28 жовтня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1764/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
12 липня 2019 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Меламед Вадим Борисович, звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, у якому просить:
- визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі №3177/02-04 від 29.12.2018, про припинення виплати пенсії позивачу, на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачу;
- визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивача на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду" за кордон - протиправними та дискримінаційними;
- визнати бездіяльність відповідача, що до не продовження виплати пенсії позивачу з січня 2019 року на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;
- зобов'язати відповідача виплатити усі неотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з січня 2019 року до фактичного виконання Відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з січня місяця 2019 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно;
- стягнути з відповідача коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є громадянином України, по досягненні пенсійного віку йому була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до моменту виїзду за кордон. З 2000 року позивач постійно мешкає в Ізраїлі, отримав відповідні судові рішення, згідно з якими відповідач був зобов'язаний поновити йому виплату пенсії. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідач поновив позивачу виплату пенсії. Проте, 04.01.2019 листом №3177/02-04 від 29.12.2019 відповідач повідомив позивача про своє рішення припинити йому виплату пенсії з січня 2019 року, на підставі закінчення строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Позивач посилається на те, що жодним нормативним актом відповідач не уповноважений перевіряти термін дії паспортів громадян України, що отримують пенсії, зокрема строки дії паспортів для виїзду за кордон, тим паче, припинити виплату довічно призначеної пенсії на підставі спливу строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон. Перевірка терміну строку паспортів проводилась відповідачем незаконно та свідчить про заборонену ст. 24 Конституції України дискримінацію прав позивача - за ознакою, пов'язаною із її місцем проживання, в результаті якої істотно погіршений її майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.
Ухвалою від 17.07.2019 судом у складі головуючої судді Дубровни В.А. залишено позовну заяву без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 09.08.2019 судом у складі головуючої судді Дубровни В.А. повернуто позивачу разом з доданими документами матеріали позову.
Надалі, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Меламед Вадим Борисович, звернувся вдруге з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Ухвалою суду від 30.08.2019 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом та відкрито провадження в адміністративній справі.
18.09.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Херсонській області (відповідач) просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що Управління фонду виконало рішення суду від 04.06.2018, здійснило перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 29.11.2013. Відповідач зазначає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий ОСОБА_1 до набрання чинності Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", а саме: 13 лютого 1998, тому є чинним до закінчення строку його дії. Оскільки строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон виданий на ім'я ОСОБА_1 сплинув, та а ні представником позивача, а ні особисто позивачем до управлінні Фонду дані про подовження паспорту для виїзду за кордон не надавались, підстави для виплати пенсії позивачу в управлінні Фонду були відсутні. Відповідач звертає увагу суду на те, що згідно зі ст. 16 Закону № 1058 застрахована особа зобов'язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом 10 днів з моменту їх виникнення. Також, зазначає, що пунктом 2.9. Порядку № 22-1 передбачено, якщо особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Крім того, вказує, що відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами), зарахування сум пенсій банками на поточні рахунки здійснюється на підставі складених органами Пенсійного фонду України списків. Списки складаються відповідно до наданих пенсіонерами заяв, в яких зазначаються реквізити паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. На момент виконання рішення суду паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_1 був чинний, тобто термін дії паспорту не сплинув (паспорт виданий - 13.02.1998, дійсний до 13.02.2008, в 2018 році термін дії паспорту продовжено до 13.02.2018). Тобто, строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 закінчився. Зазначив, що після надання до Головного управління Пенсійного фонду України діючого паспорту, пенсіонера буде включено у відомості для виплати пенсії. Головним управлінням Фонду приймалось рішення від 29.12.2018 № 1706/03-04 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2019 до надання діючого паспорту, про що 29.12.2018 представнику позивача повідомлено листом №3177/02-04. Окрім того, заперечує проти відшкодування моральної шкоди, вказує на те, що позивачем не наведено жодного факту заподіяння моральних страждань, не доведено причинного зв'язку між діями Управління та спричиненням фізичних та моральних страждань, також не наведено жодних доказів, у чому полягає спричинена, на думку позивачки, шкода та саме чим керувався позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, тому немає підстав для задоволення відшкодування моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди можливе за умови, коли право на дане відшкодування передбачено спеціальним законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Нормами пенсійного законодавства такого виду відшкодування не передбачено.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 (далі - "позивач"), громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 13.02.1998 року. По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком. У зв'язку із виїздом позивача на постійне місце проживання до держави Ізраїль, виплата пенсії йому була припинена з 2000 року.
04.08.2017 року представник позивача подав до Генічеського об'єднаного управління ПФУ Херсонської області особисту заяву позивача про поновлення і виплати пенсії, однак, йому було відмовлено листом ГУ ПФУ у Херсонській області № 237/К-99-10 від 11.09.2017.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 09.09.2016 у справі № 653/2655/16-а зобов'язано відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком з 29.11.2013 року з проведенням індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої, не нарахованої і не виплаченої пенсії.
17.01.2017 відповідач своїм листом № 324/01-03 повідомив позивача, що УПФУ проведено поновлення пенсії позивачу.
Позивач не погодився з розрахунками нарахованої йому пенсії та звернувся з позовом до суду (справа № 653/2321/17). Рішенням від 04.06.2018 відповідача зобов'язано здійснити перерахунок пенсії позивачу з 29.11.2013 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні у сумі 3263,44 грн., з врахуванням 39-річного стажу, та в розмірі, не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з врахуванням його помісячних змін, а також з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходу, як це встановлено постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 09.09.2016 у справі № 653/2655/16-а.
Проте, 04.01.2019 листом №3177/02-04 від 29.12.2018 відповідач повідомив ОСОБА_1 , разом ще з 9 громадянами України, які як і позивач проживають в Ізраїлі, про своє рішення припинити їм виплату пенсії з січня 2019 року, на підставі закінченням строку дії їх паспортів громадян Україні для виїзду за кордон.
Позивач вважає, що відповідач своїм незаконним і дискримінаційним рішенням про припинення виплати йому пенсії на підставі спливу строку дії його паспорту громадянина України для виїзду за кордон, грубо порушив його конституційне право на власність та на соціальний захист, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також 46 статтею Конституції передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок та виплата пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст. 22 Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІУ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-1У з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.
Стаття 49 Закону №1058-1У регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що виплата пенсії позивачу з січня 2019 року була припинена на підставі закінчення строку дії його паспорту громадянина Україні для виїзду за кордон.
Водночас Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянки Україні для виїзду за кордон. Ні Закон № 1058-1У, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов'язують право на одержання пенсії від наявності або відсутності у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії. Якщо у відповідача були обгрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що на час подання заяви про поновлення пенсії весь необхідний пакет документів позивачем був наданий, що також підтверджується позитивним судовим рішенням, яким було зобов'язано поновити виплату пенсії позивачу з 04.08.2017.
Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивача закордонного паспорту станом на день припинення виплати пенсії, то суд вважає, що даний документ є один з документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов'язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена та поновлена виплата пенсії.
Відповідач не надав суду на день розгляду справи ніяких доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.
Крім того, Законом № 1058-ІУ передбачено, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону. Лист від 29.12.2018, підписаний в.о.начальника відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Херсонській області Юркіної Л. про припинення виплати пенсії з січня 2019 року, не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий не керівником або іншою уповноваженою особою Головного управління ПФУ в Херсонській області, а є повідомленням представника пенсіонера про припинення виплати пенсії. Таким чином, відповідачем не приймалось рішення про припинення виплати пенсії, як того вимагає ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", доказів протилежного суду не надано, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу з січня 2019 року, суд зазначає, що як зазначено вище відповідачем не було прийняте рішення про припинення виплати пенсії, а відтак допущені протиправні дії, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон - протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з січня 2019 року.
Позовна вимога про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не продовження виплати пенсії ОСОБА_1 з січня 2019 року не є належним засобом захисту порушеного права, а тому що суд встановив наявність не бездіяльності, а вчинення протиправних дій.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне. Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Також суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання виплачувати пенсію ОСОБА_1 довічно. Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Що стосується стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., яка заподіяна діями відповідача по припиненню виплати пенсії, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, законодавець пов'язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.
Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі N 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі N 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі N 800/500/16, від 01.03.2018 у справі N 9901/377/18.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, його прав на належне пенсійне забезпечення. Стверджує про те, що протиправні дії та бездіяльність відповідача завдали та продовжують завдавати йому значних моральних страждань та приниження його гідності, а для відновлення прав йому довелось звернутись до суду. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров'я, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, а також наявності інших захворювань позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали йому моральної шкоди. Зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями по припиненню виплати пенсії, а й іншими діями відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищезазначене, судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу у поновленні пенсійної виплати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 143, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з січня 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 (іден. номер НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Хом'якова В.В.
кат. 112010200