Справа № 200/11214/19
Провадження № 2/200/3695/19
(заочне)
12 вересня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
за участю секретаря: Яковенко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент соціальної політики (Служба у справах дітей) Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби-управління у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей без згоди батька за межі України, -
29 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року відкрито провадження у справі.
08 серпня 2019 року та 14 серпня 2019 року позивачкою подано заяви про уточнення позовних вимог, відповідно до останньої вона просить суд визначити (підтвердити) місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд і повернення назад до України неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , за межі України необхідний для відвідування країн Болгарії, Туреччини, країн шенгенської зони, Польші, Угорщини, Молдови, Румунії та на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та міста Донецька в супроводі матері ОСОБА_1 в період з дня набрання рішенням законної сили строком до 31 грудня 2020 року включно.
Стягнути з ОСОБА_2 , в користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання чинності рішення суду і до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона перебуває з відповідачем у шлюбі з 17 лютого 2007 року. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Діти проживають разом з позивачкою, та повністю знаходяться на її утриманні, протягом останнього часу вони з відповідачем майже не спілкуються, хоча й не розлучені, відповідач не приймає участі у вихованні дітей, та не несе жодних витрат на їх навчання, розвиток та оздоровлення.
Діючи в інтересах своїх неповнолітніх дітей, вона має намір забезпечити повноцінний відпочинок та оздоровлення протягом літніх шкільних канікул в країнах: Болгарії, Туреччині. Країни шенгенської зони, задля підвищення рівня світогляду дітей, покращення стану їх здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків. Отримання дозволу на перетин адміністративного кордону з тимчасово непідконтрольними територіями Донецької області необхідний оскільки позивачка має нерухомість та близьких родичів у м. Донецьку, у зв'язку із чим вимушена їздити з дітьми. На усні звернення до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини отримувала агресивну відмову, або взагалі відповідач ігнорував телефоні дзвінки та не відповідав, у зв'язку з чим вона вимушена була звернутись до суду. Вважає, що отримання дозволу на виїзд дітей за кордон буде відповідати інтересам дітей та сприяти їх оздоровленню, розвитку та вихованню.
Ухвалою суду від 14 серпня 2019 року закрито підготовче засідання у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Приймаючи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, тому суд розглядав справу на підставі ст.ст. 208-283 ЦПК України, заочно.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 17 лютого 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Як випливає з пояснень позивачки діти мешкають разом з нею в орендованій квартирі у зв'язку із переїздом з тимчасово окупованої території.
Відповідно до паспортних даних позивачка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
З метою відпочинку та оздоровлення, позивач бажає здійснити виїзд з дітьми за кордон.
Однак на даний час у позивачки виникли труднощі пов'язані з неможливістю отримання дозволу у відповідача на тимчасовий виїзд та в'їзд дітей до окупованої території України, а саме міста Донецька та назад де залишилося її приватне майно та родичі, а також для поїздки з дітьми на відпочинок до країн зазначених в позовних вимогах.
Стаття 33 Конституції України встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України».
Згідно ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частиною 3 ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Перелік документів та порядок перетину кордону визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), передбачається, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:
якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;
у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:
свідоцтва про смерть другого з батьків;
рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;
рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;
рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;
рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;
довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері);
довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України;
3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб;
4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред'явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав:
довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці);
документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).
Крім того, у відповідності до приписів п.5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМ України від 27.01.1995 р.№ 57.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Згідно зі ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Як зазначено у ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження № 14-244цс18.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток.
Вирішуючи питання щодо надання дозволу позивачу на в'їзд/виїзд її дітям на тимчасово окуповану територію Автономної республіки Крим та міста Донецька, суд враховує, що саме позивач, як матір дітей, має переважне право перед іншими особами на особисте виховання і на самозахист своїх дітей, її вимоги зводяться на отримання дозволу на виїзд не за межі України, а переміщення в межах території України за місцем її проживання в м. Донецьк Донецької області, лише території, яка тимчасово неконтрольована українською владою, діючими Законами України такі обмеження на пересування громадян України в межах території України не передбачені, на території, яка тимчасово непідконтрольна українській владі, знаходиться житло позивачки, її близькі і родичі і вони не можуть бути позбавлені права на підтримання родинних відносин з ними.
Крім цього, враховуючи, що позивач має намір оздоровити своїх дітей, суд доходить висновку, що тимчасовий виїзд за кордон малолітніх дітей ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в супроводі їх матері ОСОБА_1 на відпочинок та оздоровлення, відповідає інтересам дітей. Тому відсутність згоди батька порушує їх права на вільне пересування, відпочинок та оздоровлення.
Беручи до уваги викладене, а також враховуючи обставини справи суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про надання дозволу на тимчасовий виїзд і повернення назад до України неповнолітніх дітей за межі України необхідний для відвідування країн Болгарії, Туреччини, країн шенгенської зони, Польші, Угорщини, Молдови, Румунії та на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та міста Донецька в супроводі матері ОСОБА_1 , в період з дня набрання рішенням законної сили строком до 31 грудня 2020 року включно - підлягають задоволенню.
При цьому, ухвалюючи рішення про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітнім дітям позивача за межі України, суд виходить з того, що в даному випадку виїзд за кордон для відпочинку, відповідає їх інтересам, сприяє їх гармонійному та всебічному розвитку.
Суд звертає увагу на те, що при виникненні знов питання про необхідність виїзду дітей за кордон, позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.
Крім того, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 р. № 2475-VIII було внесено зміни до ч. 5 ст. 157 СК України, де передбачені підстави для самостійного вирішення тим батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, питання тимчасового виїзду за межі України дитини на строк, що не перевищує одного місяця.
Щодо вимог про визначення місця проживання дітей, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.11 своєї постанови «Про судове рішення у цивільних справах», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч.1, 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13.05.1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05. 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
За вказаних обставин, суду не надано доказів того, що права позивача у даному випадку з боку відповідача порушені, враховуючи відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини чи іншого порушення права з боку відповідача, що підлягають захисту у відповідності до способів, визначених ст. 16 ЦК України.
При цьому, суд додаткового роз'яснює позивачу, що у випадку порушення її прав чи виникнення спору з приводу визначення місця проживання дітей, вона має право звернутися до суду з відповідним окремим позовом.
Щодо вимог про стягнення аліментів суд приходить до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1959 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст. 182 СК України.
Як встановлено з матеріалів справи діти сторін проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні. Відповідач не надав доказів своєї непрацездатності та неспроможності утримувати дітей, а тому на підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання чинності рішення суду і до досягнення дітьми повноліття.
Також відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає доцільним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент соціальної політики (Служба у справах дітей) Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби-управління у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей без згоди батька за межі України- задовольнити частково.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд і повернення назад до України неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , за межі України необхідний для відвідування країн Болгарії, Туреччини, країн шенгенської зони, Польші , Угорщини, Молдови, Румунії та на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та міста Донецька Донецької області в супроводі матері ОСОБА_1 , в період з дня набрання рішенням законної сили строком до 31 грудня 2020 року включно.
Стягнути з ОСОБА_2 , в користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати набрання чинності рішення суду і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Е.В. Женеску