28 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/3737/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Олімпекс-Агро"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018
(суддя Новікова Р.Г.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2019
(головуючий суддя Подобєд І.М., судді Орєшкіна Е.В., Кузнецова І.Л.)
у справі № 904/3737/18 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Фізичної особи - підприємця Осіннього Олега В'ячеславовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Олімпекс-Агро"
про стягнення 425 016,00 грн. збитків на відшкодування матеріальної шкоди,
1. У зв'язку з відпусткою судді Студенця В.І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.08.2019, який наявний в матеріалах справи.
Короткий зміст позовних вимог і заперечень
2. Фізична особа - підприємець Осінній Олег В'ячеславович (далі - ФОП Осінній О.В.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Олімпекс-Агро" (далі - ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро") про стягнення 425 016, 00 грн збитків на відшкодування матеріальної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" зобов'язань за договором оренди № 12/2008 від 23.12.2008, за яким відповідачу було передано в оренду нерухоме майно разом з обладнанням та устаткуванням, вказане обладнання відповідачем не повернуто з оренди позивачу в належному стані, частина майна не повернута взагалі, вказаним завдано збитки позивачу у розмірі 425 016, 00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Аргументуючи судове рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказав на недовідність заявлених позивачем збитків, завданих відповідачем у зв'язку зі зникненням та пошкодженням майна, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ФОП Осіннього О.В. до ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" на користь ФОП Осіннього О.В . 425 016,00 грн збитків на відшкодування матеріальної шкоди та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідачем не надано суду доказів повернення орендованого майна, а тому слід вважати, що договір виконується сторонами і є продовженим.
Зважаючи на те, що позивачем надано суду належні докази на підтвердження понесення ним збитків у розмірі 425 016, 00 грн, а саме, згідно звіту про оцінку ринкової вартості майнового збитку нанесеного власнику технологічного обладнання та інвентарю пекарні, розташованої за адресою: с. Голубівка, Новомосковський район, вартість розукомплектованого та відсутнього обладнання пекарні становить 425 016, 00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Крім того, судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності, з посиланням на те, що позивачем не порушено строк на звернення з відповідними вимогами, оскільки про порушене право позивач дізнався з моменту складання Акту комісійного обстеження 04.12.2017, а з позовом звернувся 17.08.2018, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018 та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Підставами для скасування судових рішень скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), оскільки суди не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.
На думку скаржника, суди належним чином не досліджували обставини щодо укладення сторонами договору оренди № 12/2008 від 23.12.2008, використання відповідачем вказаного нерухомого майна та обладнання, після закінчення договору оренди, також суди не надали належної правової оцінки обставинам щодо припинення дії договору оренди та поверненню орендованого майна позивачу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6. Від ФОП Осіннього О.В. відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.12.2008 між ФОП Осіннім О.В. (орендодавець) та ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" (орендар) укладено договір оренди №12/2008, за яким, орендодавець передав, а орендар прийняв за двостороннім актом в оренду майно, розташоване за адресою - Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка, нежитлові приміщення: - будівлю їдальні (у тому числі, холодильна камера, ел.водонагрівач САОС 400 та вся наявна малооцінка їдальні); сарай їдальні; підвал їдальні; будівлю пекарні (у тому числі, шафа пекарна, холодильне обладнання та вся наявна малооцінка).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2009.
Підпунктом "з" пункту 3.1 договору на орендаря покладений обов'язок в п'ятиденний строк після закінчення строку дії договору або дострокового розірвання (припинення) цього договору підготувати орендовані приміщення до повернення та здати їх орендодавцю за актом приймання-передачі приміщень з оренди.
При цьому, приміщення мають відповідати первісному стану (на момент приймання - передачі в оренду), технічно справні, відповідати встановленим в Україні санітарним, протипожежним та експлуатаційним нормам та правилам і бути придатними для їх подальшого використання за призначенням.
В свою чергу, згідно підпункту "б" пункту 2.1 договору орендодавець зобов'язаний протягом п'ятиденного строку після закінчення строку дії договору або дострокового розірвання (припинення) цього договору, прийняти від орендаря за "Актом приймання -передачі приміщення з оренди" підготовлені до повернення приміщення, або надати письмову мотивовану відмову від їх приймання з оренди, із зазначенням причин відмови та порядку усунення зауважень.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що до фактичного повернення орендарем приміщень орендодавцю та підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень з оренди приміщення вважаються такими, що перебувають в оренді з оплатою права користування ними на підставах, зазначених цим договором.
Судами встановлено, що позивачем до матеріалів справи наданий підписаний та скріплений печатками акт приймання-передачі приміщень в оренду приміщення від 23.12.2008, в якому вказано про здійснення огляду орендодавцем та орендарем та приймання - передачу в оренду приміщень, перелічених в пункті 1.1 договору. В акті також зазначено, що приміщення придатне для використання за цільовим призначенням.
Додатково сторонами складено та підписано додаток №2 від 26.12.2008 до договору та акт приймання-передачі від 26.12.2008, в яких зазначено про передачу разом з будівлею пекарні (інв. №1315) придатного до експлуатації майна згідно переліку наведеного в додатку № 2.
Звертаючись з позовом про стягнення з відповідача 425 016, 00 грн збитків на відшкодування матеріальної шкоди, у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди та обладнання в належному стані, відповідно до умов договору, позивач посилався на результати комісійного обстеження орендованого приміщення пекарні в грудні 2017, оформленого актом комісійної перевірки №1 від 04.12.2017, яким, як вважає позивач встановлено факти: - розкомплектації обладнання - піч КЄП-400М (Татарстан), дільник, духова шафа (ЕШП-0,8), холодильна камера, система витяжної вентиляції з електровентилятором 6-ї величини та встановлено відсутність обладнання - машини для розкочування тіста МНРТ 130/600 в кількості 1шт, просіювання борошна (ПМП-230) в кількості 1шт, піддонів з харчової сталі (600х800) в кількості 48шт, плити газової в кількості 1шт, стелажу (арт.44100) 12-ті ярусного в кількості 1шт, форм для випічки хліба (блок з 4-х форм) в кількості 360 (90)шт, змішувачів в кількості 2шт, форм для випічки хліба (Ретро) в кількості 50шт, фляг молочних в кількості 18шт.
Акті комісійної перевірки №1, на який посилається позивач, складено в присутності - ОСОБА_3 (представник позивача), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також вказано, що представник ТОВ "Агрофірма "Олімпекс-Агро" начальник охорони від участі в огляді та дачі будь-яких пояснень відмовився.
На підставі результатів незалежної оцінки ринкової вартості майна (технологічного обладнання пекарні), проведеної в серпні 2015, та оцінки ринкової вартості завданих майнових збитків власнику технологічного обладнання та інвентарю пекарні, проведеної в грудні 2017, позивач заявив до стягнення збитки в розмірі 425 016,00 грн, з яких: 216 924,00 грн - вартість відсутнього обладнання та 208 092,00 грн - вартість розкомплектованого обладнання.
Позиція Верховного Суду
8. Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
9. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
10. Згідно з пунктами 1 -3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Однак, оскаржувані відповідачем до Касаційного господарського суду рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі зазначеним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Суди не здійснили повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, не дослідили належним чином докази, наявні в матеріалах справи, а висновки судів ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах, а тому, оскаржувані рішення підлягають скасуванню виходячи з наступного.
11. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
12. Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
13. Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
14. Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
15. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
16. Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
17. Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 12/208 від 23.12.2008, за яким, позивач передав, а відповідач прийняв за двостороннім актом в оренду нерухоме майно, за адресою - Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка.
Орендоване майно складалось з нежитлових приміщень, а саме: - будівлі їдальні (у тому числі, холодильна камера, ел.водонагрівач САОС 400 та вся наявна малооцінка їдальні); сараю їдальні; підвалу їдальні; будівлі пекарні (у тому числі, шафа пекарна, холодильне обладнання та вся наявна малооцінка).
Крім того, в акті приймання передачі від 23.12.2008 зазначено, що приміщення придатне для використання за цільовим призначенням.
Також, судами встановлено, що додатково сторонами складено та підписано додаток №2 від 26.12.2008 до договору та акт приймання-передачі від 26.12.2008, в яких зазначено про передачу разом з будівлею пекарні (інв. №1315) придатного до експлуатації майна згідно переліку (з 26 позицій) наведеного в додатку № 2.
Разом з цим, пунктом 5.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2009.
Звертаючись з позовом, позивач вказував на те, що після закінчення договору оренди відповідач продовжував користуватись орендованим приміщеннями, що свідчить про продовження дії договору оренди.
У зв'язку з чим, позивачем 04.12.2017 було проведено комісійне обстеження об'єкта оренди, за результатами якого оформлено акт комісійної перевірки №1 від 04.12.2017, яким, як вважає позивач, встановлено факти: - розкомплектації обладнання - пічи КЄП-400М (Татарстан), дільника, духової шафа (ЕШП-0,8), холодильної камери, системи витяжної вентиляції з електровентилятором 6-ї величини, а також, встановлено відсутність обладнання - машини для розкочування тіста МНРТ 130/600 в кількості 1шт, просіювання борошна (ПМП-230) в кількості 1шт, піддонів з харчової сталі (600х800) в кількості 48 шт, плити газової в кількості 1шт, стелажу (арт.44100) 12-ті ярусного в кількості 1шт, форм для випічки хліба (блок з 4-х форм) в кількості 360 (90) шт, змішувачів в кількості 2 шт, форм для випічки хліба (Ретро) в кількості 50 шт, фляг молочних в кількості 18шт.
Зважаючи на вказане, позивач вважає, що йому завдано матеріальних збитків, у розмірі 425 016, 00 грн, що підтверджується результатами незалежної оцінки ринкової вартості майна (технологічного обладнання в пекарні), проведеної в серпні 2015 за наявності обладнання та оцінки ринкової вартості завданих майнових збитків власнику технологічного обладнання та інвентарю пекарні, проведеної в грудні 2017.
18. Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
19. Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
20. Разом з цим, згідно статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказував лише на те, що позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем у заявленому розмірі.
Разом з цим, судом першої інстанції при вирішенні спору не досліджувалися належним чином обставини щодо повернення майна відповідачем з оренди.
Судом також не встановлювалися і обставини щодо того, чи відбувалося фактичне користування відповідачем орендованим приміщенням після 31.12.2009, що призвело до порушення судом вимог ст. 795 ЦК України.
Незважаючи на те, що строк дії договору було встановлено сторонами до 31.12.2009, а акт комісійного обстеження, яким встановлено відсутність та розкомлектацію обладнання, складено представниками позивача у 2017 році, тобто через 8 років після дати закінчення договору, судом не досліджувалося обставини щодо вчинення сторонами юридично значимих дій, спрямованих на пролонгацію договору (зокрема, шляхом продовження строку його дії), як і не встановлено обставин щодо користування відповідачем орендованим майном, сплати орендної плати та інші дії сторін, які б свідчили про правовідносини сторін після 31.12.2009.
Тоді як, встановлення вказаних обставин судом, з огляду на приписи чинного законодавства, зокрема, статей 526, 764, 795 ЦК України, має вирішальне значення для встановлення моменту припинення дії договору найму (піднайму) та місяця, який є останнім місяцем оренди приміщення.
Так, суд першої інстанції, зазначивши про те, що сторонами не надано до суду складений ними акт приймання - передачі приміщень з оренди протягом п'ятиденного строку після 31.12.2009, ухилився від встановлення обставин у даній справі щодо припинення/продовження дії договору оренди.
Крім того, суд першої інстанції розглядаючи спір та відмовляючи в позові з підстав недоведеності позивачем саме розміру збитків, заявлених ним до стягнення, не проаналізував ст.ст. 611, 614 ЦК України, ст.ст. 218, 225 ГК України та не зазначив чи є підстави для притягнення до господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідача у справі, за порушення господарського зобов'язання.
Водночас судом першої інстанції не враховано те, що в силу приписів статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, позивач, який посилався на використання відповідачем орендованого майна після закінчення договору оренди повинен надати докази на підтвердження наведених обставин, а суд, у свою чергу, оцінити їх на предмет належності, допустимості та достатності.
Проте, наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обмежився лише зазначенням у рішення висновку про ненадання сторонами доказів на підтвердження складання акту приймання передачі нерухомого майна з оренди, водночас, судом належним чином не досліджувались обставини справи щодо укладення/неукладення акту приймання передачі майна з оренди, подальше використання відповідачем об'єкта оренди після закінчення строку договору, незважаючи на те, що відповідачем заперечувався факт використання приміщення після 31.12.2009.
Проте, з метою правильного вирішення спору у справі суду, необхідно було достеменно встановити, чи існують визначені умовами договору та законодавчими приписами підстави вважати договір пролонгованим/припиненим (якщо так, то з якого саме числа); чи належним чином виконувались позивачем та відповідачем зобов'язання за договором, відповідно, чи мав позивач підстави для пред'явлення вказаної вимоги станом на момент звернення з позовом до суду в розумінні наявності порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу.
Проте, встановлення наведених обставин, які входять до предмета доказування у межах вирішення цього спору, залишилося поза увагою суду першої інстанції, що призвело до передчасних висновків про відмову у позові.
З огляду на вищевказане, Суд вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги відповідача щодо недоведеності позивачем використання відповідачем орендованого майна після закінчення договору оренди, що, у свою чергу, має вирішальне значення для встановлення підстав щодо покладення на відповідача збитків, понесених позивачем внаслідок нестачі та розкомплектації обладнання, що передавалось в оренду разом з нерухомим майном.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції приймаючи протилежне рішення та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків завданих позивачу розкомплектацією та неповерненням обладнання з оренди, припустився тих же порушень, що і суд першої інстанції.
Так, задовольняючи позов судом апеляційної інстанції також не було встановлено належним чином обставин щодо укладення сторонами акту приймання передачі орендованого майна з оренди, пролонгації/припинення договору, використання орендованого майна відповідачем після закінчення строку договору оренди.
Так, зазначаючи про те, що договір оренди продовжував виконуватись сторонами після спливу його дії судом апеляційної інстанції не зазначено на підставі яких доказів суд дійшов таких висновків.
Крім того, задовольняючи позов та покладаючи на відповідача відповідальність за порушення господарського зобов'язання у вигляді відшкодування збитків, судом апеляційної інстанції не враховано таке.
21. Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
22. Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
23. Частиною другою статті 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
24. Згідно частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
25. Відповідно частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
26. Частина перша статті 73 ГПК України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
27. Частина перша статті 76 ГПК України передбачає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
28. Стаття 86 ГПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
29. Частини перша, друга статті 614 ЦК України передбачає, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Крім застосування принципу вини, у вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала, та завданими збитками.
У визначенні розміру збитків, заподіяних внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для товариства. Відповідач, у свою чергу, повинен довести відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв'язку.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не з'ясував повно і об'єктивно всіх обставин справи щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього.
Зазначаючи, що розмір понесених позивачем збитків внаслідок неповернення орендованого майна у належному стані, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції стосовно того, що позивачем всупереч статтям 76, 79 ГПК України не надано належних та достатніх доказів на підтвердження ринкової вартості неповернутих об'єктів оренди (технологічного обладнання), оскільки з наданого позивачем звіту незалежної оцінки ринкової вартості орендованого майна технологічного обладнання пекарні, розташованої за адресою с. Голубівка, Новомосковського району за 2015, вбачається, що додані роздруковані оголошення про продаж обладнання пекарні викладені в звіті або без зазначення інформації, яка б дозволяла ідентифікувати вказані пропозиції за часом їх розміщення в мережі Інтернет, або датовані листопадом - груднем 2017р.
Тобто судом апеляційної інстанції: не перевірено чи на підставі належних доказів позивачем заявлено збитки, наявність та реальний розмір завданих позивачу збитків, та чи наявна вина відповідача в понесенні позивачем вказаних збитків та чи наявний причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача, що в свою чергу впливає на правильність рішення у справі.
Зважаючи на вказане постанова апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову підлягає скасуванню.
30. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Отже, Верховний Суду позбавлений можливості дослідити обсяг порушених відповідачем зобов'язань за договором, у зв'язку з неповерненням орендованого майна у належному стані та встановити обґрунтованість або необґрунтованість позову у справі, чого належним чином не зробили й суди попередніх інстанцій.
32. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити перевірку наявності порушення відповідачем умов договору щодо передання з оренди майна (технологічного обладнання) у належному стані та оцінити належність доказів наданих позивачем на підтвердження розміру збитків, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
33. З урахуванням повноважень касаційного суду, відповідно до статті 300, 308 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів про не встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин справи щодо використання відповідачем орендованого майна після закінчення строку договору оренди та надання позивачем належних доказів на підтвердження понесення ним збитків, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
34. Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином не встановили обставин у даній справі, в той час як відповідно до ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
35. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 73, 86 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.
36. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
37. Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
38. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
39. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову; визначитись з правовою природою відносин сторін, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.
Розподіл судових витрат
40. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
41. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Олімпекс-Агро" задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2018 у справі № 904/3737/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді Н.М. Губенко
І.Д.Кондратова