проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"25" жовтня 2019 р. Справа № 917/649/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Оріол-Ойл" (вх. №241 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2019 ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С. у справі № 917/649/19
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", м. Київ
до Приватного підприємства "Оріол-Ойл", с. Копили Полтавської області
про стягнення 36744,25 грн.
У квітні 2019 року позивач, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства «Оріол-Ойл» про стягнення 36744,25 грн орендних платежів за договором №72 від 08.06.2016.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2019 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Оріол-Ойл" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" 36 407,80 грн., з яких: 30 128,16 грн. - заборгованість по сплаті орендних платежів за договором оренди обладнання № 72 від 08.06.2016 р., 2 081,74 грн. - пеня за невиконання умов договору, 3 253,82 грн. - інфляційні втрати, 944,08 грн. - 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та 1 903,41 грн. судового збору, відмовлено у позові в частині стягнення 336,45 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати орендних платежів за договором оренди обладнання № 72 від 08.06.2016 р.
Вказане рішення мотивоване невиконанням відповідачем умов договору оренди обладнання №72 від 08.06.2016 та відсутністю в матеріалах справи доказів сплати відповідачем орендних платежів за період з січня 2017 по грудень 2018 року. Також судом першої інстанції встановлено правомірність нарахування позивачем сум пені та 3% річних, з огляду на їх арифметичну обгрунтованість, відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства. Суму інфляційних зменшено, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга відповідача обгрунтована відсутністю заборгованості за договором від 08.06.2016 №72 про оренду обладнання, та припинення договірних відносин з банком на підставі заяви від 26.12.2016 №26/12/16-1, яка додана заявником до апеляційної скарги. Також відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, якого належним чином не повідомлено про час та місце розгляду справи, оскільки ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі повернулась на адресу суду не врученою ПП «Оріол-Ойл», що позбавило останнього надати відзив на позов та висловити свою позицію по справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 відкрито апеляційне провадження у даній справі, попереджено учасників справи про розгляд справи в письмовому провадженні, за правилами частини 10 статті 270 ГПК України, без повідомлення учасників справи.
13.09.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні. Також просить відмовити у приєднанні до матеріалів справи докази, а також визнати неповажною причину неподання доказу до суду першої інстанції. Приєднати до матеріалів справи як доказ - копію договору про розірвання Договору оренди обладнання №72 від 08.06.2016, укладеного 14.02.2019 та поновити строк для подання такого доказу в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів не приймає додані до відзиву документи, в якості доказів на підтвердження позиції банку, висловленої у відзиві, оскільки доданий до відзиву документ не був предметом дослідження в суді першої інстанції і банком не наведено доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, в силу приписів статті 269 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегією суддів встановлено наступне.
08.06.2016 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (орендодавець) та Приватним підприємством "Оріол-Ойл" (орендар) укладено договір оренди обладнання № 72, предметом якого є передача у строкове платне користування орендодавцем орендарю майно, згідно з переліком, що міститься у додатку №1 до договору, орендар зобов'язується прийняти в оренду зазначене обладнання та своєчасно сплачувати орендодавцеві орендну плату, в порядку і розмірі, визначеному цим договором.
В переліку майна, який міститься в додатку №1 до договору передбачено, що в оренду передається рухоме майно, що складається з меблі та офісної техніки, місцезнаходження обладнання - м. Полтава, вул. Жовтнева, 77.
Відповідно до п. 1.2 договору, вартість обладнання на дату укладення становить 56452,44 грн. Розмір орендної плати становить 1568,16 грн за місяць користування обладнанням.
05.08.2016 між сторонами договору укладено договір про внесення змін №1 до договору оренди обладнання №72 від 08.06.2016, яким передбачено, що балансова вартість майна складає 45191,83 грн. та розмір орендної плати складає 1255,34 грн, а також змінився перелік майна, що передається в оренду, який міститься в додатку №2 до договору. Також умовами договору про внесення змін до договору №72 від 08.06.2016 передбачено, що додаток №2 є невід'ємною частиною договору.
Умовами пункту 2.1 договору, який залишився незмінним, передбачено, що передача обладнання орендодавцем в оренду орендареві здійснюється за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 77, на підставі Акту приймання-передачі обладнання в оренду, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом трьох робочих днів з дати укладення цього договору та є його невід'ємною частиною. Всі витрати, пов'язані з експлуатацією обладнання покладаються на орендаря.
Пунктом 2.3 договору сторони обумовили, що протягом трьох робочих днів з моменту закінчення встановленого цим договором строку оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві обладнання: м. Харків, вул. Морозова, 13 на підставі акту приймання-передачу обладнання із оренди, який підписується уповноваженими представниками сторін. Після закінчення терміну дії цього договору орендар повинен повернути орендодавцеві обладнання в 3 (трьох) денний термін у стані, не гіршому за стан, в якому воно було прийнято орендарем в оренду, з урахуванням природного, фактичного зносу.
Обов'язок складання акта приймання-передачі обладнання покладається на сторону, яка передає обладнання іншій стороні договору (п. 2.4 договору).
Умовою повернення обладнання орендодавцю є звільнення обладнання від матеріальних цінностей орендаря та від сміття (п. 2.5 договору)
Пунктом 3.2 договору передбачено. що орендна плата вноситься щомісячно шляхом передплати до 15-го числа календарного місяця, за який вноситься плата.
Відповідно до умов пункту 4.1. орендар зобов'язується, зокрема, у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцеві обладнання у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального природного фактичного зносу.
Строк чинності договору, умови зміни та припинення викладені у розділі 9 договору. Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженим представниками сторін і діє до 31.12.2016 включно. Пунктом 9.7 договору передбачено, що у випадку, якщо протягом останніх 10 календарних днів місяця дії цього договору ні одна зі сторін не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний місяць.
Актом від 08.06.2016 приймання-передачі обладнання в оренду по договору оренди обладнання №72 від 08.06.2016 передбачено, що банк передав, а приватне підприємство «Оріол-Ойл» прийняло майно за договором оренди обладнання від 08.06.2016 №72, яке в момент передачі в оренду знаходилось за адресою : м. Полтава, вул. Жовтнева, 77 (а.с. 10 т.1).з оренди по договору оренди обладнання від 04.05.2016
Також актом від №1 від 05.08.2016 приймання-передачі обладнання, орендар передав. а орендодавець прийняв обладнання, згідно із договором оренди обладнання та з урахуванням внесених до нього змін 05.08.2016, що є додатком №2 до договору.
05.02.2019 банк звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором №72 від 08.06.2016 за період з січня 2017 по грудень 2018 року, в якій вимагав ПП «Оріол-Ойл» сплатити 30128,16 грн протягом 7 днів з дня отримання вимоги але не пізніше 26.02.2019 року, а також просив повернути майно за договором оренди за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 13 на підставі акту приймання-передачі обладнання.
Звертаючись до суду з даним позовом, Банк «Фінанси та Кредит» зазначив, що відповідач на вимогу не відреагував, заборгованість за договором оренди №72 за період з січня 2017 по грудень 2018 року у розмірі 30128,16 грн не сплатив, майно за договором оренди своєчасно банку не передав, тому продовжує користуватись предметом оренди та договірні відносини не припинені.
Заперечуючи проти заявлених вимог, в апеляційній скарзі ПП «Оріол-Ойл» зазначило, що листом від 26.12.2016 року № 26/12/16-1 звернулось до позивача, в якому повідомило про припинення договору оренди обладнання від 08.06.2016 №72 з 31.12.2016, тому у банку відсутні підстави нараховувати орендну плату за період з січня 2017 по грудень 2018.
Розглянувши рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2019 у справі № 917/649/19 на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
За загальним правилом, передбаченим статтями 651, 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Частиною 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З матеріалів даної справи вбачається, що орендодавцем свій обов'язок щодо надання майна в оренду виконано, за актами прийому - передачі обладнання від 08.06.2016 та 05.08.2016 відповідач отримав майно, що є предметом оренди за договором від 08.06.2016 №72, зі змінами від 05.08.2016.
Однак, у встановлений договором строк відповідач не повернув предмет оренди позивачу, відповідного акту приймання банком обладнання в матеріалах справи не має.
Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Тобто, нормами вказаної статті передбачено, що в разі якщо орендар (наймач) не повернув предмет оренди орендодавцю (наймодавцю) після закінчення терміну дії договору, таке майно продовжує знаходитись у наймача на праві оренди за відсутності заперечень наймодавця.
Як зазначалось, умовами договору передбачено повернення майна орендодавцю шляхом складення орендарем акту приймання-передачі предмета оренди та фактичне його передання за адресою: м. Харків, вул. Морозова , 13 .
Обставини даної справи свідчать, що станом на день подання позову, предмет оренди позивачу не переданий та знаходиться у ПП «Оріол-Ойл», а тому за ним зберігається обов'язок щодо сплати орендних платежів. Доказів наявності заперечень щодо продовження договору оренди з боку банку матеріали справи не містять.
Станом на час звернення до суду, майно банку відповідачем не повернуто, докази на спростування наведеного в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно повідомлення орендарем орендодавця листом від 26.12.2016 про припинення орендних правовідносин, що доданий заявником до апеляційної скарги, оскільки в силу приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції позбавлений права приймати докази, які не були предметом дослідження судом першої інстанції.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи ПП «Оріол-Ойл» стосовно відсутності у нього можливості належним чином висловити свою позицію у суді першої інстанції через неналежне повідомлення відповідача судом про час та місце розгляду справи, а також не отримання ним позовної заяви, оскільки матеріалами справи підтверджується, що і позовні заява, і судова кореспонденція надсилалась відповідачу на адресу його місцезнаходження ( 38761, Полтавська область, Полтавський район, с. Копили , провулок Лісний , будинок 12 ), яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, у договорі від 08.06.2016 та в апеляційній скарзі, що в силу приписів статей 120 та 142 ГПК України, вважається належним повідомленням особи про час та місце судового розгляду.
А тому відповідно до приписів статей 764, 765 ЦК України, у орендаря зберігається обов'язок щодо сплати за оренду протягом всього терміну користування обладнанням, що є предметом оренди за договором №72 від 08.06.2016.
У відповідності до приписів статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, колегія суддів погоджується з тим, що відповідачем допущено порушення умов договору оренди обладнання від 08.06.2016 №72, за час користування предметом оренди, у період з січня 2017 по грудень 2018 орендні платежі з боку відповідача не сплачені, тому в силу умов договору та приписів 762 ЦК України відповідач повинен сплатити заборгованість за час користування предметом оренди.
Перевіривши розрахунок заявленої суми основної заборгованості, колегія суддів визначила правомірність суми нарахованих орендних платежів, у зв'язку з чим, з відповідача має бути стягнуто 30128,16 грн. (24 місяці (з січня 2017 по грудень 2018)* 1255,34 грн (орендна плата в місяць) = 30128,16 грн).
Що ж до заявлених позивачем сум пені, інфляційних та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції перевірено нараховану позивачем суму інфляційних та встановлено, що розмір інфляційних втрат за прострочення сплати орендних платежів за договором оренди обладнання № 72 від 08.06.2016 за період з 16.01.2017 по 15.01.2019 підлягає стягненню з відповідача у розмірі 3253,82 грн.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду № 905/600/18).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
До того ж, суд першої інстанції розглядаючи дану справу правомірно зазначив про те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Згідно Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Держкомстату від 23.12.2011 №386, інфляція це зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
З розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що інфляційні втрати нараховувались з порушенням статті 625 ЦК України та всупереч сталої практики Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 та від 08.05.2019 у справі № 904/2156/18), що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Тому, правильним вважає колегія суддів висновок суду першої інстанції щодо зменшення інфляційних втрат до 3253,82 грн.
Що ж до нарахованої суми пені, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про задоволення суми пені, виходячи з такого.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.1 договору № 72 від 08.06.2016 передбачено, що за невнесення (несвоєчасне внесення) орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, колегія суддів встановила правомірність нарахування суми пені у розмірі 2081,74 грн, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача.
Також правильним колегія суддів вважає розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, тому з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 944,08 грн, як відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у відповідності до приписів статті 625 ЦК України.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються доводами викладеними у мотивувальній частині постанови.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Оріол-Ойл" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2019 у справі № 917/649/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 25.10.2019
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов