22 жовтня 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/19311/14-ц
номер провадження: 22-ц/824/12367/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Савченка С.І., Яворського М.А.,
за участю секретаря - Ющенко Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року у складі судді Даниленко В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства інфраструктури України, треті особи: Міністр інфраструктури України Бурбак Максим Юрійович, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, ОСОБА_3 , про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12 лютого 2015 року, остаточно просив визнати незаконними дії Міністерства інфраструктури України щодо видання наказу від 19 вересня 2014 року №181-О «Про звільнення ОСОБА_2 »; скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 19 вересня 2014 року №181-О «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити його на посаді генерального директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» (далі - ДП «Украерорух») та стягнути з ДП «Украерорух» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 вересня 2014 року.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20 червня 2002 року № 409 він був призначений на посаду генерального директора ДП «Украерорух» на умовах контракту, який в подальшому переукладався. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25 травня 2010 року №181-О з ним був укладений контракт на строк з 25 травня 2010 року до 24 травня 2015 року включно. Вказував, що наказом Міністерства інфраструктури України від 19 вересня 2014 року № 181-О його було звільнено з посади генерального директора ДП «Украерорух». Посилаючись на те, що його звільнено з роботи неправомірно, з порушенням вимог чинного трудового законодавства України, ОСОБА_2 просив його позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, однак вважає, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права та обов'язки,подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав правової оцінки вмотивованості звільнення позивача за наслідками скасування його допуску до державної таємниці, не встановив обставин щодо наявності чи відсутності у позивача посадових обов'язків, пов'язаних з державною таємницею, що свідчить про передчасність висновків суду про наявність підстав для звільнення позивача відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скасуванням допуску до державної таємниці.
Вказує, що з 15 травня 1982 року вона з позивачем ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, а тому заробітна плата позивача є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що позивачем заявлено матеріально-правову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за своїм матеріально-правовим змістом є заробітною платою, а відтак, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, стосовно якого вона мала та має рівні права з позивачем. Однак суд першої інстанції не залучив її до участі у справі, про судові засідання та про результат розгляду справи її не повідомив, чим порушив її право на участь у судовому розгляді справи та надання пояснень суду стосовно предмету судового розгляду. Вважає, що таким чином суд першої інстанції фактично позбавив її та її сім'ю права на належний захист своїх майнових прав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1
11 вересня 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника Міністерства інфраструктури України - Сьомочкіної О.С. про закриття апеляційного провадження у даній справі.
Клопотання мотивоване тим, що предметом спору у даній справі є законність звільнення позивача із займаної посади у зв'язку із скасуванням допуску до державної таємниці, визнання незаконними дій Міністерства інфраструктури України, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, спір у даній справі стосується законності звільнення позивача із займаної ним посади та за своєю природою є трудовим. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 обґрунтовує своє право на апеляційне оскарження перебуванням у шлюбі з позивачем та правом спільної сумісної власності подружжя на середній заробіток за час вимушеного прогулу, який у разі задоволення позову ОСОБА_2 міг бути стягнутий на користь позивача, який є її чоловіком. Вказує, що заявник помилково ототожнює середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнений за рішенням суду про поновлення працівника на посаді, та заробітну плату, виплачену працівникові за виконану роботу, оскільки ці поняття не є тотожними. Зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а тому твердження заявника, що судом першої інстанції вирішено питання стосовно об'єкту права спільної сумісної власності (заробітної плати), а відтак вирішено питання про її права, свободи, інтереси, є безпідставними.
ДП «Украерорух» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та не підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року дану справу призначено до розгляду.
Вивчивши матеріали справи, доводи клопотання про закриття апеляційного провадження, заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання представникаМіністерства інфраструктури України - Сьомочкіної О.С. про закриття апеляційного провадження з таких підстав.
Згідно п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п.1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак- Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до положень ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказаній нормі кореспондуються приписи ч.1 ст.352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція ст.352 ЦПК України у системному тлумаченні з ч.1 ст.17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.
Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст.352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.
Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 916/914/19.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення у цій справі за позовом ОСОБА_2 про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, безпосередньо стосується її прав та інтересів, оскільки вона перебуває у шлюбі з позивачем, а тому його заробітна плата є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є необґрунтованими та безпідставними.
Питання поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стосується виключно прав та інтересів позивача.
Отже, враховуючи, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1 , яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, апеляційний суд відповідно до приписів ст.362 ЦПК України закриває апеляційне провадження.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.362 ЦПК України)
Керуючись ст.362 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Клопотання представникаМіністерства інфраструктури України Сьомочкіної Ольги Сергіївни про закриття апеляційного провадження - задовольнити.
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства інфраструктури України, треті особи: Міністр інфраструктури України Бурбак Максим Юрійович, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, ОСОБА_3 , про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді