22 жовтня 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/34819/14-ц
номер провадження: 22-ц/824/11763/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Ющенко Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою первинної профспілкової організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року у складі судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів» (далі - ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що наказом Мінагрополітики від 16 листопада 2012 року №222-п його призначено виконуючим обов'язки директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод». Наказом від 14 січня 2013 року № 2-п - на посаду директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» та укладено з ним трудовий контракт строком на три роки, а саме: з 28 серпня 2013 року по 27 серпня 2016 року. 12 серпня 2014 року на підставі наказу Мінагрополітики № 111-п дію вказаного контракту припинено та звільнено його з посади директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» згідно із п.3 ст.40 КЗпП України. 28 серпня 2014 року виконуючим обов'язки директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» на виконання вказаного наказу Мінагрополітики видано наказ № 224-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» 12 серпня 2014 року за систематичне невиконання умов контракту (підпункт «а» пункту 5.3, розділу 5), укладеного 28 серпня 2013 року з Мінагрополітики, реєстраційний номер 4709, на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Разом з тим, відділу бухгалтерського обліку і звітності ( ОСОБА_2 ) доручено зробити повний розрахунок ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за 52 календарні дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 13 грудня 2012 року по 12 серпня 2014 року. Також, позивач посилався на те, що його звільнення є незаконним, оскільки в наказі Мінагрополітики від 12 серпня 2014 року № 111-п не зазначено, які саме обов'язки ним, як директором установи, систематично не виконувались, а також що саме стало підставою для його звільнення. Крім того, позивач посилався на те, що винні дії його, як керівника державного підприємства, у несвоєчасній виплаті працівникам заробітної плати не доведено, оскільки самим Мінагрополітики не виконано зобов'язань за контрактом щодо створення належних умов для матеріального забезпечення і організації праці керівника установи. Крім того, наказ про припинення дії трудового контракту у порушення вимог статей 148-149 КЗпП України прийнято через два місяці після отримання службової записки Мінагрополітики та продовольства України від 03 червня 2014 року № 32-01-02/335, яка зазначена у підставах звільнення, а пояснень з приводу вказаних обставин не вимагали.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконними та скасувати накази Мінагрополітики від 12 серпня 2014 року №111-п та виконуючого обов'язки директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» від 28 серпня 2014 року № 224-к «Про звільнення ОСОБА_1 », а також поновити його на попередній роботі із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2014 року по 16 червня 2016 року, що за його розрахунком становить 129 384 грн 90 коп.
Справа судами переглядалась неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконними та скасовано наказ Мінагрополітики від 12 серпня 2014 року №111-п та наказ виконуючого обов'язки ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» від 28 серпня 2014 року № 224-к.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» з 12 серпня 2014 року.
Стягнуто з ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 129 384 грн 90 коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 3 887 грн 10 коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, допущено до негайного виконання.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року касаційні скарги Мінагрополітики та ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, первинна профспілкова організація Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів, яка не брала участі у справі, однак вважає, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права та обов'язки, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано приписи ст.9 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Також судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 ніколи не працював у науково-дослідних установах і харчовій промисловості, тим паче у промисловості, пов'язаній з біотехнологічними процесами. Колектив установи висловив недовіру ОСОБА_1 , як в.о. директора ДНУ «УкрНДІспиртбіопрод», тому що він не є спеціалістом у виконанні статутних завдань установи. Під час перебування позивача на посаді директора установи, останній здійснював численні та системні порушення норм законодавства, які регулюють питання трудових прав та соціального захисту працівників установи, що свідчить про невідповідність його займаній посаді, призначення на яку відбулось з порушенням вимог законодавства. Вказує, що внаслідок незаконних дій роботодавця відбулось неефективне використання бюджетних коштів. З вини ОСОБА_1 відбувалась систематична затримка у виплаті зарплати, що внесло дезорганізацію у роботу колективу та призвело до звільнення частини високопрофесіональних спеціалістів. Зазначає, що суд не врахував незадоволення колективу при призначенні позивача директором установи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою первинної профспілкової організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при ухваленні рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року дану справу призначено до розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою первинної профспілкової організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктівз таких підстав.
Згідно з п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п.1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до положень ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказаній нормі кореспондуються приписи ч.1 ст.352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція ст.352 ЦПК України у системному тлумаченні з ч.1 ст.17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.
Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.
Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 916/914/19.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, первинна профспілкова організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів є самостійною юридичною особою (а.с.36-37, т.3).
Представником первинної профспілкової організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів не доведено, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується прав, інтересів, чи обов'язків цієї організації як юридичної особи. Не встановлено таких обставин й судом апеляційної інстанції при розгляді справи.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана первинною профспілковою організацією Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів,яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, апеляційний суд відповідно до приписів ст.362 ЦПК України закриває апеляційне провадження.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.362 ЦПК України).
Керуючись ст.ст.352, 362, 381 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою первинної профспілкової організації Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді