Іменем України
25 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4075/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити певні дії,
16 вересня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Біловодське ОУПФУ Луганської області), в якій позивач просить:
1) визнати неправомірною відмову відповідача щодо надання довідки про доходи представнику за нотаріальною довіреністю;
2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії з квітня 2017 року та довічно зі сплатою усією заборгованості позивачу;
3) зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з квітня 2017 р. та довічно зі сплатою усією заборгованості ОСОБА_2 , ККП НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 23 вересня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви протягом семи календарних днів з дня отримання ухвали суду (арк. спр. 14-15).
Представником позивача 27 вересня 2019 року до суду надано уточнений адміністративний позов приведений у відповідність з вимогами статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 17-18), з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії з квітня 2017 року та довічно зі сплатою усією заборгованості позивачу;
2) зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з квітня 2017 року та довічно зі сплатою усією заборгованості позивачу.
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що позивач є тимчасово переміщеною особою, і знаходиться на обліку відповідача, як пенсіонер. В квітні 2017 року відповідач припинив виплату пенсії, яка є єдиним джерелом існування. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
З посиланням на норму Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою суду від 02.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено цей строк, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, задоволено частково клопотання про витребування доказів (арк. спр. 1-3).
Від відповідача про що подав на офіційну електронну адресу суду відзив на позовну заяву (арк. спр. 30-35), не підписаний електронним цифровим підписом особи та, в силу припису підпункту 2.2.18 пункту 2.2 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, має статус «Інформаційний», разом з тим суд вважає, за необхідне врахувати інформацію, зазначеному у відзиві на позов.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач звернувся 22.12.2014 до відповідача із заявою про взяття на облік. Розпорядженням від 11.03.2015 № 132854 позивача взято на облік. Пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась з 01.08.2014 по 31.03.2017. На підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, пенсія позивачу була призупинена з 01.04.2017. Позивач звернувся 07.02.2018 до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2017. Згідно з протоколом Комісії з питання, призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.02.2018 № 96 прийнято рішення про призначення виплати пенсії. Розпорядженням від 17.08.2018 № 132854 проведено нарахування пенсії для виплати з моменту припинення на основну відомість вересня 2018 року. Розпорядженням Біловодського ОУПФУ Луганської області від 14 вересня 2018 року призупинено виплату пенсії позивачу з 01.09.2018. Повторно із заявою про поновлення виплати пенсії позивач до відповідача по звергався. Відповідач зазначає, що пенсія з 01.09.2018 не нараховувалася, тому надати інформацію про заборгованість не має можливості.
Відповідач зазначає, що пенсія з 01.02.2018 по 31.08.2018 нараховано на окрему додаткову відомість в сумі 10978,19 грн, шо була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період позивачу, в даному випадку це за період з 01.04,2017 по 31.01.2018 в сумі 12977,00 грн, заборгованість пенсії буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначає, що відповідно до листа управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 17.10.2019 № 10/11-2631 позивачу довідку внутрішньо переміщеної особи від 07.02.2018 № 920008214 скасовано 05.10.2018. Станом на 17.10.2019 року дію довідок не поновлено.
Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 7), картки фізичної особи - платника податків (арк. спр. 7 зв.), довідки від 07.02.2018 № 8214 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 5), пенсійного посвідчення (арк. спр. 8).
Відповідачем до відзиву додано копії з матеріалів пенсійної справи позивача, які також не підписані електронним цифровим підписом особи та, в силу припису підпункту 2.2.18 пункту 2.2 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, мають статус «Інформаційний», разом не зважаючи на дефектність зазначених документів, суд вважає за необхідне прийняти їх до уваги, оскільки вони не спростовують, а підтверджують позицію позивача.
За заявою позивача від 22.12.2014 про запит її пенсійної справи (арк. спр. 36) відповідачем взято пенсійну справу позивача на облік.
Згідно з інформації, зазначеної в довідці від 17.10.2018 № 5902/03-18 позивач отримала пенсію по березень 2017 року (арк. спр. 44-45).
Позивач 07 лютого 2018 року звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01 квітня 2017 року (арк. спр. 39).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат переміщеним особам від 09.02.2018 № 96 вирішено призначити позивачу соціальні виплати (арк. спр. 41).
Розпорядженням від 14 вересня 2018 року без номеру у зв'язку з одержанням рекомендацій Міністерства фінансів України щодо припинення державних виплат призупинено виплату пенсії позивачу з 01.09.2018 (арк. спр. 43).
Згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 23.10.2019 № 6035/03-18, сума заборгованості за період з 01.04.2017 по 31.08.2018 складає 23955,19 грн (арк. спр. 46).
Листом від 17.10.2019 № 10/11-2631 Управління праці та соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області повідомило Біловодське ОУПФУ Луганської області, що довідку позивача як внутрішньо переміщеної особи від 07.02.2018 № 920008214 скасовано 05.10.2018. Станом на 17.10.2019 дію довідки не поновлено (арк. спр. 67).
На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку відповідача. Заборгованість по пенсії минулих періодів з 01.04.2017 по 31.08.2018 позивачу не виплачена. З 01 вересня 2018 року пенсійні виплати позивачу знову зупинені.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливості державним органам врахувати її особливі потреби.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявність чи відсутність довідки органу соціального захисту населення про взяття особи на облік, як внутрішньо переміщеної особи, жодним чином не наділяє або не позбавляє особу статусу внутрішньо переміщеної.
Такий статус особа набуває автоматично внаслідок настання певних обставин та набуття нею ознак «внутрішньо переміщеної особи», визначених статтею 1 Закону № 1706-VII.
Оскільки позивач відповідає всім визначеним статтею 1 Закону № 1706-VII ознакам «внутрішньо переміщеної особи», суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18 та її необхідно розглядати з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сімї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Як вже вище вказано, припинення виплати пенсії позивачу відбулося з 01 вересня 2018 року на підставі інформації, наданої Міністерством фінансів України.
Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення виплати пенсії, інформації Міністерством фінансів України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (№ рішення в ЄДРСР 53026124).
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення з 01 вересня 2018 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії здійснено Біловодського ОУПФУ Луганської області за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, розпорядження Біловодського ОУПФУ Луганської області від 14 вересня 2018 року без номеру про призупинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2018 року є протиправними.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем безпідставно не виплачено позивачу заборгованість по пенсії минулих періодів з 01 квітня 2017 року по 31 серпня 2018 року.
Відсутність окремого порядку для виплати внутрішньо переміщеним особам заборгованості по виплаті пенсії минулих періодів, визначеного Кабінетом Міністрів України, створює правову невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Твердження відповідача про відсутність фінансування на виплату пенсії, суд вважає необґрунтованими та відхиляє з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.
Більш того, судом встановлено, що позивачу у період з квітня 2017 року по серпень 2018 року відповідачем не виплачувалась пенсія без прийняття відповідного рішення.
Судом встановлено, що, починаючи з вересня 2018 року, нарахування та виплата пенсії позивачу не здійснюється через прийняття відповідачем розпорядження від 14.09.2018 про припинення виплати пенсії позивачу. Таке розпорядження прийнято відповідачем за відсутності підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV. Відповідно, воно є протиправним.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивач у період з квітня 2017 року по серпень 2018 року та з вересня 2018 року не отримує пенсію з вини відповідача.
За приписами статті 46 Закону № 1058-IV суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Що стосується обраного позивачем способу захисту, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачу у період з 01.04.2017 по 31.08.2018, а починаючи з вересня 2018 року порушення прав позивача відбувалося внаслідок прийняття відповідачем протиправних розпоряджень про призупинення виплати пенсії.
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком у період з 01.04.2017 по 31.08.2018, визнання протиправними та скасування розпорядження відповідача від 14.09.2018 б/н про призупинення виплати пенсії позивачу, зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії минулих періодів з 01.04.2017 по 31.08.2018, а також поновити нарахування та виплату пенсії за віком з 01.09.2018.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з моменту припинення її виплати. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком довічно, суд вважає таку вимогу безпідставною, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.
Крім того, така вимога позивача є вимогою на майбутнє. Оскільки згідно з положеннями КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивача від порушень суб'єкта владних повноважень, суд не повноважний зобов'язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Також, відповідачем суду не надано жодних доказів повідомлення позивача про припинення нарахування та виплати пенсії.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 02.10.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу захисту порушеного права.
При цьому суд зауважує, що предметом спору у даній справі є припинення відповідачем нарахування та виплати пенсії позивачу з не визначених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, невиплата пенсії минулих періодів згідно з положеннями статті 46 Закону № 1058-IV, та зобов'язання органу Пенсійного фонду України відновити порушене право.
Відповідно, обрання неналежного способу захисту порушених прав, фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.
За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса мешкання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код за ЄДРПОУ 41247269) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії минулих періодів з 01 квітня 2017 року по 31 серпня 2018 року.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 пенсію за період з 01 квітня 2017 року по 31 серпня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14 вересня 2018 року без номера про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 вересня 2018 року.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 вересня 2018 року.
У задоволенні вимог про визнати протиправною бездіяльності Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати пенсії з квітня 2017 року та довічно; зобов'язання поновити виплату пенсії з квітня 2017 року та довічно відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова