ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 жовтня 2019 року № 640/13937/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»
доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю представників сторін:
від позивача: Назарчук О.В.,
від відповідача: Карпюк І.С.,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (далі - позивач) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2019 №0005594401, №0005584401, №0005604401.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими, непідтвердженими, оскільки базуються лише на припущеннях, що суперечить вимогам податкового законодавства, оскільки у нього наявні всі первинні документи щодо взаємовідносин з контрагентами, оформлені належним чином та були надані до перевірки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Здійснивши підготовку справи до судового розгляду ухвалою суду від 24.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в якому зазначив, що позовна заява є такою, що не підлягає задоволенню, при цьому зауважив, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними та прийнятими у відповідності до норм податкового законодавства.
Представником позивача подано відповідь на відзив та зазначив, що доводи викладені у відзиві на позовну заяву не можуть братися до уваги, оскільки не зазначено жодних правових підстав винесення оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим позов позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 глави 8 розділу II Податкового кодексу України, на підставі наказу від 15.01.2019 №74 Офісом великих платників податків ДФС проведено перевірку TOB «ЕКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету України по операціях із TOB «ТРЕЙДКОМ-ЗАХІД», TOB «Н-ПРОДАКШН», TOB «ВЕСТ ВУДСТОК» за період з 01.05.2018 по 31.10.2018, із відповідним їх відображенням у податковій звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, за результатами якої складено акт від 29.03.2019 №1040/28-10-44-01/32104254.
Перевіркою встановлено порушення:
п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст.192, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2018 року на загальну суму ПДВ 17 451 731 грн.;
п. 201.10 ст. 201 розділу Податкового кодексу України, у зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 Податкового кодексу України на суму ПДВ 17 451 731 грн.;
п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, внаслідок чого посадовим (службовим) особам контролюючих органів не надано у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.04.2019:
№0005584401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 17 451 731,00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 362 933,00 грн;
№0005594401, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 8 725 866,00 грн;
№0005604401, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України від 11.05.2019 №730/777юв.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 11.07.2019 №32066/0199-99- 11-04-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог податкового законодавства, позивач звернувся за захистом порушених прав з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Предметом проведеної перевірки TOB «ЕКО» є перевірка дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету України по операціях із TOB «Трейдком-захід», TOB «Н-Продакшн», TOB «Вест Вудсток» за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 із відповідним їх відображенням у податковій звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.
У перевіряємий період, позивач мав господарські взаємовідносини з TOB «Трейдком-захід», TOB «Н-Продакшн», TOB «Вест Вудсток» на підставі договору поставки від 16.07.2018 №000718Е, договору купівлі-продажу від 30.05.2018 №30/05-2018 та договору купівлі-продажу від 24.05.2018 №2405/18.
На підставі договору поставки 16.07.2018 №000718Е, TOB «Трейдком-Захід» на адресу позивача поставляв жувальні гумки, кондитерські вироби, каву, воду, м'ясні вироби.
На підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2018 №30/05-2018 TOB «Вест Вудсток» поставив на адресу позивача м'ясні вироби.
На підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2018 №2405/18, TOB «Н-Продакшн» поставив на адресу позивача жувальні гумки, кондитерські вироби, чіпси, томатну пасту.
Факт виконання договорів підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами звірки взаєморозрахунків, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам 631, карточками рахунків 631.
Як вбачається з матеріалів справи, усі названі первинні документи на підтвердження господарських взаємовідносин позивача із зазначеними контрагентами надавалися під час перевірки, що підтверджується листами від 23.01.2019 №528/777юв, від 31.01.2019 №529/777юв, від 01.02.2019 №530/777юв, від 22.03.2019 №638/777юв.
При цьому, в акті перевірки відповідач не ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами TOB «Трейдком-Захід», TOB «Н-Продакшн», TOB «Вест Вудсток», погоджуючись при цьому з визначеним розміром податкового кредиту по операціям з вказаними контрагентами, водночас вважає непідтвердженою реалізацію придбаних товарів.
В акті перевірки та відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що ТОВ «ЕКО» не надано жодних документальних підтверджень стосовно реалізації придбаного товару у TOB «Трейдком-Захід», TOB «Н-Продакшн», TOB «Вест Вудсток» за період з 01.05.2018 по 31.10.2018, що є предметом перевірки, зокрема, оприбуткування ТМЦ, подальшого переміщення та реалізацію кінцевому споживачу.
Разом з тим, основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код за КВЕД 47.11), що передбачена статутом позивача.
Як пояснив позивач, придбаний товар у зазначених контрагентів поставлявся та реалізовувався ним на магазини, де кінцевим покупцем був споживач та у виробництво кулінарії, який в подальшому реалізовувалось споживачам, що підтверджується наданими під час перевірки та до суду оборотами товарів в розрізі контрагентів, в яких прослідковується реалізація придбаного товару та подальший його рух.
Реалізація позивачем товарів фізичним особам (кінцевим споживачам) здійснювалась на умовах публічного договору, який серед істотних умов правочинну не вимагає письмової форми.
Також, вчинення правочинів купівлі-продажу товару в усній формі не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (публічний договір), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам Цивільного кодексу України.
При розрахунках за отриманий товар покупцями використовувався реєстратор розрахункових операцій. Продаж товару споживачам, придбаного позивачем товару, підтверджується денними Z-звiтaми по РРО, з яких можна прослідкувати надходження виручки за реалізований товар та сплату податку.
Що стосується придбаних товарів, які реалізовувались позивачем у власному виробництві позивач надав до суду калькуляційні картки у відповідності до оборотів товару, з яких прослідковується подальша реалізація придбаного товару у виробництва позивача та виготовлення продукції.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу про відсутність підтвердження з боку позивача реалізації придбаного товару у постачальників та, як наслідок, невизначення товариством податкових зобов'язань за товарами, які використовувались в господарських операціях, що призвело, на думку відповідача, до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 17 451 731 грн за період жовтень 2018 року.
Згідно з пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь- якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Пунктом 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 встановлено, що витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Фінансові витрати визнаються: суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями); іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
У даному випадку, суд погоджується з позицією позивача, що є безпідставними висновки податкового органу стосовно того, що позивач використовує придбаний товар в межах операціях, які не є його господарською діяльністю, оскільки, як встановлено судом, оскільки основним видом діяльності є роздрібна торгівля продуктами харчування, алкогольними напоями та тютюновими виробами в роздрібних мережах, тому здійснені операції з реалізацією товарів кінцевим споживачам магазинів мережі «Еко-маркет» є видом діяльності позивача. У зв'язку з чим висновки акту перевірки щодо відсутності реєстрації податкових накладних по операціям з реалізації товарів є передчасними, оскільки реалізація підтверджується в даному випадку не податковими накладними, належними чином зареєстрованими, а саме періодичними звітами з реєстраторів розрахункових операцій.
Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем не надано під час перевірки оборотно-сальдових відомостей залишків запасів станом на 01.05.2018, на 31.05.2018, на 01.06.2018, на 30.06.2018, на 01.07.2018, на 31.07.2018, на 01.08.2018, на 31.08.2018, на 01.09.2018, на 30.09.2018, на 01.10.2018, на 31.10.2018 по рахунку 28 «Товари на складі» за видами продукції товарів, ведення якого передбачено Інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом МФУ №291 від 30.11.1999, а також вказано про ненадання оборотно-сальдової відомості по рахункам 70 «Доходи від реалізації», 80 «Матеріальні витрати», 90 «Собівартість реалізації» за видами продукції, товарів, робіт, послуг, регіоналами збуту та/або іншими напрямками.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій на рахунку 28 «Товари» ведеться облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу. Цей рахунок використовують в основному збутові, торгові та заготівельні підприємства і організації, а також підприємства громадського харчування.
На субрахунках 281 - 284 за дебетом відображається збільшення товарів та їх вартості, за кредитом - зменшення.
Рахунок 70 «Доходи від реалізації» призначено для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт і послуг, доходів від оренди об'єктів інвестиційної нерухомості, доходів від страхової діяльності, про доходи від грального бізнесу, від проведення лотерей, а також про суму знижок, наданих покупцям, та про інші вирахування з доходу.
За кредитом субрахунків 701 - 703 відображається збільшення (одержання) доходу, за дебетом - належна сума непрямих податків (акцизного податку, податку на додану вартість та інших, передбачених законодавством); результат операцій перестрахування (у кореспонденції з субрахунком 705 «Перестрахування»); результат зміни резервів незароблених премій (у страхових організаціях); та списання у порядку закриття на рахунок 79 «Фінансові результати».
На субрахунку 702 «Дохід від реалізації товарів» підприємства торгівлі та інші організації узагальнюють інформацію про доходи від реалізації товарів.
Аналітичний облік доходів від реалізації ведеться за видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, регіонами збуту та/або іншими напрямками, визначеними підприємством.
Рахунок 90 «Собівартість реалізації» призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
За дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності».
На субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» відображається собівартість реалізованих товарів, яка визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Також, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Оцінка вибуття запасів передбачено, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: середньозваженої собівартості.
Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.
Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватися за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції.
Таким чином, позивач веде облік товарних запасів на рахунку 281, на якому Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій не передбачено ведення аналітичного обліку у розрізі контрагентів, а отже позивач не мав можливості надати інформацію про використання товарних запасів у розрізі контрагентів.
Більш того, на рахунках 70 «Доходи від реалізації», 80 «Матеріальні витрати», 90 «Собівартість реалізації» ведеться загальний облік по всім контрагентам позивача, що свою чергу позбавляє можливості відфільтрувати в розрізі тих підприємств-контрагентів, операції з якими були предметом вищевказаної перевірки.
Суд не бере до уваги твердження відповідача про ненадання позивачем журналів реєстрації довіреностей, оскільки з 01.01.2015 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 30.09.2014 №987 «Про внесення змін до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99 та від 24 березня 2000 року №61», яким скасовано Наказ Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99«Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (із змінами) та від 24 березня 2000 року № 61«Про затвердження Порядку ведення консолідованого бухгалтерського обліку промислово-фінансовими групами», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 квітня 2000 року за № 222/4443 (із змінами).
Отже, позивач не зобов'язаний оформляти довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей та вести журнал реєстрації довіреностей.
Також суд відхиляє твердження відповідача щодо ненадання позивачем платіжних доручень щодо перерахування грошових коштів на адресу TOB «Трейдком-Захід» в сумі 1 504 514,11 грн., оскільки вони спростовані наданими позивачем доказами. Зокрема з матеріалів справи вбачається, що позивач надав вказані документи відповідачу разом із запереченням на акт перевірки від 12.04.2019 №685/777юв.
Щодо ненадання калькуляції виробництва, позивач пояснив, що предметом проведеної перевірки є господарські взаємовідносини його з контрагентами TOB «Трейдом-Захід», TOB «Н-Продакшн», TOB «Вест Вудсток», а тому надання загальної калькуляції виробництва не входило в предмет даної перевірки, оскільки самих виробництв 40 та 20 000 СКЮ найменувань товарів, які виробляються на виробництвах позивача.
Беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що в акті перевірки контролюючим органом не досліджено в повному обсязі питання щодо відповідності первинних документів позивача вимогам Закону № 996-ХІV та Податкового кодексу України, висновків щодо правильності формування підприємством даних податкового обліку.
Натомість, висновок відповідача про неможливість врахування позивачем первинних документів у податковому та бухгалтерському обліках по вказаним операціям ґрунтується виключно на суб'єктивних припущеннях, які не підтверджені жодними доказами.
Таким чином, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, оцінюючи докази надані учасниками кожного окремо та в їх сукупності, суд звертає увагу на те, що операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, в ході розгляду справи по суті позивачем підтверджено реалізацію отриманих товарів і послуг, здійсненні операції відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, з огляду на що, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки та протиправність податкових повідомлень-рішень.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Натомість, позивачем доведено та надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, просп. Науки, 8, код ЄДРПОУ 32104254) задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 25.04.2019 №0005594401, №0005584401, №0005604401.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, просп. Науки, 8, код ЄДРПОУ 32104254) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 15045,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 39440996).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.10.2019 року.
Суддя В.П. Шулежко