимога в цій частині відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) задоволенню не підлягає». В частині зустрічних позовних вимог рішення суду не переглядалося.
Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з нього заборгованості за договором кредиту та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в цій частині.
Скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом першої інстанцій не було надано належну оцінку його заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки зобов'язання за договором кредиту встановлювали обов'язок з повернення заборгованості окремими частинами, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку здійснення кожного чергового платежу, і, відповідно, початок перебігу позовної давності за кожним черговим платежем починається з моменту порушення строку його погашення.
Вказав, що перестав виконувати свої зобов'язання з 10 лютого 2011 року, і згідно з умовами кредитного договору (п. 4.5) строк виконання основного зобов'язання було змінено на 13 квітня 2011 року, тому саме з цього часу в позивача виникло право на звернення до суду, однак банк пред'явив позов лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
Послався на те, що із закінченням строку, встановленого законом, для пред'явлення вимоги про виконання основного зобов'язання, такий строк спливає і для похідних вимог.
Зазначив, що судом безпідставно не було зменшено розмір пені на підставі ст. 551 ЦК України.
Відзиву на апеляційну скаргу суду надано не було.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Харківської області було ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03 жовтня 2018 року в газеті «Голос України» № 185 (6940) було повідомлено про початок роботи Харківського апеляційного суду, внаслідок чого Апеляційний суд Харківської області припинив здійснювати правосуддя.
З цієї підстави та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ЦПК України справа надійшла для розгляду до Харківського апеляційного суду.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Судом апеляційної інстанції неодноразово здійснювались виклики учасників справи в судові засідання та явка представника позивача визнавалась обов'язковою, позивача було зобов'язано надати пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду (т. 2 а. с. 24, 37, 42, 61).
На адресу Харківського апеляційного суду 07.10.2019 від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи 24.10.2019 за його відсутності.
Згідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на те, що судом було вжито всіх заходів задля забезпечення всебічного та повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності всіх учасників спарви, належним чином повідомлених про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції оскаржене лише в частині стягнення з нього суми боргу, то воно не підлягає перегляду апеляційним судом в іншій частині за правилами ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що передбачено п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.05.2007 між позивачем та відповідачем - ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 841/27/41-17/7-014, відповідно до якого, ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 10621, 37 швейцарських франків 37 сантимів, що становить по курсу НБУ на 08.02.2016 р. - 277 735, 68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,5 % з кінцевим терміном повернення 10.05.2014 р. Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надавався відповідачу на споживчі цілі (а.с. 8-10).
Між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 30.05.2007 було укладено договір поруки № 841/27/41-18/7-021, згідно умов яких ОСОБА_3 зобов'язується солідарно відповідати перед ПАТ «Укрсоцбанк» за виконання ОСОБА_2 умов, щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках передбачених договором про надання кредиту № 841/27/41-17/7-014 від 30.05.2007 (а.с. 11).
Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_2 , суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що ОСОБА_2 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, станом на 08 лютого 2016 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 10621,37 швейцарських франків, що за курсом НБУ еквівалентно 277 735,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6563,42 швейцарських франків, що еквівалентно 171625,28 грн; за процентами за користування кредитом - 1038,28 швейцарських франків, що еквівалентно 27 149,73 грн; пеня за неповернення кредиту - 2733,05 швейцарських франків, що еквівалентно 71 465,91 грн; пеня за неповернення процентів - 286,62 швейцарських франків, що еквівалентно 7 494,76 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком районного суду про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість у повному обсязі, що була заявлена позивачем.
Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Правилами статті 1050 ЦК України закріплено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції факт укладення кредитного договору та наявність заборгованості не оспорювались. Відповідач наполягав на застосуванні наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.
Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив про необхідність встановлення початку прострочення ОСОБА_2 чергових платежів, тобто невиконання (неналежного виконання) обов'язків за договором кредиту, що згідно з його умовами змінює строк виконання основного зобов'язання, а також аргументів стосовно спірності наданого банком розрахунку заборгованості, зокрема щодо нарахованих процентів і пені з урахуванням позовної давності.
Згідно з умовами укладеного між банком і ОСОБА_2 договору кредиту (пункт 1.1) позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно до десятого числа кожного місяця згідно з графіком.
Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в Старосалтівському відділенні Харківської обласної філії АКБСР «Укрсоцбанк» не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору.
У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти розраховуються з розрахунку факт/360. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; штраф.
Пунктом 3.3.8 договору кредиту передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений пунктом 1.1 цього договору.
Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.
Як вбачається з Довідки, наданої клієнту банка ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 47-49), - він допустив прострочення платежу у лютому 2011 року, та протягом 60 календарних днів не виконав свого обов'язку з повернення коштів у повному обсязі (т. 2 а. с. 47 на звороті).
Таким чином, з урахуванням п. 4.5 договору строк виконання зобов'язання у повному обсязі, тобто, строк кредитування, було змінено на 13.04.2011.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках,
Позивач просив суд стягнути пеню, що була нарахована з 07.02.2015 по 07.02.2016 (а. с. 6 на звороті), тобто, після закінчення строку кредитування, а тому з урахуванням висловленої у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц правової позиції така вимога задоволенню не підлягає.
Розрахунку пені за період строку кредитування матеріали справи не містять.
Так, з розрахунку заборгованості, наданого банком до суду першої інстанції (т. 1 а. с. 5-6) та Довідки, наданої клієнту банка ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 47-49) вбачається, що позивач продовжував нараховувати відсотки та пеню після закінчення строку кредитування, тобто, після 13.04.2011.
Згідно вказаних документів ОСОБА_2 продовжував сплачувати кошти банку після вказаної дати, та останній платіж, що був зарахований на погашення тіла кредиту відбувся 10.02.2014 (т. 1 а. с. 5, 48, 49), а останній платіж, що був зарахований на погашення відсотків було вчинено 19.12.2014 (т. 1 а. с. 6 на звороті, 48 на звороті, 49 на звороті).
Із зазначених документів слідує, що станом на 13.04.2011 ОСОБА_2 був зобов'язаний повернути банку 14512,42 шв. фр. на погашення тіла та строкових відсотків по кредиту, а також 57,61 шв. фр. на погашення заборгованості за відсотками.
Всього після закінчення строку кредитування ОСОБА_2 було сплачено 11307 шв. фр.
Таким чином, стягненню з ОСОБА_2 підлягає заборгованість у розмірі 3263,03 шв.фр., що за офіційним курсом НБУ станом на дань ухвалення рішення судом першої інстанції 02.09.2016 становить 88167 (вісімдесят вісім тисяч сто шістдесят сім) гривень 07 коп.
Позовних вимог на захист прав та інтересів позичальника, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, - у позові не було заявлено і судом не розглядалося.
Колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, про яку було заявлено відповідачем.
Одним з видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
У справі, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції відбулось переривання строку позовної давності, оскільки після закінчення строку кредитування 13.04.2011 відповідачем регулярно вносились платежі, що вбачається з розрахунку заборгованості, наданого банком до суду першої інстанції (т. 1 а. с. 5-6) та Довідки, наданої клієнту банка ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 48-49).
З огляду на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріально та процесуального, доводи скарги спростовують висновки суду, то на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення та задовольняє позовні вимоги частково.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором - змінити.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) заборгованість за кредитним договором № 841/27/41-17/7-014 від 30.05.2007, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3263 (три тисячі двісті шістдесят три) швейцарських франків 03 сантимів, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції 02.09.2016 становило 88167 (вісімдесят вісім тисяч сто шістдесят сім) гривень 07 коп.
В іншій частині у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відмовити.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 30.10.2019.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії П.В. Кісь.
О.М. Хорошевський.