Справа № 135/1073/19
Провадження № 2-а/135/27/19
іменем України
07.10.2019 Ладижинський міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Волошиної Т.В.,
з участю секретаря Басараб О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» про скасування постанови та відшкодування шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до комунального підприємства Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» та просив визнати дії інспектора з паркування Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» Наумової Ю.В. неправомірними, скасувати винесену інспектором з паркування Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» Наумовою Ю.В. постанову № 481 від 06 серпня 2019 про накладення на нього адміністративного стягнення, а також стягнути з відповідача моральну шкоду за моральні переживання та грошові витрати затрачені на медичні консультації і ліки, в загальній сумі 5200 грн.
На обґрунтування своїх вимог повідомив, що 31 липня 2019 року на власному автомобілі «ВАЗ-21144, державний номер НОМЕР_1 , рухався вулицею П.Кравчика, заїзд на яку був зроблений з вулиці Будівельників, та в районі магазинів «Торт», «ГранПрі» здійснив з лівого крайнього ряду розворот в протилежний напрямок і зайнявши крайній правий ряд, зупинився. Під час свого руху жодного забороняючого знаку не проїжджав, а тому порушень правил зупинки з його боку не було. Інспектор ОСОБА_2 не взяла до уваги його пояснення. 25.07.2019 він проходив в лікувально-діагностичному центрі ПМП «Центр В» медичне обстеження, що підтверджується консультаційним висновком. З 26.07.2019 по 04.08.2019 проходив лікування в КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ладижинської міської ради на денному стаціонарі. 23.08.2019 він звернувся по медичну допомогу в Вінницький обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення, де йому назначили новий курс лікування, яке проходив з 27.08.2019 в КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ладижинської міської ради. Вважає, що незаконні дії постанови проявилися у приниженні його честі та гідності, моральними переживаннями та ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, у встановлений в ухвалі про відкриття провадження строк, відзиву або будь-яких інших доказів на заперечення обставин викладених позивачем в позовній заяві, суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлені наступні обставини.
06.08.2019 інспектором з паркування комунального підприємства Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» Наумовою Ю.В. винесено постанову № 481, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 255,00 грн.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_3 М ОСОБА_4 С., 31.07.2019 о 16.00 год, за адресою: АДРЕСА_1 , умисно, усвідомлюючи свої протиправні дії, порушив правила зупинки, здійснивши зупинку транспортного засобу марки «ВАЗ 21114», д.н.з. НОМЕР_1 , в межах дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Розділом 33 ПДР, зокрема у підрозділі 3 закріплено такий заборонний дорожній знак, як знак 3.34 «Зупинку заборонено».
В межах дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Зона дії знаку 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаку не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.
Дія знаку 3.34 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені.
Згідно з пунктом 8.2-1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.
Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Національний стандарт України «Безпека дорожнього руху. ЗНАКИ ДОРОЖНІ. Загальні технічні умови. Правила застосування. ДСТУ 4100-2014» поширюється на дорожні знаки, призначені для інформування учасників дорожнього руху щодо умов і режимів руху на автомобільних дорогах і вулицях згідно з Правилами дорожнього руху, а також правила їх застосування на всіх дорогах, що експлуатують та будують.
Пунктом 10.2.4 вказаного Стандарту передбачено, що дорожні знаки повинні встановлюватись з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускається установлювати на присипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені цим стандартом. На дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки можуть дублюватись. Необхідність дублювання знаків визначають залежно від конкретних дорожніх умов. Дублюючі знаки повинні установлюватись на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - над дорогою або на лівому боці дороги, якщо для руху у зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу принципу презумпції невинуватості, чинній в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з оскаржуваною постановою, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв'язку з порушенням ПДР, а саме, за зупинку в зоні дії знаку 3.44 "Зупинку заборонено", а саме на автомобільній дорозі навпроти будинку № 33 А по вул. вул. П. Кравчика, що в м. Ладижин Вінницької області.
Відповідачем не надано доказів, яким чином транспортний засіб рухався під час фіксації порушення, не встановив: куди (у якому напрямку) і звідки рухався позивач; яким чином організовано дорожній рух на ділянці автодороги по вул. П. Кравчика, а саме: між перехресть вул. П.Кравчика - вул. Процишина та вул. П.Кравчика - Будівельників, зокрема місце розташування усіх дорожніх знаків і яких саме, у тому числі дорожнього знаку, який порушив позивач.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібемон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі № 816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується
критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від
характеру рішення.
Окрім зазначеного вище суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття
такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.
Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем, в порушення вимог 72 КАС України не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що у свою чергу не дає можливості встановити винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, відповідач не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП та не надав до суду жодних доказів в підтвердження правомірності свого рішення, а тому враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, фактичні обставини спірних правовідносин суд приходить до висновку, що постанова № 481 від 06 серпня 2019 підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на вищевикладені положення Закону, в задоволенні вимог позивача про визнання неправомірними дії представника відповідача слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди за моральні переживання та грошових витрат затрачених на медичні консультації і ліки, в загальній сумі 5200 грн, то вони не підлягають задоволення з наступних підстав.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачем, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Так, в обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної та матеріальної шкоди позивач зазначає, що 25.07.2019 року він проходив в лікувально-діагностичному центрі ПМП «Центр В» медичне обстеження, що підтверджується консультаційним висновком, а з 26.07.2019 по 04.08.2019 проходив лікування в КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ладижинської міської ради на денному стаціонарі. Натомість оскаржувана постанова винесена 06.08.2019, тобто після проходження курсу лікування. А друге його звернення по медичну допомогу в Вінницький обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення, відбулось 23.08.2019, тобто через значний проміжок часу після винесення оскаржуваної постанови. Тим паче, з наданих на підтвердження завданої моральної та матеріальної шкоди позивачем документів не можливо встановити причинний зв'язок з його погіршенням здоров'я та неправомірними діями представника відповідача.
Будь-яких платіжних документів, які б підтверджували витрати на медичні обстеження та купівлю ліків, позивачем не надано.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди за моральні переживання та грошових витрат, які затрачені на медичні консультації та ліки, в загальній сумі 5200 грн, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 283, 289, 247, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 100, 241, 242, 243-246 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» про скасування постанови та відшкодування шкоди, - задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора паркування КП Ладижинської міської ради «Муніципальна поліція» Наумової Юлії Валеріївни № 481 від 06.08.2019, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя