17 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/3650/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Пількова К. М.,
секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.
за участю представників:
прокурор - Гусарова А. В.,
позивача 1 - не з'явився,
позивача 2 - Ковальова Л. В. (адвокат),
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019
та рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2019
у справі
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону, в інтересах держави, в особі:
1) Державного концерну "Укроборонпром",
2) Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД",
до Харківської міської ради,
про скасування рішення,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави, в особі Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром") та Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (далі - ДП "ФЕД"), звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 93 рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 за №145/09, яким припинено ДП "ФЕД" право користування земельною ділянкою площею 2,1044 га на в'їзді Червоному, 20 за його добровільною відмовою від 16.11.2007 № 262-56/38 та відмінено державну реєстрацію державного акта на право постійного користування землею серії І-ХР № 003498 від 12.09.2000.
1.2. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що Харківська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, оскільки припинення права постійного землекористування ДП "ФЕД" могло бути здійснено власником земельної ділянки - тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що Харківська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування ДП "ФЕД".
2.3. Разом з тим суди дійшли висновку про те, що військовий прокурор Харківського гарнізону, правомірно звернувшись з вказаним позовом до суду лише 27.12.2018, пропустивши загальний строк позовної давності, встановлений цивільним законодавством для захисту цивільних прав, що є безумовною підставою для відмови у задоволені позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У своїй касаційній скарзі військовий прокурор просить рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
3.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального й процесуального права, через що дійшли помилкових висновків.
3.3. Заявник, зокрема, посилається на неправильне застосування судами положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України та стверджує, що судами не було надано належної оцінки доводам щодо початку перебігу строку позовної давності у справі, через що було неправильно визначено момент, коли позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів.
3.4. Прокурор вказує, що судами не було враховано, що в матеріалах канцелярії ДП "ФЕД" відсутня інформація стосовно документа за вихідним 262-56/38 від 16.11.2007 року (заява про добровільну відмову від земельної ділянки, подана на адресу Харківської міської ради), позивачу не було відомо про прийняття Харківською міською радою рішення від 24.06.2009 за №145/09, що підтверджується продовженням сплати позивачем земельного податку та фактичним використанням спірної земельної ділянки.
3.5. Крім того, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку тим фактам, що підприємство ДП "ФЕД" безперешкодно володіло та користувалося об'єктами нерухомості і землею під ними і навколо них до дня подання позову; таке володіння не викликало жодних заперечень у інших осіб, які могли мати речові права на землю; Харківська міська рада роками не повідомляла власника землі про здійснене розпорядження, тощо.
3.6. Про прийняття вказаного рішення позивачу стало відомо лише під час прокурорської перевірки у грудні 2018 року.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора, представника ДП "ФЕД", дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що ДП "ФЕД" відповідно до Статуту є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління ДК "Укроборонпром". Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
4.3. ДК "Укроборонпром" забезпечує контроль за оформленням прав на земельні ділянки та уточненням меж земельних ділянок підприємства.
4.4. Відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради від 26.07.2000 № 1051 ДП "ФЕД" видано державний акт серії І - ХР № 003498 на право постійного користування землею за адресою: в'їзд Червоний, 20 м. Харків, площею 2,1044 га в межах згідно з планом користування для експлуатації водно-гребної бази.
4.5. Функціональне призначення зазначеної земельної ділянки - землі оздоровчого рекреаційного призначення.
4.6. Пунктом 93 рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 № 145/09 ДП "ФЕД" припинено право користування земельною ділянкою площею 2,1044 га по в'їзду Червоному, 20 за його добровільною відмовою від 16.11.2007 № 262-56/38. Крім цього, вказаним пунктом рішенням відмінено державну реєстрацію державного акта на право постійного користування землею серія І-ХР № 003498 від 12.09.2000.
4.7. Предметом спору в цій справі є вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 93 рішення Харківської міської ради, яким припинено ДП "ФЕД" право користування земельною ділянкою за його добровільною відмовою та відмінено державну реєстрацію державного акта на право постійного користування землею.
4.8. Факт відсутності у відповідача як органу місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності установлений судами попередніх інстанцій та не оскаржується учасниками справи.
4.9. Натомість скаржник не погоджується із висновками суду щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на неправильне, на його думку, визначення початку перебігу її строку.
4.10. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
4.11. За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
4.12. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
4.13. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
4.14. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (факт обізнаності особи про порушення її прав) чинники.
4.15. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
4.16. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
4.17. Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
4.18. Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
4.19. У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, як власник земельної ділянки, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.
4.20. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.
4.21. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17.
4.22. Відповідно до статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) об'єктами управління державної власності є у тому числі майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням.
4.23. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління (стаття 4 цього Закону).
4.24. У 2012 році частина друга статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" була доповнена абзацом наступного змісту: "Особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі визначаються Законом України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі".
4.25. Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром".
4.26. Статтею 3 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України та Державний концерн "Укроборонпром".
4.27. Відповідно до статті 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну) .
4.28. Права та обов'язки Концерну в процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, яке здійснює Концерн, передбачені статтею 7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі".
Зокрема, пунктами 8, 15, 18 частини першої цієї статті визначено, що в процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну; веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; виявляє державне майно, яке тимчасово не використовується Концерном та його учасниками, та вносить пропозиції щодо його подальшого використання.
4.29. Суди установили, що прокурор звернувся з цим позовом до суду 27.12.2018, при цьому стверджував, що прокуратура та позивачі про порушення прав держави шляхом прийняття спірного рішення дізналися в 2018 році після проведення прокурорської перевірки.
4.30. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, пов'язували пропуск позовної давності з моментом, коли ДП "ФЕД" як ініціатор заяви про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, могло дізнатися про порушення своїх прав.
4.31. Разом з тим, поза увагою судів залишився той факт, що спір у цій справі виник через неправомірне розпорядження органом місцевого самоврядування державним майном.
4.32. Тому для правильного визначення початку перебігу позовної давності у цьому спорі необхідно установити момент коли саме держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, чого судами попередніх інстанцій зроблено не було.
4.33. Проте господарські суди під час розгляду справи не встановили момент, з якого у позивачів була реальна можливість дізнатися про порушене право, не дослідили обставини користування спірною земельною ділянкою до моменту звернення до господарського суду із позовом та чи знали або могли знати про порушення своїх прав позивачі.
4.34. Підхід до визначення предмету доказування у спорі не може мати формального характеру і опиратись тільки на встановлення дати вчинення дії, яка порушила право позивача, а повинен забезпечувати дійсне дослідження всіх критеріїв визначених статтею 261 Цивільного кодексу України.
4.35. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, з якого саме моменту позивачі мали можливість довідатися (довідались) про порушення своїх прав, тобто не з'ясували початку перебігу строку позовної давності кожного з позивача щодо позовних вимог у цій справі, хоча з'ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору.
4.36. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
4.37. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, тому ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
4.38. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.4. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд для продовження розгляду.
5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому вбачає правові підстави для їх скасування.
5.6. Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального Кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі №922/3650/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
К. М. Пільков