Справа № 2-2000/11
4-с/310/22/19
Іменем України
22 жовтня 2019 року м. Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Дністрян О.М.,
при секретарі Уставицькій Н.М.,
за участю державного виконавця Кюрчевої А.В., представника стягувача - Манька ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кюрчевої Анастасії Владиславівни про опис та арешт майна боржника від 19.03.2019 року, -
ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кюрчевої А.В., мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2019 року вона отримала поштою постанову державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Кюрчевої А.В. про опис та арешт майна в рамках виконання виконавчого листа № 2-2000/11, якою було описано та арештовано нерухоме майно, а саме: 1/4 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та призначено відповідальним зберігачем вказаного нерухомого майна ОСОБА_4 . Вважає, що вказана постанова є неправомірною та підлягає скасуванню. Також вказала, що як зазначено в оскаржуваній постанові, 18 вересня 2012 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» суми боргу 1 222 368, 26 грн. В рамках виконання за даним виконавчим листом, як і в рамках виконання за іншими виконавчими листами, які були видані з 2012 року, зокрема, Бердянським міськрайонним судом Запорізької області іншим кредиторам, державними виконавцями вже було накладено арешт на все її нерухоме майно. Тому, на її думку, є необґрунтованим накладення арешту державним виконавцем на нерухоме майно, на яке вже накладено арешт у рамках того самого виконавчого провадження іншими державними виконавцями. Також зазначила, що 04 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно якого банк здійснив видачу останній кредитних коштів в сумі 70 000 швейцарських франків. Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» з однієї сторони та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з іншої сторони, було укладено договір іпотеки, згідно умов якого предметом іпотеки виступила трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,6 кв.м., 1/4 частина якої належить їй на праві приватної власності. При цьому, за даним договором вона виступила майновим поручителем ОСОБА_5 Вказана квартира використовується нею як місце постійного проживання та в неї у власності немає іншого нерухомого житлового майна. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Таким чином, вищевказані норми Закону забороняють примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки. Винесення постанови про опис та арешт нерухомого майна є невід'ємною складовою такого стягнення. Також зазначила, що квартира знаходиться у спільній власності ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Описати та арештувати частку у спільному майні співвласників можливо тільки після виділу частки з майна. Також вважає, що невмотивованим є призначення відповідальним зберігачем вказаного нерухомого майна ОСОБА_4 , з огляду на те, що стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє визначення відповідальним зберігачем боржника, що у даному випадку є логічним, оскільки, зазначена квартира використовується нею як місце постійного проживання. Просила визнати неправомірною постанову державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Кюрчевої А.В. «про опис та арешт майна боржника», винесену 19 березня 2019 року та скасувати її.
Від заявниці до початку розгляду скарги надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Державний виконавець Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кюрчева А.В. - у судовому засіданні вимоги по скарзі не визнала, вважала їх необґрунтованими. Просила відмовити в задоволенні скарги.
Представник стягувача - ОСОБА_4 - також у судовому засіданні вважав скаргу не обґрунтованою та просив відмовити в її задоволенні.
Суд, вислухавши учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи та надані докази, приходить до переконання, що скарга не підлягає задоволенню.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, суд зазначає, що скаржником взагалі не надано доказів на обгрунтовання доводів своєї скарги.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
З наданих державним виконавцем та досліджених у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що 07.04.2014р. головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції постановою ВП № 42845707 відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2-2000/11, виданого 18.09.2012р. Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» у відповідності до договору поруки №50/Znop-08-1 від 18.11.08р. заборгованість за кредитним договором №50/КВ-08 від 19.06.08р. в загальній сумі станом на 15.02.11р. - 1222368,26 грн.
19.03.2019 року державним виконавцем Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кюрчевою А.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2000/11 від 18.09.2012р., виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестиційна компанія» ІФГ Капітал» суми боргу 1222368,26 грн., було накладено арешт та встановлена заборона відчуження на ј частини трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_4 (постанова ВП № 42845707 від 19.03.2019р.).
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх громадян та суб'єктів господарювання, не залежно від форми власності; усі рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Всі судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. При цьому виконавче провадження охоплюється вказаними конвенційними гарантіями ст. 6.
У рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Виконання судових рішень це заключна стадія цивільного процесу, заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав. Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.
Аналіз наведених статей Закону дає підстави вважати, що виносячи оскаржувану постанову, державний виконавець діяв в межах Закону та наданих йому повноважень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що скарга не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 18, 447-451, 453 ЦПК України, суд,-
В задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Кюрчевої Анастасії Владиславівни про опис та арешт майна боржника від 19.03.2019 року - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Бердянського
міськрайонного суду О.М. Дністрян