пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
24 жовтня 2019 р. Справа № 903/689/19
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни
та за присутності представників сторін:
від позивача: Марач І.В. - представник (довіреність від 23.10.2019р. №122/1.6а)
від відповідачів: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист", с. Світязь, Урочище Гушово Шацького району
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс", м.Луцьк
про стягнення 110 011,32 грн.
Встановив: Приватне акціонерне товариство "Волиньтурист" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" 110 011,32 грн. компенсації, пов'язаної з оплатою земельного податку за постійне користування земельною ділянкою за липень 2019 року, нарахованої згідно договору №2 на компенсацію земельного податку за земельну ділянку від 15.11.2018р.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" умов договору №2 на компенсацію земельного податку за земельну ділянку від 15.11.2018р. в частині своєчасного здійснення платежів по сплаті (відшкодуванню) компенсації, пов'язаної з оплатою земельного податку за постійне користування земельною ділянкою площею 0,9981 га за кадастровим номером 0710100000:11:001:0009, що знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Набережна, 4, за липень 2019 року.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.09.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 23.09.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Разом із позовною заявою позивачем було подано до суду заяву від 02.09.2019р. Вих.№93/1.6а про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" в межах ціни позову 110 011,32 грн., які знаходяться на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Приватбанк" МФО 303440 та на інших банківських рахунках та фінансових установах боржника.
Ухвалою від 03.09.2019р. у задоволенні відповідної заяви ПрАТ "Волиньтурист" було відмовлено.
06 вересня 2019 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду була зареєстрована заява ПрАТ "Волиньтурист" від 06.09.2019р. №100/1.6а про продовження позивачу строків для подання доказів.
17 вересня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 17.09.2019р. №91, в якому товариство пред'явлені позовні вимоги заперечує, просить суд відмовити в їх задоволенні та засвідчує, що останні є передчасними і необґрунтованими, зазначає, що між ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" та ПрАТ "Волиньтурист" дійсно укладено Договір №2 про компенсацію земельного податку за земельну ділянку від 15 серпня 2018 року, предметом даного договору є компенсація ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" ПрАТ "Волиньтурист" витрат останнього зі сплати земельного податку за постійне користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4, загальною площею 0,9981 га, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - готель "Світязь".
У відповідності до п.2.1. договору оплата платежів по договору здійснюється протягом 10-ти днів з часу отримання відповідного рахунку ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПрАТ "Волиньтурист".
Рахунок на оплату земельного податку за липень місяць був надісланий відповідачу тільки 30.08.2019р., відповідно отриманий ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" 04.09.2019р., в свою чергу, позов поданий позивачем вже 02 вересня 2019 року, тобто передчасно.
У відповідності до Заяви вих. 100/1.6а від 06 вересня 2019 року, поданої позивачем до суду, земельний податок ПрАТ "ВОЛИНЬТУРИСТ" за липень був сплачений лише 06 вересня 2019 року згідно платіжного доручення №398 від 06.09.2019 року.
За таких обставин, на думку відповідача, позивач мав би надіслати на адресу ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" рахунок на компенсацію земельного податку за липень 2019 року, лише починаючи з 06 вересня 2019 року. Разом з тим, товариство не отримало від позивача в період з 06 вересня 2019 року по даний час рахунку на компенсацію земельного податку за липень 2019 року.
Також повідомляє, що у товариства відсутні прострочені зобов'язання перед позивачем, товариство не заперечує щодо свого обов'язку згідно договору компенсувати позивачу понесені ним витрати з плати за землю, але тільки понесених і у строки, встановлені у договорі.
При цьому, зазначає що товариство впродовж дії договору в повній сумі і в установлені терміни здійснювало розрахунки з позивачем та у разі надходження від позивача рахунку ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" буде здійснено його оплату у відповідності до п.2.1. договору.
Ухвалою суду від 23 вересня 2019 року було постановлено відкласти розгляд справи на 24 жовтня 2019 року, а також запропоновано позивачу надати суду до 15.10.2019р. письмові пояснення, заперечення (за наявності) стосовно відзиву ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс", явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.
09.10.2019р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь №115/1.6а від 09.10.2019р. на відзив на позовну заяву в якій позивач позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі. При цьому сторона засвідчує, що на виконання умов Договору, позивачем на адресу відповідача рахунки щодо компенсації земельного податку за липень місяць 2019 року направлялись двічі, останній раз із супровідним листом №92/1.6а від 30.08.2019р. Відповідно до п.2.1. Договору оплата платежів по даному договору мала здійснюватись боржником протягом 10 днів з часу отримання відповідного рахунку від позивача шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок. Станом на 01.10.2019р. оплата платежів здійснена не була. У відзиві на позовну заяву відповідач визнає наявність заборгованості за липень 2019 року і не заперечує щодо свого обов'язку компенсувати понесені витрати із сплати земельного податку. У свою чергу, відповідачем доказів, які б спростовували факт існування боргу, або свідчили про його погашення не надано.
Відтак, посилаючись на положення ст.ст. 509, 526, 610, 629 ЦК України, ст.193 ГК України позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов'язання із компенсації земельного податку не виконав, а тому заборгованість підлягає стягненню з боржника в судовому порядку.
У визначений ухвалою суду від 23.09.2019р. день та час в судове засідання з'явилась лише представник позивача, котра з приводу розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечила, з посиланням на наявні в матеріалах справи документи, пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов, поклавши на ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" обов'язок відшкодування позивачу понесених у зв'язку з поданням позову до суду судових витрат.
У визначений судом день та час відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 23.09.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" 01 жовтня 2019р.)
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2018 року між Приватним акціонерним товариством "ВОЛИНЬТУРИСТ" в особі Голови Правління Заяця Федора Федоровича, що діяв на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" в особі директора Мирончука Олександра Васильовича, який діяв на підставі Статуту, було укладено Договір №2 на компенсацію земельного податку за земельну ділянку.
Відповідно до положень п.1.1 даного Договору сторони узгодили, що ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс", у зв'язку з укладенням Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого або іншого майна, яке належить до державної власності № НОМЕР_2 , посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Гаврилюк А.Ю. за №1184 від 22.10.2018р., згідно якого ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" стала орендарем приміщення (готель "Світязь"), що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Набережна, 4, та розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,9981 га кадастровий номер 0710100000:11:001:0009, користувачем якої згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ВЛ №001279 від 02.06.1999р. є ПрАТ "Волиньтурист", компенсує Приватному акціонерному товариству "Волиньтурист" витрати, пов'язані з оплатою земельного податку за постійне користування земельною ділянкою в розмірі 68 757,08 грн. в місяць з моменту укладення даного договору до моменту укладення товариством договору оренди земельної ділянки з Луцькою міською радою.
Пунктом 1.2 угоди визначено, що розмір компенсації може змінюватися у випадку зміни розміру за користування земельною ділянкою, а саме у випадку зміни розмірів грошової оцінки землі, зміни ставок плати згідно рішень міської ради підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції та у інших випадках передбачених законом.
При цьому пунктами 2.1, 2.2 Договору встановлено, що оплата платежів по даному Договору здійснюється протягом 10-ти днів з часу отримання відповідного рахунку Стороною 2 шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Сторони 1, а також визначено обов'язок Сторони 2 відшкодувати витрати Сторони 1 у безготівковій формі на її поточний рахунок, вказаний у Договорі в гривнях України.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання взятих на себе сторонами зобов'язань (п. 4.1. Договору).
Договір №2 на компенсацію земельного податку за земельну ділянку від 15.11.2018р. підписано сторонами.
Як засвідчується позивачем, на виконання умов договору товариством "Волиньтурист" на адресу відповідача був надісланий рахунок на оплату №95 від 01.08.2019 року про компенсацію податку за користування земельною ділянкою по готелю "Світязь" за липень місяць 2019 року на суму 110 011,32 грн., в тому числі 91 676,10 грн. компенсації суми основного земельного податку та 18 335,22 грн. суми нарахованого податку на додану вартість.
Судом встановлено, що направлення відповідного рахунку на адресу відповідача було здійснено супровідним листом від 30.08.2019р. №92/1.6а. При цьому до матеріалів справи позивачем долучено опис вкладення до поштового відправлення від 30.08.2019р., поштову накладну №4300505801286 від 30.08.2019р. та фіскальний чек відділення поштового зв'язку №5 м. Луцька від 30.08.2019р.
Відповідно до здійсненого судом витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", поштове відправлення №4300505801286, за яким було надіслано рахунок №95 від 01.08.2019р. та лист від 30.08.2019р. №92/1.6а було вручено відповідачу 04 вересня 2019 року.
Отримання визначених документів саме 04 вересня 2019 року не заперечується також і самим відповідачем.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що у ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" обов'язок оплати отриманого від ТОВ "Волиньтурист" рахунку №95 від 01.08.2019р. виник 05 вересня 2019 року. Відповідний рахунок, в силу положень п. 2.1 договору №2 від 15.11.2018р. на компенсацію земельного податку за земельну ділянку, підлягав до добровільної оплати відповідачем у строк до 14 вересня 2019 року включно. Враховуючи те, що 14 вересня 2019 року був вихідним днем, суд вважає, що останнім днем оплати рахунку було 16 вересня 2019 року.
Однак, у вказаний строк відповідачем оплата у визначеному договором від 15.11.2018р. порядку здійснена не була. Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності ст. 526 ЦК України яка визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 181 ГКУкраїни господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом засвідчується, що в даному випадку між сторонами шляхом підписання було укладено договір №2 від 15 листопада 2018 року про компенсацію земельного податку за земельну ділянку, який в силу визначених положень законодавства є обов'язковим до виконання як позивачем, так і відповідачем. Укладений між сторонами договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.
В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами Договору №2 на компенсацію земельного податку за земельну ділянку від 15.11.2018р., виконання позивачем його умов в частині оплати земельного податку, що підтверджується платіжним дорученням №398 від 06.09.2019р, на суму платежу 98 996,39 грн., пред'явлення позивачем та отримання відповідачем до оплати відповідного рахунку №95 від 01.08.2019р., а також з огляду на невиконання відповідачем умов Договору по сплаті компенсації земельного податку за земельну ділянку на загальну суму 110 011,32 грн., та не проведення ним всіх належних розрахунків і платежів з ПрАТ "Волиньтурист", суд дійшов до висновку про підставність пред'явленого до відповідача позову щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 110 011,32 грн.
При цьому, суд враховуючи вищевикладене, зазначає, що на дату подання позову (02.09.2019р.) до суду обов'язок відповідача по оплаті рахунка №95 від 01.08.2019р. ще не настав, проте, на час розгляду справи в суді, беручи до уваги факт отримання рахунку №95 від 01.08.2019р. 04 вересня 2019 року, визначений обов'язок у відповідача виник і продовжував існувати для добровільної оплати до 16 вересня 2019 року включно. У зв'язку з неоплатою рахунка №95 від 01.08.2019р. у визначений договором строк, з 17 вересня 2019 року зобов'язання ТОВ "Прикарпаття-Готель-Сервіс" набули характеру боргових, що, в свою чергу, також повністю спростовує позицію відповідача, викладену останнім у відзиві на позовну заяву в якості заперечень на пред'явлений позов.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору -задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс".
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Готель-Сервіс" (Волинська область, місто Луцьк, провулок Макарова 5, код ЄДРПОУ 41045205) на користь Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" (Волинська область, Шацький район, с. Світязь, Урочище Гушово, вулиця Гайова, 2, код ЄДРПОУ 02593659) 110 011,32грн. (сто десять тисяч одинадцять гривень 32 копійки) заборгованості, 1 921 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 28.10.2019р.
Суддя В. А. Войціховський