ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 жовтня 2019 року Справа № 903/424/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальностю "Пакко Холдинг" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 06.08.19р. суддею Костюк С. В., повний текст складено 13.08.19р. у справі №903/424/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів"
до Товариства з обмеженою відповідальностю "Пакко Холдинг"
про стягнення 201515,31 грн.
Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» звернулося в Господарський суд Волинської області із позовом, з врахуванням уточнення позовних вимог, викладених у відповіді на відзив від 05.07.2019, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" про стягнення 201515,31 грн., з яких 175062,63 грн. заборгованості за договором поставки № 081217-01/1 від 08.12.2017 року, 20356,28 грн. пені, 4384,96 грн. інфляційних, 1711,44 грн. відсотків річних.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.08.19 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 201515,31 грн., з яких 175062,63 грн. заборгованості за договором поставки № 081217-01/1 від 08.12.2017 року, 20356,28 грн. пені, 4384,96 грн. інфляційних, 1711,44 грн. відсотків річних, а також 3035,26 грн. витрат по судовому збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПрАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» передав у власність ТзОВ «Пакко Холдинг» товар, що підтверджується відповідними матеріалами справи, однак відповідач в повному обсязі не виконав зобов'язання за договором в частині оплати продукції, в наслідок чого утворилася заборгованість в сумі 175062,63 грн. Разом з тим, суд, перевіривши заявлені позивачем розрахунки щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних, дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховані такі суми штрафних санкцій у зв'язку з несвоєчасним виконанням обов'язку щодо оплати поставленого товару. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягали задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.19 року, доповнивши його пунктом 4 в наступній редакції: «Відстрочити виконання рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.19 року у справі № 903/424/19 до 31 грудня 2019 року», а в іншій частині рішення залишити в силі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом безпідставно не прийнято до уваги складне фінансове становище підприємства, оскільки до ТОВ «Пакко Холдинг» звернулася велика кількість контрагентів із позовами про стягнення заборгованості і це призвело до скрутного фінансового становища. Апелянт наголошує, що відкриті виконавчі провадження, у межах яких накладено арешти на майно та грошові кошти відповідача, що паралізувало роботу підприємства та позбавило можливості проводити розрахунки з контрагентами. Судом не враховано, що негайне виконання винесених судом рішень призведе до істотного погіршення фінансового стану товариства. Відповідач зазначає, що доказом існування тяжкого фінансового стану ТОВ «Пакко Холдинг» є арешт рахунків більше трьох місяців, тому господарська діяльність відповідача фактично заблокована в частині розрахунків з контрагентами. На думку апелянта, наведені підстави є винятковими, особливими та непереборними, ускладнюють виконання рішення суду, а тому відстрочка - це не спосіб уникнути відповідальності, а створення умов для виконання оскаржуваного рішення суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ «Пакко Холдинг» та призначено судове засідання на 10 жовтня 2019 року на 16:30 год.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Зокрема, зазначив, що відповідачем в апеляційній скарзі не надано доказів наявності конкретних виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, а наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів наявність тяжкого фінансового стану, як і не обґрунтовано та документально не підтверджено обставин, з настанням яких поліпшиться його майновий стан. Посилання скаржника на відсутність можливості виконати оскаржуване рішення як на підставу для зміни такого рішення, позивач вважає безпідставним та необґрунтованим. За таких обставин, позивач стверджує, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
В судове засідання 10.10.19 року представники сторін не з'явились.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
08 грудня 2017 року між ПрАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» (Постачальник) та ТзОВ «Пакко Холдинг» (Покупець) укладено договір поставки №081217-01/1п (надалі - договір) з протоколом розбіжностей.
Згідно умов договору, Постачальник зобов'язався передати товар у власність Покупця у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язався приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 договору асортимент та кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення.
Як вбачається зі змісту протоколу розбіжностей, п. 5.4 договору викладено в наступній редакції: «Оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів від дати поставки товару».
За умовами п. 9.1 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, в період з 09.11.2018 року до 21.12.2018 року позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 196473,16 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, свідоцтвами про якість, заказами на поставку, прибутковими накладними.
08 лютого 2019 року відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог сторін на суму 43591,05 грн., що вбачається зі змісту заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог № ПХ000000430 від 08.02.2019 року.
Разом з тим, відповідач повернув товар позивачу на суму 384,72 грн., що підтверджується накладною повернення Постачальнику № 1353374 від 21.03.2019.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач свої зобов'язання по договору, в частині оплати товару, виконав частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 175062,63 грн.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині оплати за поставлений товар стало підставою для нарахування 20356,28 грн. пені, 4384,96 грн. інфляційних, 1711,44 грн. відсотків річних та звернення ПрАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» в господарський суд з даним позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Такі ж самі положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено заявлена до стягнення заборгованість в сумі 175062,63 грн., а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про її стягнення.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За умовами п. 8.2.1 Договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.4 даного договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Враховуючи норми чинного законодавства України та умови Договору, перевіривши правильність розрахунку, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 20356,28 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши розрахунок 3% річних, та інфляційних, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції щодо правомірності нарахування та стягнення інфляційних в сумі 4384,96 грн. і 3 % річних в сумі 1711,44 грн., з врахуванням строку оплати товару - 60 календарних днів з дати поставки товару, визначеного п. 5.4. згідно протоколу розбіжностей.
Посилання скаржника на те, що господарський суд Волинської області не взяв до уваги складне фінансове становище підприємства, арешт його рахунків та клопотання про відстрочення виконання рішення суду, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідачем не доведено на підставі належних і допустимих доказів наявність скрутного матеріального становища, та обставин, за настання яких поліпшиться його фінансовий стан. Жодного доказу на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано.
Разом з тим, суд зазначає, що вичерпний перелік підстав для скасування або зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції встановлений ч. 1 ст. 277 ГПК України. Тому посилання скаржника на відсутність можливості виконати оскаржуване рішення як на підставу для зміни такого рішення суд вважає безпідставним та необґрунтованим.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269-273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальностю "Пакко Холдинг" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 06.08.19 р., у справі № 903/424/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 06 серпня 2019 року у справі №903/424/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/424/19 повернути господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "22" жовтня 2019 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Василишин А.Р.