07 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3, ОСОБА_4
секретаря - ОСОБА_5,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6,
затриманого - ОСОБА_1,
захисника - ОСОБА_7.,
перекладача - ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання про застосування тимчасового арешту за апеляційною скаргою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року про відмову у застосуванні тимчасового арешту щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Людєйне Поле Ленінградської області Російської Федерації, громадянина Держави Ізраїль, з середньою спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,
який перебуває у міжнародному розшуку у зв'язку із вчиненням злочину, передбаченому ч.1 ст.111 КК Російської Федерації, -
05 липня 2019 року прокурор Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_9 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про застосування тимчасового арешту до ОСОБА_1, який перебуває у міжнародному розшуку у зв'язку із вчиненням злочину, передбаченому ч.1 ст.111 КК Російської Федерації, до моменту надходження запиту від компетентних органів Російської Федерації про видачу ОСОБА_1
05 липня 2019 року ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області відмовлено в задоволенні вказаного клопотання. Обґрунтовуючи своє рішення суд послався на ті обставини, що дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.111 КК Російської Федерації, як умисне тяжке тілесне ушкодження. При цьому, ОСОБА_1 вчинив злочин 23.07.2000 року, та на день затримання останнього, строк притягнення затриманого до кримінальної відповідальності, передбачений ч.1 ст.49 КК України, закінчився.
На вказану ухвалу прокурор Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з ухвалою, вважає її незаконною у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано ст.49 КК України, яка не підлягає застосуванню у даному випадку, оскільки відносно ОСОБА_1 існує вирок іноземної держави, який вступив в законну силу, а тому застосуванню підлягають положення ч.3 ст.80 КК України. Крім того, звертає увагу, що при розгляді клопотання про тимчасовий арешт слідчому судді не відомі всі обставини кримінальної справи, зокрема ймовірного переривання строків давності при розслідуванні вказаного злочину. Просить скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_1 тимчасовий арешт.
Заслухавши:
- доповідача - суддю апеляційного суду;
- прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу;
- затриманого ОСОБА_1 та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора;
- ознайомившись з матеріалами клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.583 КПК України до затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, застосовується тимчасовий арешт до сорока діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором України строк до надходження запиту про її видачу. У разі якщо максимальний строк тимчасового арешту закінчився, а запит про видачу цієї особи не надійшов, особа підлягає негайному звільненню з-під варти.
Згідно п.2 ч.6 ст.582 КПК України затримана особа також негайно звільняється у разі, якщо встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не здійснюється.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадицій ний арешт), для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 584 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу.
Як вбачається з матеріалів клопотання та ухвали слідчого судді, 03.07.2019 року о 19:00 годині в пункті пропуску для повітряного сполучення «Бориспіль» під час оформлення пасажирів рейсу сполученням «Тегеран-Київ» затримано громадянина Держави Ізраїль - ОСОБА_1, який перебуває у міжнародному розшуку у зв'язку з вчиненням на території Російської Федерації злочину. 19 серпня 2008 року вироком Лодейнопольського федерального міського суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК Російської Федерації, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Згідно з кримінальним законодавством України такий злочин кваліфікується за ч.1 ст.121 КК України та передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 ухилявся від відбуття призначеного покарання, 22.07.2014 року в базі даних «Інтерпол» на підставі вказаного судового рішення оформлена картка про міжнародний розшук.
05 липня 2019 року в порядку ст.583 КПК України прокурор Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_9 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про застосування тимчасового арешту до ОСОБА_1
Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання. В ухвалі слідчий суддя встановив, що ОСОБА_1 вчинив злочин ще 23 липня 2000 року, та строк притягнення затриманого до кримінальної відповідальності, передбачений ч.1 ст.49 КК України, закінчився.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 КК України у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в строк десять років.
За правилами ч.3 ст.80 КК України перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання.
Таким чином, слідчим суддею зроблено неправильний висновок про закінчення строків давності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, оскільки щодо ОСОБА_1 існує вирок суду від 19 серпня 2008 року, який набрав законної сили. Водночас при розгляді клопотання про тимчасовий арешт слідчий суддя не мав в своєму розпорядженні всіх відомостей щодо ймовірного переривання строків давності вказаного злочину.
При цьому, слід зауважити, що згідно ч.1 ст.589 КПК України, у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо: 1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України; 2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України; 3) закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; 4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію); 5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України; 5-1) є обґрунтовані підстави вважати, що видача особи (екстрадиція) суперечить інтересам національної безпеки України; 6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до ст.16 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 року у запиті про тимчасовий арешт повідомляється про існування одного з документів, зазначених у пункті 2а статті 12, і намір надіслати запит про видачу правопорушника. В ньому також зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і коли таке правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості, опис зовнішності розшукуваної особи.
Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами, або безпосередньо поштою, або телеграфом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол), або у будь-який інший спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або який визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань інформується про результати розгляду його запиту.
Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені у статті 12. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.
Разом з цим, згідно листа Міністерства юстиції України 33806/30982-33-19/12.1.4 від 12.09.2019 року до Міністерства юстиції України не надходив запит Генеральної прокуратури Російської Федерації щодо видачі ОСОБА_1 до Російської Федерації. При цьому, колегії суддів не надано підтверджень про надіслання компетентними органами Російської Федерації впродовж 18 днів після затримання ОСОБА_1 запиту про його видачу.
Також колегія суддів враховує поведінку ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду, який знаходячись на території України з липня 2019 року після звільнення з-під варти не вчиняв спроб для втечі, а тому об'єктивних підстав для застосування до затриманого ОСОБА_1 тимчасового арешту не вбачається.
У відповідності до ч.1 ст.405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених Главою 31 КПК України.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга прокурора Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_6, без задоволення, оскільки наведені в ній доводи не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.309, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Бориспільської місцевої прокуратури - ОСОБА_6, залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання прокурора про застосування тимчасового арешту щодо ОСОБА_1, залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
_________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4