Справа № 127/20936/19
Провадження 2/127/2935/19
(заочне)
23 жовтня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі
головуючого судді Борисюк І.Е.
за участю: секретаря Максимчука Я.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадженняз повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позов мотивований тим, що позивачу на праві власності належить приватний будинок АДРЕСА_1 . В будинку зареєстровані 4 особи: власник - ОСОБА_1 , її малолітній син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_5 та брат - ОСОБА_2 . З 2000 року відповідач проживає разом зі своєю сім'єю в Португалії. Позивач зазначила, що відповідач не проживає в даному будинку, не сплачує комунальні платежі в утриманні будинку участі не бере, особистих речей в квартирі не має.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про усунення перешкод ОСОБА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування даним житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 .
Судом 23.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також запропоновано учасникам справи надати заяви по суті та докази по справі.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 23.09.2019 від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги і просила їх задовольнити, аргументуючи мотивами викладеними в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Таким чином, відповідач не з'явивився в судове засідання без поважних причин.
Позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, думку позивача, а також положення ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2015, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 03.12.2015 державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малою Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2441. (а.с. 15-16)
Відповідно до довідки № 686, виданої 08.07.2019квартальним комітетом «Зоряний», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с. 7)
Відповідно до акту № 685, складеного комісією Квартального комітету «Зоряний» 08.07.2019, ОСОБА_2 не проживає у вищевказаному будинку з 2000 року. (а.с. 6)
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 23.09.2019 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, заслухавши пояснення, надані позивачем в судовому засіданні, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений його чи обмежений у його здійсненні, відповідно до ст. 321 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей. Право користування власністю ? це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно ст. 391 ЦК України.
Судом встановлено, що відповідач є братом позивачки, який з 28.02.1996 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 за згодою колишнього власника - ОСОБА_6 . Наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла є втрата права користування житловим приміщенням. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на це житло.
Також судом встановлено, що номер будинку було змінено з № 71 на № 73 ще в 1987 році на підставі рішення виконкому ВМР народних депутатів від 04.06.1987 № 200. (а.с. 51) Однак, документи на даний будинок містять розбіжності щодо його нумерації, зокрема вже після зміни номеру з 71 на 73, що вбачається із свідоцтва на право особистої власності на будівлю № 740 від 12.09.1989; технічного паспорту № 19995, виготовленого 22.03.1995 ВООБТІ; технічного паспорту, виготовленого ВООБТІ 23.11.1988; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 388568 від 15.08.2007, на якій розташований даний будинок; акту прийомки будинку в експлуатацію від 23.06.1989; технічного паспорту, виготовленого ВМ БТІ 16.10.2013; домової книги. (а.с. 38-50)
Таким чином, на сьогодні відповідач зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 який наразі має номер 73.
Судом встановлено, що відповідач з 2000 року без будь-яких поважних причин у будинку не проживає. Крім того, позивач та відповідач не пов'язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов'язків, не є членами однієї сім'ї.
Судом не встановлено наявність будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем щодо збереження за ним права користування будинком позивача у разі його відсутності.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що право відповідача на користування чужим майном (спірною житловою квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 ЦК України.
З огляду на сутність установлених правовідносин, на ці правовідносини не поширюються норми ст.ст. 64, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.
Суд прийшов до висновку, що відповідач створює перешкоди позивачу в користуванні, володінні та розпорядженні її майном на власний розсуд, тобто повно і незаперечно здійснювати свої права користування і розпорядження майном, що є неприпустимим, згідно чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дане судове рішення після набрання ним законної сили є підставою для зняття відповідача з реєстрації його місця проживання.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 768, 40 гривень, що підтверджується квитанцією № 8 від 22.07.2019. (а.с. 1)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 768, 40 гривень.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи наведене, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 СК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 406 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, 76-83, 89, 128, 133, 141, 258, 259, 263-266, 279-282, 284, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні її власністю - житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування даним житловим приміщенням.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до Вінницького апеляційного суду.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено 28.10.2019.
Суддя: