Іменем України
28 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/19110/15
касаційне провадження №К/9901/11394/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя: Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі №826/19110/15 за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончаров Сергій Іванович (далі - Уповноважена особа Фонду або позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ФСС ТВП), Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Донецьке обласне відділення ФСС ТВП), в якому просив:
визнати незаконними дії Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
зобов'язати Донецьке обласне відділення ФСС ТВП здійснити фінансування ПАТ «КБ «УФС» для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на підставі заявок-розрахунків ПАТ «КБ «УФС» за №№ 11 - 18 на загальну суму 126 787,12 грн на спеціальний накопичувальний рахунок ПАТ «КБ «УФС» (ЄДРПОУ 26444836) 32075419402 в Головному управлінні НБУ по м. Києву і Київській області (код банку 321024), відкритому для зарахування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
зобов'язати ФСС ТВП видати розпорядження щодо фінансування відповідача на підставі заявок-розрахунків ПАТ «КБ «УФС» за №№ 11-18 на загальну суму 126 787,12 грн на спеціальний накопичувальний рахунок ПАТ «КБ «УФС» (ЄДРПОУ 26444836) 32075419402 в Головному управлінні НБУ по м. Києву і Київській області (код банку 321024), відкритому для зарахування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції в м. Донецьку Донецького обласного відділення ФСС ТВП із заявами-розрахунками для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок Фонду, проте товариству з посиланням на пункт 2 Тимчасового положення фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 (далі - Порядок №595), відмовлено у наданні такого матеріального забезпечення. Позивачу роз'яснено, що фінансування ПАТ «КБ «УФС» за рахунок ФСС ТВП можливе лише після повернення території (м. Донецьк) під контроль органів державної влади. Позивач з такою відмовою не погоджується, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. З огляду на те, що позивач зареєстрований у м.Донецьку, що визначено окупованою територією, здійснити фінансування ПАТ «КБ «УФС» наразі є неможливим. Суд першої інстанції констатував, що відмовляючи у фінансуванні ПАТ «КБ «УФС», відповідачі діяли у межах та у спосіб визначених законодавством повноважень, зокрема з дотриманням вимог пункту 2 Порядку №595, який на момент виникнення спірних правовідносин нечинним в судовому порядку не визнаний.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: зобов'язано Донецьке обласне відділення ФСС ТВП повторно розглянути лист-заяву ПАТ «КБ «УФС» в особі Уповноваженої особи Фонду №147/04-02-15 від 04.02.2016.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент розгляду питання щодо фінансування позивача Донецьке обласне відділення ФСС ТВП, посилаючись на вимоги пункту 2 Порядку №595, діяло у межах та у спосіб визначених законом повноважень. Однак, з огляду на визнання у судовому порядку цієї норми незаконною та нечинною, порушені права позивача у спірних правовідносинах підлягають захисту у спосіб зобов'язання Донецького обласного відділення ФСС ТВП повторно розглянути лист-заяву ПАТ «КБ «УФС».
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду апеляційної інстанції у зазначеній частині та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення адміністративного позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачі, отримавши від страхувальника заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення застрахованим особам, мали їх опрацювати та, не встановивши порушень, здійснити фінансування позивача. Відмова у здійсненні такого фінансування з підстав того, що позивач знаходиться у м.Донецьку, віднесеному до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки законодавство України, що регулює діяльність Фонду та порядок фінансування робочими органами Фонду страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам, змін не зазнало.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від Донецького обласного відділення ФСС ТВП надійшли письмові заперечення на позов, у яких останній просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
ФСС ТВП правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Обставини справи свідчать, що ПАТ «КБ «УФС» зареєстровано в якості юридичної особи (код ЄДРПОУ 26444836) за адресою: 83050, м. Донецьк, просп. Миру, 5-б.
14.08.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.08.2014 №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС»; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І.
04.02.2015 ПАТ «КБ «УФС» в особі Уповноваженої особи Фонду Гончарова С.І. до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції в м. Донецьку Донецького обласного відділення ФСС ТВП та Донецького обласного відділення ФСС ТВП направлено лист-заяву за вих. №147/04-02-15 щодо здійснення фінансування заявника та надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів ФСС ТВП у сумі 126787,12 грн.
Фінансування позивач просив здійснити на спеціальний накопичувальний рахунок, відкритий в ГУ НБУ по м. Києву і Київській області для зарахування коштів ФСС ТВП.
За результатами розгляду цієї заяви листом №04-16-282 від 26.02.2015 Донецьке обласне відділення ФСС ТВП з посиланням на пункт 2 Порядку №595 повідомило позивача, що у м. Донецьку органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а тому питання фінансування ПАТ «КБ «УФС» може бути вирішеним лише після повернення окупованої території під контроль органів державної влади України.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я регламентовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).
Пунктом 10 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що страховий випадок за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.
Відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 16 Закону №1105-XIV застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №1105-XIV за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Законодавцем передбачений вичерпний перелік відмови у наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, а саме: у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням. Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності (стаття 23 Закону).
Відповідно до абзацу першого та другого пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XVI встановлено, що до завершення заходів, пов'язаних з утворенням Фонду соціального страхування України та робочих органів його виконавчої дирекції, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції відповідні виконавчі дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та їх робочі органи.
Згідно з частиною першою та другою статті 34 Закону №1105-XIV фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
Страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.
Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.12.2010 № 26 затверджено Порядок фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Порядок № 26).
Порядок визначає умови фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) страхувальників для надання ними матеріального забезпечення, передбаченого статтею 34 Закону №1105-XIV, за видами: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) (пункт 1 Порядку № 26).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 26 фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду (далі - робочі органи Фонду). Підставою для фінансування страхувальників-роботодавців робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Пунктами 5, 6 Порядку № 26 передбачено, що для отримання коштів Фонду для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам, нарахованого страхувальником, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування (для зареєстрованих після 01.01.2011) (далі - місце обліку), із заявою-розрахунком за підписом керівника та головного бухгалтера, засвідченою печаткою підприємства.
Заява-розрахунок готується у двох примірниках, один з яких разом із наданими застрахованими особами документами, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення, зберігається у страхувальника, а другий подається до робочого органу Фонду.
Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що при опрацюванні заяви-розрахунку робочі органи Фонду перевіряють правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 8 та 9 Порядку № 26 робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку.
Після надходження суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника, останній зобов'язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у строки, визначені у статті 52 Закону.
Отже, зміст наведених норм свідчить, що матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткова компенсація витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг здійснюється за рахунок бюджету Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані страхувальником застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку, які використовуються страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення застрахованим особам. Виплата страхувальниками-роботодавцями матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок власних коштів з подальшим відшкодуванням (погашенням цих витрат) Фондом законодавством не передбачена.
При цьому, ані Законом № 1105-XIV, ані Порядком № 26 робочим органам Фонду не надано повноважень щодо неприйняття заяв-розрахунків страхувальників з підстав знаходження (реєстрації) страхувальників-роботодавців у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Щодо посилань Донецького обласного відділення ФСС ТВП на пункт 2 Порядку №595, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади, то колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №826/18826/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 та Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015, позов задоволено частково: визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку N 595.
Таким чином, на виконання Закону № 2240-III та Порядку № 26, Центральна міжрайонна виконавча дирекція в м. Донецьку Донецького обласного відділення ФСС ТВП не пізніше ніж через десять робочих днів зобов'язана була опрацювати подані на фінансування заяви-розрахунки, та за відсутності визначених статтею 23 Закону №1105-XIV підстав здійснити фінансування на зазначений позивачем спеціальний накопичувальний рахунок.
Проте, заявки-розрахунки на відповідність їх вимогам законодавства, в т.ч., щодо розміру заявленої до фінансування суми Донецьким обласним відділенням ФСС ТВП не перевірялись.
Дотримання вимог щодо оформлення заяв-розрахунків вимогам законодавства та сума матеріального забезпечення, що підлягає фінансуванню за рахунок ФСС ТВП, судами попередніх інстанцій також у межах цієї справи не перевірялось та не встановлювалось.
Обставини справи свідчать, що позивачем заявлено до фінансування матеріальне забезпечення у розмірі 126 787,12 грн.
У той же час, Донецьке обласне відділення ФСС ТВП у своїх запереченнях на касаційну скаргу позивача зазначило, що загальна сума підтвердженої заборгованості за заявами-розрахунками (вх.№7411 від 20.06.2014 на суму 22 305,38 грн та вх.№7763 від 03.07.2014 на суму 4 723,18 грн) складає 27 028,56 грн. Інших заяв-розрахунків до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції в м.Донецьку Донецького обласного відділення ФСС ТВП від позивача не надходило.
За змістом статті 11 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується із статтею 9 КАС України (у чинній редакції), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
У свою чергу відповідно до частини другої статі 341 КАС України (у чинній редакції), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Отже, для правильного вирішення справи за встановленого правового регулювання спірних правовідносин, суду необхідно перевірити на відповідність вимогам законодавства подані на фінансування заяви-розрахунки, а також правильність суми матеріального забезпечення, заявленої до фінансування за рахунок ФСС ТВП.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Без встановлення зазначених вище обставин у справі неможливо забезпечити поновлення порушеного права позивача у обраний ним спосіб шляхом зобов'язання ФСС ТВП видати розпорядження щодо фінансування ПАТ «КБ «УФС» та відповідно Донецького обласного відділення ФСС ТВП здійснити фінансування страхувальника на загальну суму предмету спору в розмірі 126 787,12 грн.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, постановлені у справі суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №826/19110/15 - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
І. В. Саприкіна