24 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 924/1195/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились,
ГПУ: Безкоровайний Б.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2019
та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019
у справі № 924/1195/18
за позовом Першого заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Холод ЛТД"
про стягнення грошей,
У грудні 2018 року Перший заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Холод ЛТД" про стягнення 627, 75 Євро, що відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ на день проведення розрахунку, еквівалентно 19 607, 99 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеного габаритно-вагового контролю встановлено факт перевезення автомобілем, який належить відповідачу вантажу з перевищенням вагових обмежень, визначених Правилами дорожнього руху України, без дозволу, виданого Нацполіцією або документа про внесення плати за проїзд великовагових т/з, що є порушенням вимог ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт". Відповідачу зроблено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального корисмтування, проте відповідач вказану суму коштів добровільно не сплатив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Обгрунтовуючи наявність підстав для його звернення з даним позовом в інтересах позивача прокурор вказував, що така необхідність зумовлена своєчасним неподанням Державною службою України з безпеки на транспорті позовної заяви про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів,вагові параметри яких перевищують нормативні, що свідчить про неналежне здійснення таким органом владних повноважень. При цьому, Держслужба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті. Позивач, згідно з чинним законодавством наділений повноваженнями звернення до суду щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, нормативні, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно - вагового контролю.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019 (суддя Гладюк Ю.В.), залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2019 (колегія суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Дужич С.П., Миханюк М.В.), позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності).
Ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів мотивовані тим, що вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів, не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Держслужбою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави. При цьому, про наявність відповідних функцій у позивача зазначив сам прокурор. В свою чергу, перед зверненням з позовом прокурор повідомив про такий намір позивача листом від 12.12.2018 №82-147-18, який свідчить про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду. Наведене, за висновками судів обох інстанцій, свідчить про недоведеність наявності підстав до звернення з позовом саме прокурором, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовано норми ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 53, 236 ГПК України, у зв'язку з чим зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи. Так судами обох інстанцій не враховано, що підставою для звернення прокурора з даною позовною заявою стало нездійснення захисту Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Одеській області майнових прав та інтересів держави, тобто її пасивна поведінка - усвідомлюючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, Державна служба з безпеки на транспорті з вересня 2017 року за їх захистом до суду не зверталась. Залишаючи позов без розгляду місцевий господарський суд не врахував, що листом прокуратури від 23.11.2018 запропоновано Державній службі України з безпеки на транспорті вжити заходів та надати докази про причини невжиття територіальними управліннями Укртрансбезпеки заходів щодо стягнення в судовому порядку плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортними засобами, вагові параметри яких перевищують нормативні. Разом з тим, листом від 11.12.2019 Державною службою України з безпеки на транспорті надано відповідь Хмельницькій місцевій прокуратурі про відсутність в служби повноважень щодо звернення до суду з вказаних питань.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.07.2019.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 26.06.2019 строк.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.10.2019.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
Судами обох інстанцій встановлено, що звернення прокурора з даним позовом мало місце за рік і дев'ять місяців до закінчення у Державної служби України з безпеки на транспорті позовної давності, а саме строку, в межах якого орган державної влади міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
При цьому вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів, не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Держслужбою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави. Про наявність відповідних функцій у позивача зазначав сам прокурор.
В контексті вищенаведеного суди зазначили, що перед зверненням з позовом у даній справі прокурор повідомив про такий намір позивача листом від 12.12.2018 №82-147-18. Даний лист, за висновками судів, свідчить про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду який може замінювати належного суб'єкта владних повноважень, за умови, що останній може і бажає захищати інтереси держави самостійно, що є неприпустимим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Оцінюючи в кожному конкретному випадку правові наслідки необґрунтованого допуску прокурора до представництва, слід виходити з того, що підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд, встановлений процесуальним законом, в оцінці підстав звернення прокурора.
У випадку ж, якщо прокурор в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, місцевий суд залишає такий позов без розгляду.
В свою чергу, враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність наявності підстав для звернення з позовом саме прокурором, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів - без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2019 та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.03.2019 у справі № 924/1195/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.