23 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9329/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.
з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
суддя в 1-й інстанції - Клименко О М.,
час ухвалення рішення - 07.08.2019 року, 15:53 год,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 09.08.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області №89 від 22 лютого 2019 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку без погодження меж».
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2019 року в задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_2 про закриття провадження у справі - відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення передано Львівському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року закрито провадження у цій адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що вона та ОСОБА_3 є сусідами, суміжними землекористувачами і тривалий час фактично володіли та користувалися земельними ділянками спільно та відкрито. Згідно з генеральним планом від 16 листопада 1947 року вбачається наявна відстань більше 1,0 м. від належного мені будинку до межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 . Разом з тим, всупереч цьому оскаржуваним рішенням відповідача ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,1280 га для будів ництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 . Фактичні взаємовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . свідчать про наявність у кожної з них законного інтересу використовувати земельну ділянку відповідно до добросусідських домовленостей, що дотримувалися протягом тривалого часу. Таким чином, орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи «належного урядування», повинен був враховувати законні інтереси усіх осіб, про які йому було відомо на час прийняття рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на приватизацію згаданої земельної ділянки, дотримуючи процедури вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність, що у цьому випадку було порушено, і це порушення впливає на законний інтерес позивача. Щодо правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 560/1218/15-а (провадження № 11- 1144апп18), то вона не може бути застосована, оскільки у цій справі відсутній спір щодо встановлення меж, оскільки межі земельної ділянки, якою користується позивач, встановлені відповідно до генерального плану від 16 листопада 1947 року. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що спори про межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування, підлягають розгляду судом в порядку цивільного судочинства, а тому суд першої інстанції правомірно закрив провадження у цій справі. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Позивач (апелянт) - ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представники відповідача - Гайдук М. І., Скоропад В. В. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у її відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та третьою особою, як власниками житлових будинків №10 та АДРЕСА_1 , та користувачами суміжних земельних ділянок на яких вони розміщені, існує спір щодо відносин добросусідства в частині права вимагати від користувача сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж. Незгода позивача зі спірним рішенням відповідача, яке є предметом оскарження у цій справі, пов'язана саме з наявністю спору між позивачкою та третьою особою щодо визначення меж спірних земельних ділянок, а тому підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п.1 та п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
П.7 ч.1 ст.4 КАС України передбачає, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Колегія суддів звертає увагу на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, оскільки участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Разом з тим, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту заявленого позову вбачається, що позивач оскаржує рішення Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області за №89 від 22 лютого 2019 року «Про надання дозволу ОСОБА_2 на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку без погодження меж», пунктом першим якого вирішено: затвердити висновок земельно-погоджувальної комісії і надати ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1280 га в АДРЕСА_1 без підписання акту встановлення та узгодження меж з ОСОБА_1 .
В обґрунтування протиправності вказаного рішення, позивач покликається на те, що вона та ОСОБА_2 є сусідами, суміжними землекористувачами і тривалий час фактично володіли та користувалися спірною земельною ділянкою спільно та відкрито; позивач неодноразово зверталася до Меденицької селищної ради з питанням встановлення межі між згаданими земельними ділянками з урахуванням діючих державних будівельних норм та генерального плану від 16 листопада 1947 року, в якому закріплена відстань 1,0 м. від належного їй будинку до межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 . Разом з тим, оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію відповідно земельної ділянки без підписання акту встановлення та узгодження меж з ОСОБА_1 , тобто законні інтереси останньої враховані не були; при цьому, фактичні взаємовідносини між позивачем та ОСОБА_2 . свідчать про наявність у кожного з них законного інтересу використовувати земельну ділянку відповідно до добросусідських домовленостей, що дотримувалися протягом тривалого часу.
З матеріалів справи вбачається, що прийняттю спірного рішення Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області №89 від 22 лютого 2019 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку без погодження меж» передувала процедура щодо визначення меж суміжних земельних ділянок позивача та третьої особи, що підтверджується актом від 06 лютого 2019 року, яким встановлено, що комісією не виявлено порушення межових знаків земельної ділянки ОСОБА_1 , протоколом засідання земельно-погоджувальної комісії Меденицької селищної ради від 06 лютого 2019 року, згідно з яким проведено переобміри земельних ділянок і встановлено, що порушень з боку ОСОБА_2 не виявлено та актом встановлення (відновлення) і погодження зовнішніх меж земельної ділянки.
22 лютого 2019 року Меденицька селищна рада прийняла рішення №89, яким затверджено висновок земельно-погоджувальної комісії і надано гр. ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1280 га в АДРЕСА_1 без підписання акту встановлення та узгодження меж ОСОБА_1
Саме в цьому позивач вбачає порушення своїх прав та законних інтересів.
Враховуючи наведене вище, у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб'єктами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що існує спір щодо відносин добросусідства в частині права вимагати від користувача сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж. Незгода позивача зі спірним рішенням відповідача, яке є предметом оскарження у цій справі, пов'язана саме з наявністю спору між нею та третьою особою щодо визначення меж спірних земельних ділянок, який підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року про закриття провадження у справі у справі № 442/3011/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2019 року.