23 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/13263/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. (головуючий), Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,
представників учасників справи:
позивача - Чобанюк Т.М.,
відповідача 1- Левченка О.В.,
відповідача 2- Трубакова Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо - збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Босий В.П.)
від 10.06.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пашкіна С.А., судді - Майданевич А.Г., Сітайло Л.Г.)
від 22.08.2019
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо - збагачувальний комбінат"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс",
2. Компанії "Бріммілтон Лімітед"
про визнання недійсним договору,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
1.1. Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс" (надалі - ТОВ "Спіріт Фінанс", відповідач -1) та Компанії "Бріммілтон Лімітед" (надалі - відповідач -2) про визнання недійсним договору факторингу №1Ф від 30.05.2018, укладеного між відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору факторингу відповідно до статей 228, 234, 515 Цивільного кодексу України, оскільки він укладений щодо зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається; всупереч інтересам держави та суспільства (з метою приховування від оподаткування доходів, ухилення від сплати податків); та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин).
1.3. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача - 2 вказує на те, що зобов'язання з виплати дивідендів є грошовим зобов'язанням, до якого застосовують загальні норми законодавства щодо його виконання та не є таким, що нерозривно пов'язане з особою кредитора. Крім того, відповідач - 2 зазначає, що обставини справи передбачають здійснення позивачем на користь відповідача 1 виплати грошових коштів, право вимоги яких виникло на підставі договору факторингу, а тому оподаткування такої виплати має здійснюватися позивачем з урахуванням того, що виплата доходу нерезиденту не здійснюється та відсутні підстави для застосування п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України.
1.4. З аналогічних підстав у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог відповідач -1, а також зазначає, що позивач не виконав свого обов'язку з виплати дивідендів на користь відповідача - 2, а наведені позивачем доводи про готовність сплатити таку виплату не підтверджені належними доказами.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019, відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до ТОВ "Спіріт Фінанс" та Компанії "Бріммілтон Лімітед" про визнання недійсним договору факторингу №1Ф від 30.05.2018, що був укладений між відповідачами.
2.2. Суд не встановив порушень вимог чинного законодавства, допущених сторонами при укладенні оспорюваного договору, у зв'язку із чим дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання цього договору недійсним.
2.3. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
1) правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов'язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов'язанням і таке зобов'язання не є таким, що нерозривно пов'язане з особою кредитора, тому норма статті 515 Цивільного кодексу України, яка визначає, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не поширюється на спірні правовідносини сторін;
2) позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами обставин того, що договір факторингу було укладено відповідачами саме за наявності дійсного наміру до порушення інтересів держави і суспільства, його моральним засадам, тому посилання позивача в обґрунтування позову на приписи статті 228 Цивільного кодексу України є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування;
3) посилання позивача на можливі порушення податкового законодавства (статті 141 Податкового кодексу України), які, на його переконання, можуть виникнути під час здійснення виплати грошових коштів ТОВ "Спіріт Фінанс", були визнані припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду. Окрім того, суд зауважив, що питання щодо ведення податкового обліку, нарахування та сплати податків не відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави;
4) твердження позивача щодо фіктивності укладеного договору факторингу відповідно до вимог статті 234 Цивільного кодексу України були відхилені, оскільки позивачем не доведено наявності умислу обох сторін на вчинення фіктивного правочину, а також наявності у сторін свідомого наміру невиконання зобов'язань за договором факторингу, а визначення сторонами у договорі факторингу умови про відстрочення моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, не свідчить про те, що договір факторингу вчинено без наміру створення правових наслідків;
5) позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів існування його порушених прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору факторингу, на захист яких спрямований даний позов.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 у справі №910/13263/18, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 228, 234 Цивільного кодексу України, оскільки помилково не брали до уваги те, що цей договір укладено з метою ухилення від сплати податків (при виплаті доходів нерезиденту, Компанії "Бріммілтон Лімітед", податковий агент утримує податок в сумі 15 %, а при виплаті резиденту, ТОВ "Спіріт Фінанс", такий обов'язок не виникає, що призводить до збитків державного бюджету у розмірі 78501743,80 грн), що суперечить інтересам держави. Скаржник також вказує, що цей договір є фіктивний, оскільки сторони вчинили цей договір лише для виду, Компанія "Бріммілтон Лімітед" відповідно до пункту 20 постанови НБУ від 13.12.2016 № 410 (що була чинною на момент укладення договору факторингу) не матиме законної можливості отримати кошти за оспорюваним договором.
3.3. Відповідачі у відзиві на касаційну скаргу просять судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважають, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення, що оскаржується, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини 3 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
4.3. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
4.4. Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються: чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
4.5. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, зокрема, визнання правочину недійсним (частина 1, пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
4.6. Відповідно до частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
4.7. Отже, договір може бути визнаний судом недійсним за позовом не лише однієї зі сторін, а також за іншої заінтересованої особи, але за умови встановлення факту порушення особистого немайнового або майнового права та інтересу такої особи. Якщо ж за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
4.8. Спір у справі стосується наявності (відсутності) підстав для визнання недійсним укладеного відповідачами договору факторингу за вимогою не сторони такого правочину (боржника).
4.9. Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
4.10. Згідно з частиною 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
4.11. Положеннями статті 1079 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
4.12. Отже, боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору. Договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов'язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов'язання боржника, який має виконати свій обов'язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства. На захист прав боржника спрямована окрема правова норма, що знайшла своє закріплення у статті 1086 Цивільного кодексу України, а також норма статті 1082 цього Кодексу, яка передбачає, зокрема, право боржника вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
4.13. Відповідно до статті 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Таке правило поширюється лише на договірні відносини і не застосовується, якщо відповідна заборонена (обмеження) передбачена у нормі закону. Так, у статті 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
4.14. Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки чинне законодавства не забороняє акціонеру товариства відступити третій особі належне йому право грошової вимоги на дивіденди, рішення про виплату яких було прийнято акціонерним товариством, та не встановлює жодних заборон на можливість заміни кредитора у відповідному зобов'язанні (тобто, зобов'язанні по виплаті дивідендів, розподілених акціонерним товариством). Таке зобов'язання є грошовим та не є таким, що нерозривно пов'язано з особою кредитора, тому заборона, встановлена у статті 515 Цивільного кодексу України, на спірні правовідносини не поширюється.
4.15. Верховний Суд вважає також обґрунтованими та законними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору факторингу відповідно до вимог частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов договору інтересам держави, оскільки позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Згідно зі статтею 131 -1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.16. Враховуючи відсутність у позивача права представляти інтереси держави, і як наслідок відсутність порушення оспорюваним договором саме прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги щодо укладення відповідачами договору факторингу з метою приховування від оподаткування доходів, ухилення від сплати податків (виведення грошових коштів за межами податкового зобов'язання щодо сплати податку до державного бюджету у сумі 78 501 743, 80 грн (15 % від суми дивідендів 523344985,75 грн)). Наведені обставини не мають значення для розгляду цієї справи і не підлягають встановленню при ухваленні судового рішення про визнання недійсним договору за позовом позивача, який взагалі не належить до кола осіб, які мають право здійснювати захист інтересів держави в суді.
4.17. Що стосується доводів заявника касаційної інстанції щодо неправильного застосування судами норми статті 234 Цивільного кодексу України, оскільки поза їх увагою судів залишилися обставини, що: 1) відповідач -2, укладаючи договір факторингу, відстрочив момент одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, при цьому, не звертався до позивача із заявою про їх виплату; 2) відповідачі передбачили строк передачі у розпорядження грошової суми (купівля права вимоги) фактором (відповідачем-1) клієнту (відповідачу -2) аж до 31.12.2019; 3) Компанія "Бріммілтон Лімітед" відповідно до пункту 20 постанови НБУ від 13.12.2016 № 410 (що була чинною на момент укладення договору факторингу) не мала законної можливості отримати кошти за оспорюваним договором, про що відповідачі, укладаючи договір не могли не знати, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованим з таких підстав.
4.18. Відповідно до абз. 1 частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, що надає визначення договору факторингу, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Отже, внаслідок того, що у статті 1077 Цивільного кодексу України використовуються такі формулювання як "фактор передає або зобов'язується передати", а "клієнт відступає або зобов'язується відступити", умови договору факторингу щодо зобов'язання передати грошові кошти в розпорядження другої сторони у майбутньому (до 31.12.2019) не можуть свідчити про фіктивність такого договору. Як і не можна стверджувати про фіктивність договору з тих підстав, що відповідач-2 не звертався до позивача із заявою про виплату дивідендів, а позивач не ухилявся від здійснення таких виплат, оскільки відповідно до частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Тобто, обставини як виконання/неналежного виконання основного зобов'язання боржником, так і настання строку виконання зобов'язання, не впливають на можливість укладення договору факторингу та його дійсність.
4.19. Суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили з того, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, не довів відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, що відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України виключає можливість визнання його судом недійсним.
4.20. Крім того, явно необґрунтованими є доводи позивача щодо безпідставного незастосування судами положень підпункту 20 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 410 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 5 лютого 2019 року N 31). Верховний Суд зауважує, що цим пунктом була визначена заборона купівлі, перерахування іноземної валюти на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України, крім визначених випадків. Водночас, відповідно до договору факторингу валютою виконання грошового зобов'язання визначена гривня.
4.21. Таким чином, перевіривши правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про її необґрунтованість та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.
5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6. Розподіл судових витрат.
6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо - збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду у справі №910/13263/18- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Баранець
Л. Стратієнко