"15" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1479/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю:
від позивача: Кузьменко Н.В. (на підставі довіреності);
від відповідача: Покора І.Є. (на підставі довіреності);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Овідіопольської селищної ради (67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Суворова, 2а);
до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Концерн Галнафтогаз” (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 15-15/18)
про зобов'язання укласти додаткову угоду
Суть спору: 28.05.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Овідіопольської селищної ради вх. ГСОО №1515/19 до відповідача - ПАТ “Концерн Галнафтогаз”, в якій позивач просив суд зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 28.09.2011 року зареєстрований Відділом Держкомзему у Овідіопольському районі 01.12.2011 року №512370004000387, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди до договору від 28.09.2011 року за умовами якої змінено розмір орендної плати в зв'язку із зміною нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка була затверджена рішенням селищної ради від 22.11.2013 року за №1046. Більш того, позивач зазначає, що селищною радою було також прийнято рішення №1384-VI від 18.12.2014 року „Про внесення змін до договорів оренди щодо ставки орендної плати згідно нормативної оцінки”, якою було встановлено дату підписання додаткової угоди. Разом з тим, позивач зазначає, що 09.10.2015 року Овідіопольською селищною радою було прийнято рішення №1632-VI „Про затвердження порядку визначення відсотків від нормативно грошової оцінки земель населеного пункту для встановлення орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду на території Овідіопольської селищної ради”. З огляду на зазначені обставини, позивач стверджує, що ним було підготовлено додаткову угоду до договору від 28.09.2011 року за умовами якої змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати та направлено керівництву відповідача лист пропозицію про зміну договору та підписання додаткової угоди. Водночас позивач стверджує, що ним неодноразово було направлено листи щодо врегулювання даного питання, однак жодних дій зі сторони відповідача не було прийнято, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст. 651, 652, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст.180, 181, 188 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 27.06.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1479/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 24.07.2019 року.
22.07.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №14611/19 в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи посилаючись на те, що до позовної заяви позивачем додано проект додаткової угоди до договору оренди від 31.12.2014, а також проект додаткової угоди до договору оренди від 20.11.2018, однак в прохальній частині позову Овідіопольською селищною радою не зазначено, яку саме додаткову угоду він просить зобов'язати відповідача укласти. Так, з приводу проекту додаткової угоди від 31.12.2014 року відповідач наполягає, що рішенням Овідіопольської селищної ряди № 1384-VI від 18.12.2014 жодним чином не врегульовано порядок обчислення орендної плати за землю, зокрема розмір ставки орендної плати, в зв'язку з чим вважає, що зазначення позивачем в проекті додаткової угоди від 31.12.2014 орендної плати в розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки є безпідставним та необґрунтованим. При цьому, відповідач звертає увагу суду, що рішення, на підставі якого позивач пропонував укласти додаткову угоду від 31.12.2014р., прийнято 18.12.2014р., тобто його положення в будь-якому випадку не можуть бути застосовані при розрахунку розміру орендної плати в 2015 році. За таких обставин, посилаючись на положення п.11.1 договору оренди запропонована позивачем в проекті додаткової угоди від 31.12.2014 редакція п. 4.1. та п. 4.2. договору оренди є такою, що порушує інтереси відповідача як орендаря. Разом з тим, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовними вимогами щодо укладення додаткової угоди від 31.12.2014 р., в зв'язку з чим зазначає про наявність підстав для відмови в позові відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України. З приводу проекту додаткової угоди від 20.11.2018 р. відповідач зазначає, що при визначені в проекті додаткової угоди від 20.11.2018 розміру орендної плати, а саме відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, позивач мав керуватись Земельним кодексом України, Класифікатором видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 та рішенням №1632-VI від 09.10.2015р., відповідно до якого орендна плата за земельні ділянки категорії житлової та громадської забудови встановлені на рівні трьох відсотків від нормативної грошової оцінки. Більш того, відповідач наполягає, що умовами договору оренди не передбачено зміну орендної плати, в зв'язку з прийняттям селищною радою рішення, а тому за думкою відповідача такі рішення позивача у справі не є підставою для внесення змін у договір. Водночас відповідач наполягає на відсутності виняткових обставин, які свідчать про можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах в порядку ст. 652 ЦК України, а також на не вірно обраний позивачем спосіб захисту та стверджує, що жодного листа від позивача не отримував, що за думкою відповідача, свідчить про недотримання позивачем вимог, визначених ст. 188 ГК України. Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що до позовної заяви позивачем не додано підтверджень оприлюднення рішень Овідіопольської селищної ради від 22.11.2013 № 1046-VI, від 18.12.2014 № 1384-VI та від 09.10.2015 № 1632- VI.
У судовому засіданні від 24.07.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 19.08.2019 року.
09.08.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву вх. ГСОО №15896/19, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач не погоджується з доводами викладеними відповідачем та зазначає, що по-перше, селищною радою було правомірно здійснено перегляд нормативної грошової оцінки, яка має переглядатись на 5-7 років, тоді як договір був укладений ще у 2011 році. По-друге, позивач зазначає, що відповідні проекти додаткових угод додані позивачем до позовної заяви для того щоб суд прийняв до уваги, що з боку позивача були прийняті міри ще з 2014 року щодо врегулювання даної проблеми. По-третє, позивач зазначає, що рішення селищної ради від 22.11.2013 року, 18.12.2014 року та 09.10.2015 року були опубліковані в районній газеті „Наддністрянська правда” та розміщенні на інформаційному стенді в селищній раді. Вчетверте, селищна рада звертає увагу суду на те, що всі листи направлялись відповідачу на адресу м. Львів, вул. Пластова, 1, оскільки дана адреса зазначена в договорі оренди від 28.09.2011 року та жодних повідомлень до селищної ради або зворотних листів не надходило щодо зміни адреси.
19.08.2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО № 16491/19, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України в яких відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, зокрема з підстав, які були зазначені ним раніше у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою суду від 19.08.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів.
У судовому засіданні від 19.08.2019р. судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 09.09.2019р.
Ухвалою суду від 09.09.2019р., в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 19.09.2019 року.
У судовому засіданні від 19.09.2019р. судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи, враховуючи поважність причин неявки представника відповідача, на 15.10.2019р.
У судовому засіданні 15.10.2019р. представник позивача позовні підтримав та просив позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні від 15.10.2019р. проти задоволення судом позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні 15.10.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Ухвалою суду від 18.10.2019 року судом в порядку ст. 243 Господарського процесуального кодексу України, було виправлено описку у вступній та резолютивній частині рішення суду та зазначено, що повний текст рішення буде складено 25.10.2019 року.
Розглянувши матеріали справи суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2011р. між Овідіопольською селищною радою Одеської області (орендодавець) та ПАТ „Концерн Галнафтогаз” (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), зареєстрований 01.12.2011р. відділом Держкомзему у Овідіопольському районі за №512370004000387, відповідно до умов якого орендодавець надає, на підставі рішення №179-VI від 14.06.2011р. Овідіопольської селищної ради VI скликання IX сесії, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автозаправочної станції на 150 заправок за добу (перша черга комплексу) на території Овідіопольської селищної ради, в смт Овідіополь, вул. Дзержинського, 9 „а”.
Відповідно до п. 2.1 договору, в оренду надається земельна ділянка загальною площею 0,5000 га (забудовані землі), якою орендодавець користується на підставі Земельного кодексу України.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладено на 49 років.
Згідно з п. 4.1 договору, обчислення орендної плати за землю здійснюється відповідно рішення №179-VI Овідіопольської селищної ради VI скликання IX сесії від 14.06.2011р.
За умовами п. 4.2 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 15905 грн. в місяць або 190 860 грн. за рік, які слід перерахувати щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (місяця, протягом якого здійснювалося користування земельною ділянкою) згідно наступних реквізитів: отримувач УДК у Овідіопольському районі, код 22508650, ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, п/р 33214812700361, надходження орендної плати за землю.
Відповідно до п.4.3 договору, розмір орендної плати переглядається, серед іншого, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; в інших випадках, передбачених законом. у тому числі внаслідок інфляції.
За умовами п. 6.2 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
На підставі зазначеного вище договору, 17.02.2011 року між сторонами у справі було складено акт приймання-передачі об'єкта оренди, у відповідності до якого позивач передав, а відповідач прийняв земельну ділянку загальною площею 0,5000 га для обслуговування автозаправочної станції на 150 заправок за добу (перша черга комплексу) на території Овідіопольської селищної ради, в смт Овідіополь, вул. Дзержинського, 9 „а”
Як встановлено судом, рішенням Овідіопольської селищної ради №1046-VI від 22.11.2013р. "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель смт Овідіополь" затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель смт Овідіополь та встановлено, що результати нормативної грошової оцінки вводяться в дію згідно вимог Податкового кодексу України.
Крім того, у відповідності до п. 4 зазначеного рішення було вирішено доручити голові селищної ради укласти з землекористувачами додаткові угоди до договорів оренди землі щодо розміру орендної плати у відповідності з нормативною грошовою оцінкою земель смт. Овідіополь.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий №5123755100:02:003:0221, станом на 01.01.2014р. становить 2147682,60 грн.
Водночас, 18.12.2014 року Овідіопольською селищною радою було прийнято рішення №1384-VI „Про внесення змін до договорів оренди щодо ставки орендної плати згідно нормативної грошової оцінки” у відповідності до якого було вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно витягів з технічної документації, які розраховані відповідно нормативної грошової оцінки земель населеного пункту селища Овідіополь та Овідіопольському селищному голові заключити додаткові угоди з орендарями з 01.01.2015 року згідно чинного законодавства.
09.10.2015 року відповідно до ст. 26 Закону України „про місцеве самоврядування в Україні”, Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, за результатами рішення адміністративної колегії „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції” від 19.05.2015р. №37-рк, Овідіопольською селищною радою було прийнято рішення №1632-VI „Про затвердження порядку визначення відсотків від нормативно грошової оцінки земель населеного пункту для встановлення орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду на території Овідіопольської селищної ради”, яким затверджено порядок визначення відсотків від нормативної грошової оцінки земель населеного пункту для встановлення орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду на території Овідіопольської селищної ради.
Відповідно до п. 1 зазначеного рішення відсоток від нормативно грошової оцінки для землі під автозаправочними комплексами (АЗС) становить 12%, а для земель житлової та громадської забудови - 3%.
Як зазначає позивач, з урахуванням прийнятих селищною радою рішень, 22.11.2018 року за вих. №02-06/210/1390 позивачем було направлено відповідачу лист-пропозицію щодо укладення додаткової угоди до договору оренди, який був зареєстрований 01.12.2011 року №512370004000387. При цьому, згідно опису вкладення до поштового відправлення, зазначений лист було направлено на адресу відповідача: 79058, м. Львів, вул. Пластова, 1 разом з проектами додаткової угоди від 20.11.2018 року.
При цьому, позивач наполягає, що відповідачу також надсилався проект додаткової угоди від 31.12.2014 року, однак матеріали справи не містять доказів надіслання відповідачу зазначеної додаткової угоди до договору оренди землі.
Так, у зв'язку із залишенням зазначених вище звернень позивача без відповіді та не підписанням між орендарем та орендодавцем змін до договору, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, відповідно до змісту позовної заяви Овідіопольської селищної ради підставами звернення з даним позовом є ухилення відповідача від укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 28.09.2011р. з підстав прийнятих селищною радою відповідних рішень у період з 2013-2015рр., а предметом позову - зобов'язання відповідача укласти з Овідіопольською селищною радою додаткової угоди до договору оренди землі від 28.09.2011 року зареєстрованого Відділом Держкомзему у Овідіопольському районі 01.12.2011 року №512370004000387. При цьому, позивачем до матеріалів справи було надано два проекти додаткової угоди від 31.12.2014 року та від 20.11.2018 року, однак в прохальній частині позовних вимог позивачем не було визначено який саме проект додаткової угоди позивач вимагає зобов'язати відповідача укласти.
Разом з тим, під час підготовчого провадження, позивач зазначав, що проект додаткової угоди від 31.12.2014 року було надано ним до матеріалів позовної заяви в підтвердження обставин того, що він вже намагався раніше врегулювати спірні питання, шляхом направлення відповідачу відповідної додаткової угоди.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно з вимогами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.1 Закону України „Про оренду землі” право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст.13 Закону України „Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, відповідно до ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” рішення, прийняті органом місцевого самоврядування, є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.
Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частинами 1-3 ст.21 Закону України „Про оренду землі” встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", якими є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Частиною другою цієї статті передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно ст.30 Закону України „Про оренду землі”, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Так, з аналізу змісту ст.ст. 632, 651 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України „Про оренду землі” вбачається, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. 6 та ст. 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
За таких обставин, суд зазначає, що рішення селищної ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього, що відповідає принципу свободи договору, встановленому статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі №910/7905/17.
Отже, визначальним для встановлення наявності чи відсутності підстав для зміни умов договору на підставі відповідних рішень позивача є перш за все встановлення наявності чи відсутності застереження щодо такої підстави для зміни договору у тексті самого договору, відповідно до принципу свободи договору.
Так, як встановлено судом, із змісту договору оренди земельної ділянки, положення договору містять умови що зміни умов договору за згодою сторін та не містить положень, що розмір орендної плати переглядається у разі прийняття відповідних рішень селищною радою, як орендодавцем.
Тобто, умовами договору оренди земельної ділянки від 28.09.2011р. не передбачено такої підстави для зміни розмірів орендної плати, як прийняття рішення про зміну розмірів орендної ставки та затвердження нової нормативно грошової оцінки земель сесією Овідіопольської селищної ради.
Разом з тим, суд зазначає, що порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Отже, при вирішенні спору між сторонами правове значення також має обраний позивачем спосіб захисту, який в даному випадку є неналежним, з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, не визначено такого способу захисту, як зобов'язання особи до укладення додаткової угоди до договору, а особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав з позовом про зміну правовідношення з підстав передбачених законодавством, а зобов'язання укласти додаткову угоду у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що зобов'язання відповідача в судовому порядку укласти додаткову угоду позбавлено правового смислу та не буде сприяти реальному захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, адже у передбачених законом випадках, зацікавлена сторона може вимагати зміни договору на підставі рішення, а не зобов'язання чи примушення іншої сторони щодо укладення додаткової угоди.
Отже, невірно обраний спосіб захисту позивачем є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки за результатами даної справи, судом не буде виконано основна мета господарського судочинства - ефективного захисту прав чи інтересів.
При цьому, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Овідіопольської селищної ради щодо зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди відповідної земельної ділянки.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25 жовтня 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська